Історія Ради Європи

План

Вступ……………………………………………………………………3

Заснування  Ради Європи, її цілі…………………………………….3

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод...4

Сучасний  склад та членство Ради Європи………………………..5

Головні органи Ради Європи………………………………………..6

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….….10

ПИТАННЯ ДО РЕФЕРАТУ…………………………………………11 

 

Вступ

Після Другої Світової увесь світ відбудовувався, створював  нову світову економіку та болів  серцем щодо жертв цієї великої війни. Питання нової війни постало  дуже швидко і щоб забезпечити  безпеку всіх країн Європи було прийняте рішення об’єднати їх договором, який би забезпечував цілісність їх суверенітету, прав громадян. Також метою ради було й дотримання прав людини, які зневажали протягом усієї Другої Світової. Кожний член Ради Європи обов'язково  має визначити принципи верховенства права та здійснення прав  і основних  свобод  людини всіма особами,  що знаходяться під його Заснування Ради Європи, її цілі

Рада Європи була заснована  після промови Вінстона Черчілля в університеті Цюріху 19 вересня 1946 року незабаром по завершенні Другої Світової Війни, в котрій він закликав до створення «Сполучених Штатів Європи» на зразок Сполучених Штатів Америки. Рада Європи була створена 5 травня 1949 року. На той момент до неї входили десять країн: Франція, Нідерланди, Великобританія, Бельгія, Італія, Ірландія, Данія, Люксембург, Норвегія та Швеція. Об’єдналися десять держав за Лондонською Угодою. Цей договір зараз відомий як Статут Ради Європи.

Основні цілі Ради Європи:

• Мета Ради Європи — досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.
• Рада зосереджується на наступних областях:
• Захист демократії і верховенства права
• Захист прав людини, зокрема:
• Соціальні права
• Лінгвістичні права меншин
• Поширення ідей європейської культурної ідентичності і різноманітності;
• Вирішення проблем, що з ними стикається європейське суспільство, включаючи дискримінацію, ксенофобію, екологічні загрози, СНІД, наркотики та організовану злочинність
• Заохочення стабільності демократії шляхом реформ.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

Конвенція була учинена  в Римі 4 листопада 1950 року та вступила в силу в 1953 році англійською і  французькою мовами, обидва тексти Конвенції є однаково автентичними, кожен існує лише в одному примірнику, і зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Конвенції кожній країні, що до неї приєднується.

Після її ухвалення  було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались  Конвенцією. Під час Віденського  саміту у 1993 році було ухвалено рішення  про створення нового Європейського  суду з прав людини, який замінить колишню  двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Права, які захищаються  Конвенцією:

• Право на життя - ст. 2
• Право на свободу і особисту недоторканість - ст. 5
• Право на справедливий суд - ст. 6
• Право на повагу до приватного та сімейного життя - ст. 8
• Право на шлюб - ст. 12
• Право на ефективний засіб юридичного захисту - ст. 13
• Право на свободу думки, совісті релігії - ст. 9

Конвенція забороняє:

• Катування і нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
• Смертну кару.
• Рабство і примусову працю.
• Дискримінацію у здійсненні прав і свобод, які викладені у Конвенції.
• Вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.
• Покарання без закону.

Сучасний  склад та членство Ради Європи

Зараз Рада Європи налічує 47 держав та п’ять офіційних спостерігачів (спостерігачі міністерського комітету), та одного кандидата на вступ (Білорусь).

Комітет міністрів  може запропонувати стати членом Ради Європи будь-якій  європейській  державі,  яка  вважається  здатною  і має бажання  виконувати  обов’язки, закріплені в Статуті  Ради Європи.  Будь-яка  держава,  що отримує  таку  пропозицію,  стає  членом  Ради  з моменту  здачі на зберігання від  її  імені  Генеральному  секретарю  документа  про приєднання до Статуту. В  окремих  випадках  Комітет міністрів може запропонувати європейській країні стати  асоційованим членом Ради Європи. Асоційований  член має право  бути представленим тільки в Консультативній  асамблеї.

      Перед  тим як зробити пропозицію  будь-якій країні, Комітет міністрів  визначає кількість місць, на  які майбутній член матиме  право в Консультативній  асамблеї, а також частку його фінансового  внеску.

       Будь-який член Ради Європи  може вийти з неї після   офіційного повідомлення  Генерального  секретаря про свій намір.  Такий вихід набирає чинності  по закінченні фінансового року,  в якому зроблено повідомлення  про  вихід,  якщо  воно надсилається  в перші дев'ять місяців   цього  фінансового  року.  Якщо  повідомлення  про  вихід  надсилається  в  останні   три  місяці  поточного фінансового  року, вихід набирає чинності  по закінченні наступного фінансового  року.

       Будь-який член Ради Європи, який  грубо порушив положення Статуту  Ради Європи, може бути   тимчасово   позбавлений  права  представництва,  і  Комітет міністрів може  запропонувати йому вийти з  Ради. Якщо такий член Ради  не виконує цю рекомендацію,  Комітет може прийняти рішення  про припинення його членства  в Раді,  починаючи з дати, яку  може визначити Комітет. 

       Якщо член  Ради  не  виконав   своїх  фінансових  зобов'язань,  Комітет   міністрів   може   тимчасово   позбавити   його    права представництва  в  Комітеті  та  Консультативній  асамблеї  до того часу, поки він не  виконає ці зобов'язання.  

Головні органи Ради Європи

Рада Європи має  два головні органи Комітет міністрів  та Консультативна асамблея, які регулюються  Секретаріатом Ради Європи.

