Рейд УПА в Румунію 1949 року

Дорогою їм трапився міст, де стояла озброєна румунська охорона. Та повстанці його не оминули. Румунські  охоронці були розгублені, тому вирішили заховатись і не перешкоджати руху українських повстанців. Стріляти також  ніхто не ризикнув, адже не знали, що можна чекати від цих людей.

У селі Леордіна Іван знав одного чоловіка, який міг повести відділ УПА далі. Він хоч і не українець, але комуністичну владу не любив. У звіті не сказано, як звали румуна з Леордіни, але він дуже прислужився рейдуючим. Цей чоловік погодився стати розвідником українських повстанців на деякий час, тому спочатку вирушив до Єуду сам. Вже через півтора доби він приніс достовірні дані про ситуацію. Новини були невтішні. В Єуді партизанів не було, лише поодинокі втікачі, які переховувалися від арештів. Повстання було придушене і якщо хтось і вцілів, зберігши структуру організації, то їх можна віднайти хіба що за 150 км далі на південь. Виконання наказу проводу зривалося. Якщо повстання в Румунії придушене і організованого спротиву комуністичній владі немає, то чи є сенс шукати зв’язки із заляканими терором особами, які перебувають в нелегальному становищі? Командир «Хмара» прийняв рішення повернути ближче до кордону і розгорнути широку пропаганду серед населення. Він зрозумів, що народ ставиться до прибулих прихильно, - досі ніхто не доніс властям, що зустрічав українських повстанців. Припускалось, що завдяки агітаціям і пропаганді румунські партизани самі шукатимуть зв’язків з ними.

Дещо інакше думав Перебийніс. Він вважав, що краще законспіруватись, віднайти ще одного розвідника, готового відправитись на пошуки місцевих підпільників, з його допомогою «осягнути якогось висліду в нашому завданні», а вже тоді ширше заявити про себе.

Хмара не погодився з Перебийносом, і, як можна судити з подальших подій, мав рацію. На відміну від українського, румунське антикомуністичне підпілля дуже швидко ліквідувала влада. Гучні судові процеси з неодмінними у таких випадках смертними вироками деморалізували народ, незвиклий до таких порядків і вже за 3-4 місяці про реальний спротив маріонетковій владі в Румунії мова не йшла.

Політична ситуація в Румунії у червні-липні 1949 року

( аналіз Перебийноса )

За відносно короткий час  перебування підвідділу УПА в  Румунії, політичний провідник Назарій  Данилюк – «Перебийніс» добре опрацював місцеві публікації і досконало відобразив існуючу політичну ситуацію у своєму звіті. Систему румунської влади він назвав антинаціональною, маріонетковою та промосковською, котра, якщо зберегла щось румунське, то лише мову. Саме таке спостерігав Перебийніс під час рейду, навівши у своєму звіті декілька цитат з Пушкіна і Мічуріна, опублікованих у румунських газетах. Численні співбесідники повстанців жалілись, що вони не пізнають своїх часописів, називаючи їх «московськими шматками», а уряд Петра Грози «робить так, як йому диктують з Москви».

Показовим у цьому плані  був судовий процес над ватажками  повстання навесні 1949 року. Хоча у  звіті цього не було сказано, але  цей процес – точна копія судів  часів 30-х рр. в СРСР, а промова прокурора Ніколає Константінеску – це майже дослівний переказ того, що говорив радянський прокурор Вишинський про «ворогів народу» СРСР.

Загалом в єдиному помилився  повстанський провідник: у тому, що скоро така система впаде. Маючи  вищу освіту і знаючи економічні закони, він не міг собі уявити, що на суцільній  брехні так довго може тривати  суспільний лад.

Що було досягнуто  в результаті рейду

Спершу спробуємо змоделювати, як проходив рейд:

• Відділ переходить кордон і, не вступаючи в поглиблені контакти з цивільним населенням, розшукує місця дислокації румунських партизанів;
• Встановлюється контакт з ними, і українці пропонують провести переговори з керівництвом якнайвищого рівня румунської сторони;
• На переговорах узгоджуються позиції сторін і виробляється спільна платформа дій;
• Після цього об’єднані групи румунських і українських повстанців рейдують узгодженими територіями, закликаючи до широких виступів народу проти маріонеткової комуністичної влади.

У разі перемоги антикомуністичних  сил Румунії, ця країна стає союзником  українського підпілля. Та як ми вже знаємо, що цей план не вдався через фактичну відсутність румунського підпілля в якості реальної організованої сили. Українцям залишалось самим приступити до агітації та пропаганди серед румунського населення. Неочікувано, але народ сприйняв почуте і солідаризувався з мізерною жменькою відчайдухів, які уже понад 4 роки після війни ведуть боротьбу супроти могутньої імперії та прийшли до них пробудити тих, хто ще спить!

Що це було саме так, є  один неспростовний доказ: за два  тижні рейду лише одна людина з  сотень, хто бачив і чув рейдуючих, свідомо доповіла про це комуністичній  владі. Інші не просто мовчали, а не менш свідомо поширювали дезінформацію, щоб відвернути увагу влади. Повстанський рій з двох десятків стрільців  перетворився на 5-ти тисячний корпус, а згодом урядові закони шукали рейдуючих  там, де їх не було. Було схоже на те, що й серед урядових вояків було чимало прихильників рейдуючих, які певним чином намагались відвернути небезпеку від повстанців, відкриваючи нічим не спровоковані постріли, що мали попереджати вояків УПА. За два тижні рейду українці ні разу не пускали в хід своєї зброї та не зробили жодного пострілу!

Припускають, що рейдуючі не очікували такого теплого прийому  в Румунії. Це укріпило повстанців у  переконанні, що їхня боротьба – справедлива, лозунги Проводу – правильні і заради втілення цих принципів у життя вартує змагатися до останнього подиху.

Висновок

Дослідивши матеріали  зі звіту сотника Хмари чи провідника Перебийноса, а також реконструкцію перебігу рейду, можна сказати, що з перших контактів з місцевим населенням українські повстанці зарекомендували себе коректними та виваженими людьми, яким можна довіряти. За весь час рейду учасники демонстрували зразки високоморальної поведінки. Легко зауважити, що якби в рейдуючій групі була хоча б одна особа з кримінальними нахилами, група не мала б жодних шансів вийти без втрат з території чужої держави. Але повстанцям вдалося не тільки повернутися без втрат, а ще й подружитись з місцевим населенням і залучитись його підтримкою у своїй пропагандивній діяльності шляхом роздавання листівок, які називали «летючками».

Отже метою рейду ОУН-УПА  в Румунію 1949 року були пропагандивні акції і спроби викрити ворожу діяльність комуністичної влади та спонукати народ до боротьби з нею, а також встановити контакт з місцевим підпіллям. Рейд тривав два тижні і за цей час усі учасники ( їх було приблизно 20-22) повернулись на територію України живими.