Русько-печенізькі зв'язки

Основні поняття та терміни 

Колонізація – заселення та освоєння вільної території; а також: загарбання якоїсь країни або краю, що супроводжується визиском, підкоренням, а часом і винищенням місцевого населення. 

1. Причини грецької колонізації

Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї історики відносять до середини 7 ст. до н. е.

Отож, грецькі колонії на узбережжі Чорного моря – то, власне, міста переселенців-греків на вільних, незайманих землях. До переселення на чужину греків спонукали різні причини:

прагнення до збагачення через розвиток торгівлі: на нових землях переселенці сподівалися закладати міста – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів;

пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, тож їй притаманні малоземелля та обмеженість корисних копалин, інших природних багатств;

втеча від злиднів на батьківщині.

У колонізації Північного Причорномор’я велику роль відіграло грецьке місто Мілет. 

2. Найголовніші міста-колонії

 Першою грецькою колонією на півдні України вважають поселення на острові Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7 ст. до н. е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою (від грецької назви Дніпра – Борисфен).

Протягом 6–5 ст. до н. е. грецькі переселенці опанували всім північним узбережжям Чорного моря. Їхні міста скупчувалися в основному в чотирьох регіонах – у Південному Побужжі, Подністров’ї, на Керченському півострові та на Південно-західному березі Криму.

Тіра – біля гирла річки Тірас (Дністер), на місці сучасного Білгорода-Дністровського;

Ольвія – на правому березі Буго-Дніпровського лиману (біля сучасного села Парутине Миколаївської області);

Пантікапей – на Керченському півострові, на місці нинішньої Керчі;

Херсонес – в  околицях сучасного Севастополя;

Керкінітида – на березі Каламітської затоки, на місці сучасної Євпаторії. 

Забудова грецьких колоній

 Кожне грецьке місто на узбережжі Чорного моря забудовувалося за планом і відповідало законам містобудування материкової Греції.

Усі великі міста були оточені міцними оборонними мурами з вежами та мали укріплені гавані.

Усередині вони поділялися на квартали.

У центрі міста розташовувалася головна площа – агора, поряд із нею – священне місце із храмами – теменос.

Навколо агори споруджували важливі громадські споруди. У деяких містах їх розташовували на укріпленому пагорбі – акрополі.

Будинки зводили з каменю, стіни тинькували, дах накривали черепицею. Місцевою особливістю північночорноморських міст були підвальні житлові приміщення.

Уздовж вулиць прокладали каналізаційні труби. Були в грецьких містах і водогони.

Кожне місто мало сільськогосподарську округу – хору. Хори складалися з невеличких поселень або й містечок, мешканці яких жили з городництва та садівництва, вирощуючи сільськогосподарську продукцію на спродаж. 

3. Державне життя

 Державне життя античних міст Північного Причорномор’я було таким самим, як і в Греції.

Разом із хорою кожне місто являло собою окрему державу-поліс. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність щодо тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали.

При цьому зв’язки із батьківщиною ніколи не розривалися: саме з нею переселенці торгували, брали участь у культурному житті Греції тощо.

За устроєм грецькі поліси в Північному Причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.

Отож, найвищу владу в них зазвичай мали народні збори і ради, до складу яких входили найповажніші громадяни. Рада готувала проекти різних постанов.

Народні збори їх схвалювали, а втілювати в життя були покликані обрані на певний термін службовці – архонти, стратеги тощо. 

Господарство

 Самостійне існування грецьких полісів Північного Причорномор’я ґрунтувалося на тому, що кожен із них сам себе забезпечував усім необхідним для життя.

Провідними заняттями колоністів були вирощування зерна, винограду, городини, рибальство й переробка риби, скотарство.

Високого рівня досягло ремісниче виробництво – металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки.

Великої слави зажили грецькі майстри-ювеліри: це вони виготовляли дивовижної краси прикраси на замовлення скіфських вельмож, зокрема й славнозвісну пектораль скіфського царя.

У грецьких містах вирувала торгівля. Основними товарами, що вивозилися до Грецiї, були збіжжя, худоба, шкури, хутро, солона риба, сіль, раби.

Натомість із Греції завозилися металеві вироби, зброя, тканини, коштовні прикраси, посуд, прянощі, оливкова олія та вина.

Греки підтримували постійні контакти із місцевим населенням, торгуючи також i з ним. У кожному грецькому мiстi-колонiї карбували власну монету. 

