Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2012 в 20:45, реферат
Я поставила собі завдання дослідити діяльність Лисичанських підпільних та партизанських груп. Опираючись на свої дослідження, я можу впевнено сказати, що Лисичанська молодь не залишилася в стороні, вона всіма силами боролася проти ворога. Багато з них були заарештовані та розстріляні. Вони віддали своє життя за Батьківщину, за нас, за свободу. Тому я сподіваюсь, що моя робота зробить хоча б невеличкий внесок у систематизацію інформації з даної проблеми.
Вступ.
I Німецька окупація.
II Підпільні та партизанські молодіжні організації м. Лисичанськ.
Висновок.
Список використаних джерел.
План
Вступ.
I Німецька окупація.
II Підпільні та партизанські молодіжні організації м. Лисичанськ.
Висновок.
Список використаних джерел.
Вступ
22 червня 1941 року, раптово для СРСР, почалася Друга Світова війна. Удар німців був несподіваним. Та одразу після звернення по радіо Сталіна до народу, де він вперше вжив словосполучення «Вітчизняна війна», почалися масові добровільні вступи до Червоної армії.
У часи воєнного лихоліття героїзм став нормою поведінки радянських людей і прийняв масовий характер. Вчорашні шахтарі, хіміки, машинобудівельники у роки суворих випробувань стали пілотами і танкістами, артилеристами і десантниками, партизанами і підпільниками. Друга Світова війна стала важким випробуванням для усього радянського народу. Жах цих днів назавжди залишив палючий відбиток у душі кожної людини, якій прийшлося нести на собі цей хрест. Хоча я впевнена, що навіть ті кому пощастило не побачити все на власні очі, не залишаться в стороні, коли зайде болюча тема війни. Нікого вона не обминула. Майже з кожної сім’ї вона забрала чи то діда, чи то брата, батька, мати, сестру, а може, бабусю.
В моїй сім’ї тема війни назавжди залишиться священною. Багато історій про війну розповідала мені бабуся, про своє дитинство в роки війни, про свого брата якого забрали до Німеччини, але він зміг втекти. Як вони з матір’ю з трепетом чекали нового «трикутника» від батька. В мене і зараз є кілька вже пожовтілих тих вісточок. А потім… конверт «зник безвісті»… Тому я знаю про всі переживання не лише з кінострічок та літератури.
У своїй творчій роботі мені б хотілося ще раз вшанувати пам’ять й спробувати розкрити проблеми війни та боротьбу непідкорених людей. Перед написанням цієї роботи я передивилася велику кількість кінострічок, познайомилась та поспілкувалась з ветеранами нашого міста,прочитала та використала декілька джерел інформації.
Я поставила собі завдання дослідити діяльність Лисичанських підпільних та партизанських груп. Опираючись на свої дослідження, я можу впевнено сказати, що Лисичанська молодь не залишилася в стороні, вона всіма силами боролася проти ворога. Багато з них були заарештовані та розстріляні. Вони віддали своє життя за Батьківщину, за нас, за свободу. Тому я сподіваюсь, що моя робота зробить хоча б невеличкий внесок у систематизацію інформації з даної проблеми.
I Німецька окупація.
Протягом одного року вся територія України була окупована нацистами. На загарбаній території впроваджувався так званий «новий порядок», суть якого полягала в тому, щоб жорстокістю і терором залякати людей, зламати їхній опір і перетворити на покірних рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прирікав на голодну смерть. І в моєму місті жорстокість окупантів була наявна. Таким бачила Лисичанськ у період окупації Ангеліна Коробченко, моя землячка - учасниця Лисичанської молодіжної підпільної організації:
А мы остались за чертою
Нашей родной, большой земли
С одной заветною мечтою:
Свои бы побыстрей пришли
Ни хлеба, ни тепла, ни света.
Не слышно шахтного гудка,
И сколько будет длиться это,
Не представляли мы пока.
Они хозяевами были:
Поутепляли гаражи,
Высоковольтную спилили,
Чтоб в три наката блиндажи.
За лето немцы все стащили,
Очистили все сараюшки.
Когда уж зимовать решили,
Снесли перины и подушки.
