Трипільська культура

На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі - навпроти серця - хрест або розп'яття, а внизу - на рівні колін - повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса.

Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в  печері та привалено великим камнем. Смерть настала в п'ятницю. А в  суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об'явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо.

Пілат наказав опечатати  камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам'яного входу, утворивши язичницький ромб. Тож фелонь знаменує перемогу духа над тілом. Одягаючи її, священик пов'язує хаотичний світ пастви з небесним ладом.

ОБРАЗ  ЗАХИСТУ

Мисливець може, пропустивши здобич, надолужити прогаяне наступного разу. Володар же землі, орач повинен постійно докладати не тільки фізичні сили, а й духовні. День і ніч думати про врожай. Молити небо про своєчасний дощ. Він шукає духовні образи, сподіваючись на допомогу. Знаходить метафори серед зрозумілих понять - частин власного тіла (голови, грудей, живота, лона і фалоса), серед людських фізичних і духовних стосунків. Образи захисту себе і здобутків своєї праці орій шукає у зовнішньому світі. Щоб захистити село або лан, він робить навкруги канаву. Це не дозволить проникнути злим силам у чистий космос польової культури. Пригадайте бурсака-філософа Хому Брута з гоголевського "Вія", який захищався від відьми чарівним колом.

Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній космос від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі - з веселкою, що виграє проти сонця різнобарвною лускою після життєдайної грози; на далекому, зоряному небі - з Чумацьким Шляхом.

Тією рікою життя пливуть  душі померлих дідів до богині родючості, а вона посилає ці душі в лоно матерів, щоб відродити їх у тілах  онуків. Недарма існує звичай називати онуків іменами дідів.

Ріка життя захищає  як особисто кожну людину, так і  місцевість, яку займає родина, громада, народ. Особу береже одяг, а пас  закріплює її. Етнографи свідчать, що карельські чаклуни носили пас  із зміїної шкіри.

Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги - кільця, намисто, сережки. Усі особисті прикраси, в тому числі вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності.

У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний космос. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов'язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки.

Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору. Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або луску світового змія.

Захист усієї  садиби - тин. Оберіг села - уже згадана  канава, а міста - вал, кріпосна стіна.

Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок - теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце.

Така вишивка з'явилася  дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка з Мартинівського скарбу (VII ст.). Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса (Вільнюський історико-краєзнавчий музей), який сидить на кам'яному небесному троні і метає перуна (блискавку).

Порівнюючи положення  ніг обох скульптур, можна стверджувати, що мартинівський "танцюрист" насправді  не танцює, як припускає В. Василенко (1977 р.), а сидить на небесному троні. Гадаю, що це Перун - слов'янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші.

У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV-VII ст. із зображенням подібних чоловіків  із розкаряченими ногами, розведеними  руками, які вписані в коло всесвіту. На сорочках - подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!

Пасок підтримує одяг і  захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби - орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги - як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя.

Доріжка на долівці  імітує смугастого змія - обережника. Спіралевидний  килимок також символізує змія, але  того, що згорнувся у клубок і  вартує поріг.

Повна картина  космосу зображується на килимах. Тут і богині родючості, і змій-охоронець, і квіти, що символізують душі предків. А все це - у геометризованих формах, у вигляді трикутників і ромбів.

Язичники очікували  дарів од шлюбу богів неба і  землі. Європейське християнство пропонувало  давнім русам добувати свій хліб насущний своєю працею, не очікуючи допомоги язичницьких богів. Любов і повага до ближніх і з Богом душі забезпечує лад та згоду в громаді, сприяє розвиткові вільної людини.

Язичницька символіка  збереглася у народній пам'яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний зміст. Залишилася лише зонішня форма.

Нині ми виявилися  позбавленими духовних орієнтирів. Тому люди прагнуть до звичаїв, що збереглися у народі. Християнська церква з  повагою ставиться до залишків стародавньої наївної віри, розуміючи, що під забобонною формою криється зворушливе ставлення до рідної природи, до свого краю, до давніх звичаїв, до національної культури.

