ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКІЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ 
 
 
 
 

Реферат на тему: 
 
 

«Партійна система Іспанії» 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                              Виконала студентка

                                                групи 3420-2

                                                      Денисенко Юлія

                                                                                          Перевірив викладач: Мартинов М.П. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Запоріжжя

2011 

План 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

 

    Іспанія є унікальною державою. В цій країні найдовше проіснував фашистський режим  – починаючи з 1939 і закінчуючи 1975 роками. Проте цей факт не перешкодив Іспанії через 20 років після смерті диктатора Франка, який помер не типовою для фашистських диктаторів природною смертю, увійти до складу ЄС [1].

    Стабілізувати загальну обстановку в країні допомогла розроблена Кортесами, які були обрані 15 червня 1977 р., Конституція Іспанії, 11-а по рахунку після першої іспанської революції 1808 р. У грудні 1978 р. на загальнонаціональному референдумі ця Конституція була схвалена переважною більшістю виборців. Вона відмінила дію фашистських законів, встановивши новий державний правопорядок. Ця Конституція — результат консенсусу політичних сил, представлених в першому демократичному парламенті, що, зокрема, не означало відсутності боротьби між політичними партіями з конституційних питань [2, 177].

    Неможна не відмітити значного впливу соціалістичних ідей, які сприяли формуванню нової конституції. У всякому разі, тенденція до соціалізації конституційного права просліджувалася тут досить чітко. Це можна, зокрема, побачити в загальних основах конституційного ладу та в конституційному регулюванні прав, свобод і обов’язків, які відобразили наявність різних соціальних спільностей з різними інтересами і відносини між ними.

    Так, в статті 1 Конституції Іспанії  проголошувалося, що Іспанія є соціальна, демократична, правова держава і найголовнішими цінностями її правового ладу є свобода, справедливість, рівність та політичний плюралізм.

    Зокрема, політичний плюралізм - це легальна діяльність різних політичних партій [3, 89].

    Цей принцип закріплено в ст. 6 Конституції Іспанії, де вказується, що політичні партії відповідно до принципу політичного плюралізму сприяють формуванню і вираженню народної волі і є основним інструментом політичної участі [4]. 

 

    

1. Конституційні засади партійної системи Іспанії

 

    Партії  вступають у відносини між собою і тим самим створюють складну структуру – партійну систему. Партійна система є сукупністю стійких зв'язків і стосунків партій різного типа одна з одною, а також з державою і іншими інститутами влади [5].

    Одним з найважливіших аспектів переходу від диктаторського режиму до демократії було формування нової партійно – політичної системи. Найважливішою передумовою цього процесу було існування соціальної структури, що сформувалася в період “іспанського економічного дива” у 60-х рр.

    Відповідно  до конституції Іспанії створення партій і здійснення їх діяльності вільні в межах пошани до Конституції і закону. Їх внутрішня структура і діяльність мають бути демократичними [4].

    Основним нормативним актом, який регулює правовий статус політичних партій, є Закон Іспанії про політичні партії 1978 р., згідно з яким партії створюються вільно, відповідно до права на асоціацію. Вони мають бути зареєстровані в міністерстві внутрішніх справ; норми їх статуту і їх діяльність не повинні вступати в протиріччя з положеннями Кримінального кодексу, а самі партії повинні будуватися і діяти на основі демократичних принципів. Під демократичними принципами названий Закон розуміє, що всі члени партії мають право обирати і бути вибраними в її органи, мати інформацію про економічний стан партії; керівні органи партії повинні обиратися таємним і вільним голосуванням. Як «дзеркальна» заборонна міра встановлено, що порушення Кримінального кодексу і невідповідність організації партії демократичним принципам веде до її розпуску. Припинення діяльності і розпуск партії виробляються відповідним судовим органом після проведення необхідної юридичної процедури [6].

    Державна  адміністрація фінансує діяльність політичних партій відповідно до наступних  принципів:

2. кожна партія отримує встановлену суму за кожен мандат, який вона має в своєму розпорядженні в кожній з обох палат парламенту, і за кожен голос, отриманий за кожен її список кандидатів (кандидата) на виборах в кожну з палат; у генеральному бюджеті держави встановлюються загальна сума, призначена для цих цілей, а також критерії для її розподілу;
3. порядок розподілу сум між партіями, що утворили на виборах федерації або коаліції, визначається в нормативному порядку (тобто Уряд видає спеціальне положення про це).

    Детальніше  дане питання врегульоване Органічним законом про фінансування політичних партій 1987 р. У нім передбачено, що фінансові кошти партій формуються з публічних і приватних джерел.

    Публічними  джерелами, зокрема, служать публічні субвенції на виборчі витрати, державні субвенції парламентським групам палат Генеральних кортесів і субвенції парламентським групам законодавчих зборів автономних спільнот, а також щорічні нецільові державні субвенції за рахунок генерального бюджету держави для покриття витрат партій на їх нормальну діяльність. Останні розподіляються на 1/3 у пропорції до числа мандатів, які отримані кожною партією на останніх виборах до Конгресу депутатів, а на 2/3 у пропорції до числа голосів, які отримані партією на цих виборах [2, 200].

    Закон Іспанії про фінансування політичних партій 1987 р., зобов’язує їх вести бухгалтерський облік, якій дозволяє в будь – який час ознайомитися з їх фінансовим становищем. Органічним законом врегульовані принципи цього обліку. Зокрема, вони повинні самі контролювати дотримання положень закону про фінансування і регулярно подавати звіти про витрату отриманих публічних коштів Рахунковому трибуналу, який вправі перевірити всю їх фінансово – економічну діяльність. 

