Культура України в XVIII столітті

4. "УКРАЇНСЬКЕ" БАРОКО 
 
У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва. 
 
4.1 Тенденції

У його рамках розвивались  ідейно-стильові тенденції: офіційне аристократичне бароко "високе", "середнє" та "низове". Останнє тісно пов'язане  із фольклором. Мистецтво бароко відзначається  динамізмом, схильністю до алегоричного відображення дійсності, пишністю та театралізацією, що підсилювало емоційний вплив на глядача. Форма набуває самостійного значення. 
 
4.2 Напрямки

У кам'яному культовому будівництві  виокремлюються два напрямки. Самобутній прийом композиції храму — тридільна  триверха (рідко одноверха) споруда  та хрестовидні п'яти-, семи-, дев'ятидільні  споруди з 5, 7, 9 банями. Це Троїцька церква в Густині (1671), Покровський собор  у Харкові (1689), Іллінська церква в Києві (1692), Всехсвятська надбрамна  в Києво-Печерській лаврі (1696-1698), Вознесенський  собор у Переяславі (1700), Георгіївська церква Видубицького монастиря в  Києві (1696—1701), Воскресенська — у  Сумах (1703), Катерининська — у  Чернігові (1710) та ін. Другий напрямок —  поєднання трансформованого давньоруського храму з класичною композицією  фасадів: собор Троїцького Іллінського  монастиря в Чернігові (1679), собор  Мгарського монастиря поблизу Лубен (кінець 1689—1709) та ін. 
 
4.3 Форми

Дивовижне розмаїття архітектурних  форм "українського" бароко зумовило їх багатоджерельність. Тут творчо поєднались європейські досягнення з традиціями народної дерев'яної архітектури. 
 
4.4 Живопис

Живопис також увібрав  найкращі досягнення бароко — багатий  декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами — Львовом, Києвом — сформувалися нові художні школи в Чернігові, Новгород-Сіверському, Жовкві. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина. Визначними майстрами живопису були І. Бродлакович, Й. Кондзелевич та І. Руткович. Доба бароко залишила велику кількість пам'яток різьбярства, дерев'яної скульптури, дивовижних багатоповерхових іконостасів, що прикрашались особливо пишно. 
 
4.5 Музика

Українська музика доби бароко — найвище досягнення національного  мистецтва. Провідним жанром став багатоголосий  партесний спів. Помітну роль у  його поширенні відіграли братські школи. Цю течію представляли композитори  Є. Завадовський, М. Замаревич, І. Зюска, І. Календа, К. Коньовський та ін. Партесний  спів відзначався стриманістю образного  ладу, гармонійністю і простотою. Як "київський розспів" він  набув поширення в Москві та інших  містах Росії.

5. ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО 
 
Витоки театрального мистецтва України сягають княжої доби, коли мандрівні актори-скоморохи розважали народ своїми дійствами — танцями, піснями, завжди доречними та актуальними. 
 
У середині XVI ст. з'являється вертеп — ляльковий народний театр. Вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос. Для вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка, а ляльки приводились у рух за допомогою ниток. У верхній частині розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній — народно-побутові. Вертепні вистави влаштовувалися на торгових площах, у будинках заможних козаків та міщан. Дійовими особами вертепних вистав були селяни, козаки, "москалі", "ляхи", євреї, попи та інші герої, широко відображалися народний побут і звичаї. Дотепні сцени із життя можновладців, панів та священиків часто містили сатиру, за що їхні автори переслідувалися урядовцями. 
 
У XVI—XVII ст. з'являється шкільна драма. Вона бере початок з віршованих діалогів, що започаткувалися в братських школах, на зразок західноєвропейських та польських театрів. Це були так звані містерії та міраклі — релігійні драми на теми житія святих. Особливість української шкільної драми полягала в тому, що між віршованих діалогів релігійного змісту учні братських шкіл вставляли для розваги глядачів веселі, насичені національним гумором побутові сценки. Особливої популярності театральні дійства набули в Києво-Могилянській академії, де, власне кажучи, формується театр з акторами, сценою, костюмами. З'являються драматичні твори, написані спеціально для театру, — "Володимир" Ф. Прокоповича та "Комічне дійство" М. Довгалевського. 
 