І по домівках, і по церквах заведено прикрашати ікони вишитими рушниками. То є символ захисту вищої духовності. Тут помітний зв'язок православ'я з язичництвом: християнство колись подолало віру перших орачів (оріїв). Церква освячує старовинне, оригінальне українське мистецтво, яке відображає власне обличчя нації, власну цивілізацію - серед культур індоєвропейських народів.

Голоси сучасників.

При в'їзді в сучасне Трипілля круто  височіє, здається, до самого неба знаменита  Дівич-гора. Вона ніби сторожує тут, над  сивими хвилями Дніпра, вона ніби відділяє промислову зону (поруч збудована  теплова електростанція) від золотого трикутника вітчизняної історії. Саме тут, на городищі Дівич-гора, у Триполі впродовж тисячоліть, як довели розкопки, був жертовник наших предків, язичників. Ось що пише про нашу Дівич-гору російський академік Борис Рибаков у широко відомій книзі "Язычество древней Руси": "…Девичь-гора находится в этом же Среднеднепровском регионе на окраине с. Триполье (летописный Треполь) на Днепре. На вершине горы, возвышающейся над Днепром в зарубинецкое время был сооружен своеобразный жертвенник-печь, представляющий собой композицию из девяти полусферических углублений. По всей вероятности этот своеобразный жертвенник с девятью гнёздами предназначался для сосудов, в которых во время праздничной церемонии могли вариться какие-либо зелья или зёрна… Число 9 в сочетании с девичьим именем этой огромной и очень импозантной горы наводит на мысль (как и по поводу гадательной чаши с девятью клеймами месяцев), что создатели жертвенника с девятью составными частями прежде всего соотносили это центральное сооружение Девичь-горы с девятью месяцами беременности. Богиня-дева, как устойчивое представление о женском аграрном божестве, мыслилась, очевидно, подобно христианской Богородице не просто девушкой, а такой, которая уже "понесла во чреве своём" и ей предстояло девять месяцев подготавливать рождение новой жизни. …Со стороны, противоположной Днепру, Девичь-гора сходит на нет широким пологим спуском, как бы специально предназначенным для торжественных обрядовых процессий от поселения к жертвеннику богини-девы на вершине. Большой интерес представляет общий взгляд на весь этот среднеднепровский регион, в котором находится Девичь-гора у Триполья. Здесь сосредоточены важнейшие памятники зарубинецкой культуры. Здесь же встречено наибольшее количество предметов античного импорта из Причерноморья".

У ще давніший час переносить нас розповідь  про іншу древню цивілізацію на нашій  землі, розповідь видатного українського ученого, за сумісництвом - і розвідника у тилу ворога у роки Вітчизняної  війни, Віктора Петрова: "У ІІІ  тисячолітті перед Різдвом на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена пишна і квітуча культура, яка вперше була відкрита наприкінці дев'ятнадцятого століття археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді увійшла в науковий обіг під назвою трипільської. Це високорозвинена культура ефектних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративністю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду. …Україна часів трипілля була суцільно хліборобською й суцільно заселеною країною. Це була вже на даному етапі країна одночасно сільська і міська, з широкими культурними зв'язками. …Тут початкові, вихідні первні культури України за 5 тисяч років до нашого часу".

А ось і голос молодшого покоління дослідників історії України, зокрема, і нашого краю. Це голос часопису "Індоєвропа", новий номер якого щойно вийшов у Києві: "…- саме наша країна стала правітчизною оріїв, колискою індоєвропейської історії (задовго до окультурення біблійних пісків-пустель, до еллінського, римського, візантійського "вибухів" цивілізації; - саме звідси почалося освоєння інших світів білими людьми: сівери-сувери-сумери заснували Сумерію (т.зв. "Шумер"), а інша хвиля племен понесла нашу орійську культуру від Трипілля та Халеп'я з-під Києва до Трипури та Харапи в Індії, до Тріполі та Халеппо в Малій Азії; - тут народжувалися, жили, творили і звідси виходили не одвічно гріховні "раби Божі", але Онуки Дажбожі, але Діти Орові… - тож закономірно саме в нас винайдено рало; у нас уперше в історії було приручено коня, бика, корову; у нас з'явилися перші у світі колесо, віз, легка бойова колісниця; у нас волхви-ведуни сформували першу систему духовних відомостей про Космос і Землю…"