 

    

2. Характеристика основних політичних партій Іспанії

 

    Слово "партія" побутувало ще у часи Стародавнього Риму. Етимологія його бере початок з латинського partis, що означає "частина". До початку XVIII ст. слово "партія" вживалося  у негативному сенсі.

    Французький політолог Жан – Луї Кермон дає таке визначення: "партії — це організовані політичні сили, які об'єднують громадян однієї політичної тенденції для мобілізації думки з певної кількості цілей та для участі в органах влади або для орієнтування влади на досягнення цих вимог" [7, 193].

    Початок створення партій відбувалося в кінці 1976 р., коли був утворений Народний альянс, що об'єднав цілий ряд угрупувань неофранкистського толку і правий фланг, що зайняв, в новій партійно - політичної системі. У першій половині 1977 р. були легалізовані опозиційні політичні сили, у тому числі ліві партії - Іспанська соціалістична робоча партія (ІСРП) і Комуністична партія Іспанії (КПІ), які були краще підготовлені до діяльності в умовах демократії в порівнянні з правими і центристськими угрупуваннями, вони володіли давно сформованими організаційними структурами, партійною пресою, великою кількістю активістів [8].

    Найскладніше  протікав процес створення блоку  центристських сил. В результаті об'єднання декількох ліберальних, християнсько-демократичних і соціал-демократичних  груп утворився Союз демократичного центру (СДЦ).

    Парламентські вибори 1977 р. прискорили процес оформлення партійно – політичної системи Іспанії і одночасно прояснили реальне співвідношення політичних сил. У країні склалася багатопартійна система з переважанням двох провідних партій – СДЦ і ІСРП, з двома регіональними підсистемами в Каталонії і Країні Басків [9].

    Початок 80-х рр., на думку Н.В. Кирсанової, ознаменувалося кризою правлячої партії – СДЦ, який був викликаний цілим  рядом причин, зокрема, щонайгострішою боротьбою в його керівництві, нездатністю уряду знайти вихід із затяжної соціально-економічної кризи, відставкою прем'єр-міністра А. Суареса і його виходом з партії. Позачергові парламентські вибори в жовтні 1982 р. завершили розпад СДЦ [9].

    Після виборів 1982 р. в Іспанії зберігалася багатопартійна система з переважанням двох партій, проте місце СДЦ зайняв Народний альянс. Дещо збільшилася міра поляризації системи, оскільки дистанція між Народним альянсом і ІСРП була більшою, ніж між СДЦ і ІСРП.

    Щодо малих партій загальнонаціонального характеру то об'єднані ліві або всілякі ліберальні угрупування не грали істотної ролі у взаєминах двох лідируючих партій. Іншу політичну роль відігравали малі партій регіонального характеру. Їхня роль була дуже важливою. У 1993 – 1996 рр. саме підтримка з боку каталонських і помірних баскських націоналістів дала можливість ІСРП, що не мала вже абсолютної більшості в Конгресі депутатів, сформувати уряд; у 1996 – 2000 рр. аналогічну підтримку отримала НП. Конвергенція і союз (Каталонія) і Баскська націоналістична партія можуть грати роль арбітра у взаєминах двох провідних партій [9].

    На  даний момент в Іспанії існує  близько 200 партій.

    Отже, найбільш впливовими партіями є:

1. Народна партія, що стоїть на консервативно-ліберальних і християнсько-демократичних позиціях. Заснована в 1976 р., і до січня 1989 р. іменувалася Народним альянсом. У тому ж році приєднала до себе Християнсько-демократичну партію і Ліберальну партію, займає правоцентристське місце в політичному спектрі. В період правління цієї партії здійснювався перехід до демократичного ладу;
2. Іспанська соціалістична робоча партія, заснована в 1879 р., дотримується соціал – демократичних поглядів. В період франкізму знаходилася в підпіллі. Після установлення демократичного режиму протягом майже півтора десятиліть керувала країною;
3. Демократичний і соціальний центр — реформістська демократична партія, утворена в 1982 р.;
4. Комуністичний рух, що користувався певним впливом за часів франкізму, не дивлячись на знаходження в підпіллі (а можливо, і завдяки цьому), в даний час роз'єднано і включає маловпливові угрупування — Комуністичну партію Іспанії, що засновану в 1922 р. і дотримується так званого єврокомуністичного направлення, Марксистсько-ленінську комуністичну партію, утворену в 1981 р.;
5. Правий фланг в іспанському партійному спектрі займають Національний фронт, утворений в 1986 р., і Іспанська хунта інтеграції, що діє з 1984 р. Між украй правими партіями укладена угода про співпрацю.
6. Крім того, на національному рівні діють Жіноча партія Іспанії, яка була заснована у 1979 році і «Зелені», яка була організована в 1987 р. Ця партія виступає проти поширення ядерної енергії, за скорочення Збройних сил.

 
 
 
 
 
 
 

 

    

ВИСНОВКИ

 

    Отже, Конституція Іспанії вивела цю державу  на новий рівень розвитку, нововведення помітні у всіх частинах конституції: у правах і свободах громадян, в структурі центральних органів влади, у взаєминах парламенту і уряду, в установі і компетенції органу конституційної юстиції, у включенні міжнародно-правових положень. В той же час цей акт містить і національні межі і вирішує проблеми власне іспанського походження (наприклад, національне питання).

    Нового  розвитку отримала і партійна система  Іспанії. На сьогоднішній день в країні діють понад 200 партій, серед яких найбільш впливові є Народна партія, Іспанська соціальна робоча партія, Демократичний і соціальний центр, Комуністичний рух, Національний фронт, Іспанська хунта інтеграції, Жіноча партія Іспанія, партія Зелених.