Перебіг битви

Після тяжких поразок протягом 1648 року польська армія, порушивши перемир'я, навесні 1649 року рушила в Україну. Польське командування вирішило одночасно напасти на українські війська з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь Януш Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусь і зайняти Київ.






Передумови
Після тяжких поразок протягом 1648 року польська армія, порушивши перемир'я, навесні 1649 року рушила в Україну. Польське командування вирішило одночасно напасти на українські війська з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь Януш Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусь і зайняти Київ.
Українське козацьке військо у червні 1649 року розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під проводом Богдана Хмельницького йшли на Захід, а частина козацьких полків на чолі з полковником Михайлом Станіславом Кричевським виступила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару литовського війська. На допомогу Хмельницькому прибув загін кримських татар на чолі з ханом Іслям-Гераєм ІІІ.
В червні 1649 року козаки завдали поразки передовим частинам польської армії, які очолював Ярема Вишневецький, і оточили залишки ворожих військ у фортеці Збараж (тепер Тернопільська область). На підмогу обложеним з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо, очолюване королем Яном II Казимиром.
Дізнавшись про це через розвідників, Хмельницький, для продовження облоги фортеці залишив частину військ під командуванням генерального обозного Івана Черняти під Збаражем, а сам з головними силами виступив назустріч королівській армії. Основні сили українських і польських військ зустрілися під Зборовом на річці Стрипі.
Перебіг битви
5 (15) серпня, менше ніж за день їзди від Збаража, під час переправи через Стрипу, Коронне військо зненацька атакували супротивники. Армія Яна Казимира не була готовою до бою і, коли почався наступ, частина шляхти саме обідала. Втративши у бою близько 4 тисяч чоловік, польський король, німецькі найманці та артилерія (приблизно 15 гармат різного калібру) переправилися через Стрипу і розпочали будувати табір.
Перша фаза битви
Місце для табору було вдалим для оборони. Стрипа загороджувала війська короля з трьох боків, а три мости з'єднували польський табір із стародавніми оборонними спорудами Зборова.
Козаки, виставивши ряд гармат, обстрілювали табір. Козацька артилерія, що складалася з гармат, здобутих в польських гарнізонах за рік до того, була досить сильною, щоб обстрілювати табір з одного кінця до іншого. В таборі розпочалася паніка, шляхтичі ховалися у вози і під вози, а король власноручно виганяв їх звідти палашем.
В ніч з 5 на 6 серпня, Коронні війська збудували ряд земляних укріплень у найбільш незахищених частинах табору. Однак до ранку так і не вдалося закінчити вал у північній його частині. Вранці козаки атакували табір у цьому місці та місто Зборів. Вони прорвалися у табір і в місто, однак закріпитися тут не змогли.
Завершальна фаза битви
Пам'ятний камінь був покладений поруч із курганом на пам'ять полеглих у Зборівській битві 1649 року
Наступну атаку розпочали татари. Земляні вали не змогли зупинити наступу, і козаки разом з татарами вдерлися до табору. Завдяки контратаці німецьких найманців королю вдалося запобігти розгрому. У цей час ситуація в польському таборі стала критичною. Нестача людей і провіанту не давала надії на утримання позицій, не кажучи вже про перемогу. Ян Казимир розпочав переговори з ханом. Не зацікавлений у перемозі й посиленні Хмельницького, кримський хан пішов на переговори і уклав угоду з польським королем, який пообіцяв татарам виплатити велику суму упоминків і дозволив брати ясир та грабувати українські землі на шляху до Криму.
Не маючи можливості одночасно воювати проти польських військ і татар, Хмельницький під тиском хана змушений був почати переговори і укласти з польським королем договір, що дістав назву Зборівського.
Наслідки
Зборівський договір формально визнавав козацьке управління південно-східними територіями Речі Посполитої, однак не задовольняв потреб українських селян, що воювали разом з козаками. Як виявилося пізніше, місцева польська шляхта і римо-католицьке духовенство, які в результаті договору втрачали свій вплив та власність в Україні, не збиралися виконувати його умови.
Література
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.;
• Історія Української РСР. Київ, «Наукова думка», Т2, стор.36-38.
• І. К. Рибалка. Історія Української РСР. Дорадянський період. Київ. «ВШ», 1978, стор. 144—145.

1 Передумови
2 Перебіг битви
2.1 Перша фаза битви
2.2 Завершальна фаза битви
3 Наслідки
4 Література