Люди гинули від голоду та жахливих знущань. Світлана Блідченко, робітник Лисичанського краєзнавчого музею у своїй книзі, яку вона присвятила 60-річчу визволення м. Лисичанська, описала події які відбулись тут: «…фашисты устанавливали в городе свой новый порядок. Немецкий комендант Лисичанска требовал о всех подозрительных лицах сообщать в полицию или ближайшую воинскую часть. В пятом пункте его приказа было сказано, что «лица, укрывающие партизан и бандитов, будут расстреляны, а их семи отправлены в штрафные лагеря». Арестовывали коммунистов, сочувствовавших советской власти, евреев. Ночью их свозили к шурфу шахты «Черноморка» и расстреливали, а трупы сбрасывали в шурф. Их останки и теперь покоятся на дне шурфа. Расстрелы производились и в урочище «Высокий лес», в балке, что справа от дороги на Артемовск. В районе шахты им. Войкова немцы создали лагерь для советских военнопленных».2 Також із розповідей моєї бабусі я пізнала, що вбивали простих мешканців міста а вбитих людей, що лежали просто неба на вулицях, забороняли ховати.
II Підпільні та партизанські молодіжні організації м. Лисичанськ.
Відповідь мешканців мого міста на фашистський терор не примусила себе чекати. Місто не могло скоритися. Воно мстило ворогу. Уранці, 30 серпня 1942р, німецький ешелон з матеріалами для відтворювання содового заводу, підірвався на міні. Це почала діяти Лисичанська підпільна патріотична група, її очолив старший лейтенант Миколай Непомнящій, який втік з фашистського полону. Вони здійснювали терористичні акції проти представників окупаційної влади, заважали вивозу продуктів харчування, проводили серед населення агітацію проти окупованої влади, зривали відправку молоді на роботу в Германію. Та через рік всі учасники цієї групи були розстріляні. Але це не зупинило наших героїв! Люди, які не могли піти на фронт ставали на захист свого міста у вигляді партизан та підпільників. Вони повинні були будь-якою ціною повернути собі Батьківщину та чисте небо над головою. Важко переоцінити значення підпільного руху в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників. Боротьба партизан та підпільників у тилу німецьких військ була важливим фактором, що забезпечувала успішне просування радянських військ, піднімало моральний дух, демонструвало великий патріотизм народу.
Стосовно мого краю, Донбасу, то це стратегічний регіон і від того кому він належить залежав результат війни. Місцеві партизани, знали територію як свої п'ять пальців, максимально використовували всі особливості рельєфу та інших місцевих умов для ефективної боротьби з ворогом.
За допомогою Івана Денисовича Романова, 20 липня 1942р, було покладено початок створенню підпільної комсомольсько-молодіжної організації Лисичанська. Її очолив син Івана Денисовича – Аркадій Романов. Підпільна Комсомольско-молодіжна організація розбивалася на дрібні групи, кожна з яких виконувала певні завдання. Сам Аркадій Романов очолював диверсійну групу, а його помічником був Іван Заїкін. Члени групи Аркадія Романова и Івана Заїкіна тричі влаштовували диверсії на залізниці, вбили кількох фашистів, підпалювали хліб у прилеглих до Лисичанську районах. Групою інформації керував Володимир Михайлов, допомагала йому Миля Федотова. У їх завдання входило слухати по радіо московські передачі і поширювати радянські листівки, що скидаються з літаків, а також випускати свої повідомлення зі зведень Радінформбюро. Збором вибухівки і зброї займалися В. Михайлов і Ф. Горбатовскій. Багато зброї та боєприпасів вони зібрали в Ісаєвій балці і на полі бою. Іноді вивозили його на тачці, зверху прикривши бадиллям кукурудзи і травою. Членом цієї організації стала і комсомолка Ангеліна Федорова. Про те, як і що вона робила, Ангеліна Олександрівна розповідала доволі лаконічно: виконувала різноманітні завдання. Приймала участь у зборі відомостей для передачі через лінію фронту, виконувала роль зв'язкової. Брала участь у зборі зброї на місці боїв, які підпільники мали намір використовувати, щоб у потрібний момент підтримати Червону армію з німецького тилу3. Цей вірш вона написала після смерті свого однокласника - Дмитра Донцова, який добровольцем пішов на фронт та загинув у 17 років.