Комітет   міністрів  складається з представників  держав-членів Ради Європи, по одному представнику від кожної держави. Кожний представник  має один голос та одного замісника. Представниками в Комітеті є міністри закордонних справ. Якщо міністр  закордонних справ не може бути присутнім  на засіданні Комітету  або  за  інших обставин, коли це доцільно, замість  нього  може  бути  призначений  замісник, який,  у  міру  можливості,  має  бути членом уряду його країни.

      Комітет     міністрів    розглядає,    за    рекомендацією Консультативної  асамблеї або за своєю власною  ініціативою, заходи, яких  необхідно   вжити для досягнення мети  Ради Європи,  включаючи питання  про укладення  конвенцій   або  угод  і  прийняття   урядами 

 спільної   політики  щодо  конкретних  питань.  Висновки  Комітету повідомляються членам  Ради Генеральним секретарем.

       У  відповідних  випадках  висновки Комітету можуть приймати  форму рекомендацій урядам країн  -  членів  Ради,  і  Комітет   може запропонувати  урядам  країн  -  членів  Ради інформувати  його про заходи, вжиті ними  щодо цих рекомендацій.

      Комітет  міністрів приймає обов'язкові  до виконання рішення  з   усіх  питань,  що  стосуються  внутрішніх організації та  процедур  Ради  Європи.  З  цієї  метою  Комітет    міністрів    затверджує    необхідні    фінансові    та адміністративні  правила. 

       Для досягнення  окремих  цілей,  які  Комітет  міністрів  може вважати  необхідними,  він  може  створювати   консультативні   та технічні комітети або комісії. 

      Комітет  міністрів подає Консультативній  асамблеї на кожній її сесії  звіти про свою діяльність  разом з відповідною документацією. 

      Засідання  Комітету Міністрів відбуваються  при зачинених дверях в штаб-квартирі  Ради в м. Страсбурзі.

      Комітет   збирається  на  засідання   перед відкриттям та на початку  кожної сесії Консультативної  асамблеї, а також у будь-який  інший час, коли він вважає  це за необхідне.

Консультативна асамблея є дорадчим органом Ради Європи.  Вона обговорює питання,  що належать до її компетенції,  визначеної Статутом Ради Європи,  та  надсилає  Комітету  міністрів свої висновки у формі 

 рекомендацій.

       Консультативна асамблея може  обговорювати будь-яке питання  та  виносити рекомендації щодо  будь-якого питання,  яке відповідає  меті і компетенції Ради Європи.  Вона також обговорює  будь-яке   питання  та  може  виносити  рекомендації щодо будь-якого   питання,  яке  Комітет  міністрів   надсилає   їй   для підготовки  висновку.

       Консультативна асамблея  може  утворювати комітети або комісії,  які розглядають будь-які  питання,  що  входять  до  її компетенції  і  подають  їй  відповідні  доповіді,  розглядають  і проробляють   питання,  внесені  до  її  порядку  денного,  а також  консультують з усіх процедурних  питань.

         Консультативна   асамблея   складається   з  представників  кожного  члена  Ради,  які   обираються   або   призначаються  його парламентом   із   числа   членів   цього   парламенту  згідно  із встановленою ним  процедурою,  при тому розумінні,  однак,  що уряд 

 кожної держави  - члена Ради має право  робити  будь-які  додаткові призначення,  якщо  парламент  не  працює  і  якщо він не визначив  процедуру,  якої необхідно дотримуватися  в такому випадку.  Кожний представник  обов'язково  має  бути  громадянином  держави  - члена 

 Ради,  яку він  представляє,  однак,  він не  може  бути  одночасно членом  Комітету міністрів. 

      Повноваження  представників,  призначених за  такою процедурою, набирають чинності  з відкриттям чергової сесії,  яка відбувається після їхнього  призначення,  і закінчуються  з відкриттям  наступної або   іншої  чергової  сесії,  якщо  члени  Ради  не зроблять  нових 

 призначень у  зв'язку з парламентськими виборами.

      Якщо  член Ради призначає нових  представників  на  місця,  які  стали вакантними через смерть  представника або його відставку,  або якщо він вдається до  нових  призначень  внаслідок   парламентських виборів, повноваження  нових  представників  набирають   чинності  з першого   засідання   Асамблеї,  яке  відбувається  після  їхнього призначення. 

      Під   час  сесії  Асамблеї  жоден   представник не може бути позбавлений  своїх повноважень як таких  без згоди Асамблеї.

      Кожний  представник може мати одного  заступника,  який,  у разі відсутності  представника,  може брати   участь  у  засіданнях, виступати   та  голосувати  замість нього. 

      Консультативна  асамблея  збирається  щороку  на чергову сесію, дата  відкриття   і  тривалість  якої  визначаються   Асамблеєю   з урахуванням   необхідності  уникати по можливості  збігу з термінами проведення  парламентських  сесій  в   державах-членах   та   сесій 

 Генеральної   Асамблеї  Організації  Об'єднаних   Націй.  Тривалість чергових сесій  ні за яких обставин  не  перевищує  одного  місяця, якщо  Асамблея та Комітет міністрів  не ухвалять за спільною згодою  іншого рішення. 

      Чергові  сесії   Консультативної   асамблеї   відбуваються   у штаб-квартирі  Ради, якщо Асамблея та Комітет  міністрів не ухвалять за спільною  згодою рішення про проведення  сесії в іншому місці. 

      Консультативна  асамблея може  бути  скликана  на  надзвичайну сесію  за  ініціативою або Комітету міністрів,  або Голови Асамблеї після  досягнення між ними згоди,  у тому числі відносно термінів  і місця її проведення.