З часом театральні вистави вийшли поза шкільні стіни. Цьому сприяли студенти, які, заробляючи на хліб і навчання та мандруючи по містах і селах, показували спектаклі, самі готували інтермедії, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. Вихідці з Академії поширювали театральну справу не лише в Україні, а й за її межами. Саме українці стали засновниками театрів у Москві (С. Полоцький), Санкт-Петербурзі (Ф. Прокопович), Тобольську (Ф. Лещинський), Могильові (Г. Кониський), Сербії (М. Козачинський).

6. НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI-XVIII ст. 
 
Цей період характеризувався посиленням зв'язків із західною культурою, широким використанням античної та європейської спадщини. У живописі, графіці, скульптурі спостерігається перехід від середньовічних канонів до реалістичних форм з виразними демократичними елементами. Подальшого розвитку набуває фресковий живопис, формуються головні іконописні школи — волинська, київська, львівська, при Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, у Межигірському та Троїце-Іллінському монастирях та ін. Український іконопис вирізнявся живописною розмаїтістю, світськими мотивами, впливом народного світогляду. В іконописі почали широко використовуватись народні мотиви й образи. Святі стають схожими на українських дідів та молодих парубків. На іконах ми бачимо запорожців на чолі зі своїм гетьманом, студентів Києво-Могилянської академії, міщан і селян України. Найхарактернішими зразками можна вважати розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, Густинського та Хрестовоздвиженського монастирів на Полтавщині, Михайлівської церкви в Переяславі. 
 
6.1 Світський жанр

На живопис дедалі більшою  мірою впливає світський жанр. Визвольна війна потребувала  від художників нових образів, близьких і зрозумілих широким масам. Наприкінці XVI ст. від іконопису відокремлюється  ландшафтний живопис, портретний, історичний та батальний жанри, які, у свою чергу, впливають на розвиток іконопису. Так, згідно зі статутом Львівського цеху живописців кандидат у майстри повинен  був вільно володіти як іконописним, так і світським жанром. Від  нього вимагалося вміння малювати вершника або розп'яття, портрет на весь зріст  особи, яку йому вкажуть. Це завдання він повинен був зробити без "куншту", із фантазією, не користуючись зразками. 
 
6.2 Народні ікони

Оригінальним національним явищем стали народні ікони —  так звані Козацькі Покрови, на яких зображувалися козаки, старшини, гетьмани. Естетичні уявлення українців найповніше виявились у народному малярстві — популярних картинах "Козак Мамай", "Козак-бандурист", що втілюють ідеал вільної людини, яка понад усе цінує свободу. 
 

6.3 Криторський  портрет

Характерною складовою храмового  живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору в Києві зображено 85 видатних діячів — від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с. Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава зображений Ф. Прокопович із генеральною старшиною та ін. Серед майстрів іконопису почесне місце належить І. Рутковичу (розпис іконостасу П'ятницької церкви в с. Жовква) та Й. Кондзелевичу (Богородчанський іконостас у Манявському скиті). Талановитим, вихованим на традиціях українського мистецтва майстром був також І. Бродлакович у Галичині. 
 
6.4 Парсунний портрет

Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних  традицій. Робиться спроба максимально  правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису  портрети цього періоду певною мірою  ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються  рідко, серед них, як перлина, сяє  портрет львівської міщанки Варвари  Лангиш, виконаний Миколою Петрахновичем. У мистецькому середовищі та серед  широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи, славетних  воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін. 
 
Джерела:

В.Бокань, Л.Польовий "Історія культури України", 3-є видання,стереотипне , Київ 2002 р.