Война забрала юность и любовь,
И первый поцелуй, и первое свидание.
А вместо них – бомбежки, трупы, кровь,
Перроны, поезда и расставания…
У тополя на улице родной,
Что и теперь зовется Комсомольской,
В сорок втором простился он со мной,
В семнадцать лет зачислен добровольцем.
И это все…Погиб солдат в бою.
Потом мне как-то мать его сказала:
Носил он фотографию твою
Всегда с собой.
Я этого не знала…4
В арсеналі підпільників були
гвинтівки, автомати, пістолети й
навіть ручний кулемет. З наближенням
радянських військ до Лисичанську комсомольці
готувалися вдарити ворога з тилу,
але в останній момент німці виселили
все населення з прилеглих
до Сіверського Дінця вулиць аж до
вулиці Інтернаціональній, де була схована
зброя і боєприпаси. Німці оголосили
цю територію забороненою зоною,
а при спробі її перейти розстрілювали
людей на місці. Розуміючи, що боєприпасами
скористатися неможливо, комсомольці
вирішили зібрати відомості про
дислокацію німецьких частин і передати
їх командуванню радянських військ. За
цю роботу взявся Аркадій Романов. Він
зшив маскувальний халат і в зимову
холоднечу переправився через Сіверський
Донець, передавши потрібні Радянської
Армії відомості про противника
Висновок.
Живими свідками тих довгих подій в післявоєнний час були учасники партизанського руху В.В.Міхайлов, А.А.Коробченко, М.Т.Любімова, Б.Зуевскій. Після війни вони та інші партизани-підпільники нагороджені урядовими нагородами. Їх подвиг у боротьбі з фашистськими загарбниками - приклад стійкості і мужності членів молодої гвардії Лисичанська. Вони не народилися героями, а стали ними тому, що в хвилини смертельної небезпеки не думали про себе, а йшли вперед за діло, в яке вони вірили і яке стало для них дорожче власного життя. А скільки людей віддали своє життя за Батьківщину, але не вписали свої імена в її історію та літературу…сотні, тисячі, мільйони! Щоб не сталося,ми не маємо права їх забувати. Саме тому майже в кожному населеному пункті існує особливе пам’ятне місце - могила Невідомого солдата. Вона нагадує нам про тих героїв, імена яких ми не знаємо, але які мають повне право вважатись справжніми ковалями, перемоги, нашими визволителями. У результаті кропотливих пошуків, сьогодні я можу назвати імена хоробрих юнаків і дівчат - членів підпільної комсомольсько-молодіжної організації Лисичанська: Аркадій і Вадим Романов, Володимир Михайлов, Борис Зуєвський, Ганна Попова, Ангеліна Федорова (Коробченко), Дмитро Донской, Сергій Білоножко, Ольга Темнохудова, Женя Стулов, Іван Заїкін, Марія Резніченко (Любимова), Надія Бєлова, Миля Федотова і Франц Горбатовський7. Вони мужньо захищали рідну землю і їх подвиги вже стали легендами котрі будуть вічно жити у віках, викликаючи захоплення поколінь. Я вважаю, що зупинятися на досягнутому не варто, тому я буду продовжувати пошук інформації про наших героїв і передавати ці факти підростаючому поколінню.
1.Блідченко С. Лисичане. Лица, характеры, судьбы. – Лисичанск,Харьков.: Енеида,Торнадо,2008.- С.52
2. Блідченко С. Поклонимся великим тем годам….- Лисичанск.: Пресс-Маркет,2003.- С.23
3. Блідченко С. Лисичане. Лица, характеры, судьбы. – Лисичанск,Харьков.: Енеида,Торнадо,2008.- С.53
4. Блідченко С. Лисичане. Лица, характеры, судьбы. – Лисичанск,Харьков.: Енеида,Торнадо,2008.- С.54
5. Блідченко С. Поклонимся великим тем годам….- Лисичанск.: Пресс-Маркет,2003.- С.26
6.Подов В. История города Лисичанска.- Луганск.: Альма-матер,2005.-С.228
7. Блідченко С. Поклонимся великим тем годам….- Лисичанск.: Пресс-Маркет,2003.- С.25
~ ~