Духовне життя

Найшанованішим із божеств у Північному Причорномор’ї був Аполлон. Грецькі переселенці вірили, що саме він є заступником колоністів. Тому до нього зверталися, вирушаючи в дорогу, під час тривалої морської подорожі, обираючи місце для майбутньої колонії тощо. Північнопричорноморські греки пошановували Аполлона іменами Лікар (у значенні «Рятівник»), Дельфіній.

Культи відправлялись у капищах, храмах, на вівтарях та й просто у житлових будинках.

Про неабияку освіченість колоністів свідчить велика кількість знахідок із різноманітними написами на речах – посвятами, побажаннями, іменами і навіть шкільними вправами, а також листів, вирізьблених на свинцевих пластинках.

Традиційно греки дбали про фізичну досконалість. Різнобічну освіту надавали, зокрема, гімнасії. Залишки такого навчального закладу пощастило знайти в Ольвії.

Як і скрізь в Елладі, у причорноморських містах-колоніях відбувалися різноманітні змагання – для спортсменів, поетів, музикантів.

Багато прихильників мали Ахіллеї – спортивні змагання, що їх проводила Ольвія. У них брали участь не лише колоністи Причорномор’я, а й греки з Еллади.

В колоніях Північного Причорномор’я відбувалися й театральні вистави.

Різноманітні писемні джерела засвідчують, що колоністи мали своїх драматургів, але добре знали й літературні надбання материкової Греції. 

4. Боспорське царство

 Одним із центрів грецької колонізації в Північному Причорномор’ї був Керченський півострів.

Обабіч Керченської протоки, яку греки називали Боспором Кіммерійським, від 7 ст. до н. е. існувало багато держав-полісів, як-от: Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія тощо.

Близько 480 р. до н. е. там виникло Боспорське царство, що об’єднало більш як 20 грецьких міст.

До складу Боспорської держави ввійшли також сільськогосподарські райони Криму та Кубані, населені місцевими племенами. Столицею держави став Пантікапей. Боспорською державою правили царі.

За  часів  найвищого  піднесення Боспорської держави (4 ст. до н. е.) її територія обіймала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов’я, пониззя Кубані, а також дельту Дону. Крім греків-переселенців там жили численні місцеві племена.

З-поміж причин, що спонукали грецькі міста-поліси до об’єднання, дослідники називають передусім загрозу завоювання войовничими скіфами.

За часів розквіту Боспорське царство було основним постачальником хліба у міста Причорномор’я та Грецію. Головним торговельним партнером боспоритян стали Афіни.

Від другої половини 2 ст. до н. е. становище Боспорської держави почало погіршуватись. Зростала загроза з боку скіфської держави у Криму.

Непевний у своїх силах, боспорський цар Перісад V близько 107 р. до н. е. передав владу понтійському цареві Мітридатові VІ Євпатору (Понт - царство в Малій Азії).

Під час переговорів про передачу влади на Боспорі спалахнуло повстання скіфів під проводом Савмака.

Повстанці вбили Перісада, проголосивши царем свого ватажка. Та через рік, покаравши заколотників, Мітридат VІ приєднав Боспор до своїх володінь.

Щоправда, це не додало сили ні Боспорському, ні Понтійському царствам, на які зазіхали римські володарі. Невдовзі Боспорська держава потрапила під зверхність Риму.

Проіснувала Боспорська держава до другої половини 4 ст., переживши кілька періодів піднесення. Щоправда, колишньої величі досягнуто не було. Втрачаючи сили в колотнечах, вона, врешті-решт, упала під натиском гунів. 

5. Занепад грецьких міст-держав Північного Причорномор’я

Історія Боспорського царства яскраво засвідчує існування двох періодів в історії античних міст-держав у Північному Причорномор’ї.

Перший історики називають грецьким (він тривав од 7 до 1 ст. до н. е.), другий – римським (від 1 ст. до н. е. до 3 ст. н. е.).

Період залежності, як це зазвичай трапляється в історії, не був щасливим для грецьких міст.

З кожним роком вони втрачали свої сили й багатства, потерпаючи як від наступу варварів, так і від внутрішніх чвар і розбрату.

За 70-х рр. 4 ст. майже всі античні держави Північного Причорномор’я занепали. Вціліли лише Херсонес і Пантікапей, які, потрапивши під владу Візантійської імперії, опинилися під її захистом.