Ю.Бачинський та обґрунтування ідеї незалежності України

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Криворізький Економічний  інститут

 

 

 

кафедра історії, філософії  та політології

 

 

 

Реферат на тему:

«Ю.Бачинський та обґрунтування ідеї

незалежності України»

 

 

                                                                    студента 1 курсу

факультету МЕіП

групи 6.402-1

науковий керівник:

Кривий Ріг-2011р.

План

І. Бачинський Юліан Олександрович

ІІ. "Україна irredenta" Юліана Бачинського

ІІІ. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Бачинський Юліан Олександрович

Бачинський Юліан (*1870, Новосілка, Тернопільщина — †1940, Ленінградська область, (ГУЛАГ)) — український політичний і громадський діяч, публіцист, член Української радикальної партії, а з 1899 року — Української соціал-демократичної партії, дипломат.

Він народився 1870 року на Тернопільщині  в сім’ї відомого церковного діяча. Батько Юліана, Олександр Гаврилович, був канцлером митрополичої капітули греко-католицької церкви і ректором Львівської греко-католицької семінарії.. Рід Бачинських, що належить до герба  Сасів, має шляхетське походження. Після закінчення юридичного факультету Львівського університету Бачинський активно займається політичною й публіцистичною роботою. 1890 року він вступає до Російсько-української радикальної партії, де разом із В. Будзиновським, Є. Левицьким, М. Ганкевичем був одним із лідерів «молодіжного» (соціал-демократичного) крила. А вже 1899 року Бачинський стає одним із засновників Української соціал-демократичної партії.

Навчався у Берлінському університеті. Активний учасник української революції 1917-20 років. Голова дипломатичної місії УНР у Вашингтоні (1919-21). Як організатор соціал-демократичної партії Галичини, вірив у можливість співпраці з російськими більшовиками, за що поплатився власним життям (в 30-ті роки повернувся в УРСР і був репресований).

У 1895 році Юліан Бачинський опублікував книгу «Україна уярмлена» («Ukraina Irredenta»), в якій, на підставі аналізу еміграції українців-галичан, став першим хто обґрунтував потребу створення української соборної держави під девізом: " Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! "

Протягом 1905—1906 років перебував  у США та Канаді. Вважав здобуття політичної незалежності України головною передумовою її дальшого соціально-економічного і культурного розвитку.

З 1918 року був членом Української  Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР в Галичині. У 1919 році — представник дипломатичної  місії УНР у Вашингтоні. Він робить спробу на практиці реалізувати свою ідею про незалежність з метою досягти визнання Української Народної Республіки США. Однак його місія закінчилася невдачею.

З 1921 по 1929 жив у Німеччині, згодом у Львові. З 1932 року мешкає в  Києві, працює у редакції «Української Радянської Енциклопедії».

Наприкінці 1934 року був звинувачений в антирадянській терористичній  діяльності. Був заарештований та засуджений на 10-річне ув'язнення  і перебував у виправно-трудових таборах ГУЛАГу в Ленінградській області, де й помер.

Бачинський — автор  політологічної праці "Україна irredenta" – "Україна невільна" (1895), книги «Українська еміграція в Америці» (1914), «Більшовицька революція і українці» (1928) та інших.

Автор дослідження "Українська іміграція в З'єднаних Державах Америки" (1914).

ІІ. "Україна irredenta" Юліана Бачинського

Постать Юліана Бачинського, члена  Української Національної Ради й  керівника Надзвичайної дипломатичної  місії Української Народної Республіки у США, одного з активних діячів і  засновників спочатку Російсько-української  радикальної партії, а потім й  Української соціал-демократичної  партії, мало відома як історикам, так  і політологам. І це при тому, що Ю. Бачинський був першим із політичних мислителів, хто зробив спробу теоретично обгрунтувати необхідність державної незалежності України.

Неоднозначність сприйняття фігури Бачинського, від повного замовчування до стереотипного  його сприйняття як духовного вождя  української незалежності, викликана  як недооцінкою впливу на український  національний рух соціалістичних і  соціал-демократичних ідей, так і  спробою приватизації національної ідеї з боку ряду представників правих політичних сил. Тут буде дуже доречним пригадати думку німецької дослідниці творчості Ю. Бачинського Керстін Йобст (Гамбурзький університет бундесверу) про те, що сьогодні багато політичних рухів несоціалістичного спрямування створили в суспільстві враження, що лише вони є «відважними борцями за незалежність української держави і здатні вирішити цю проблему як теоретично, так і практично». Подібна приватизація історії, що переростає в її міфологізацію й ідеалізування, однією з цілей яких є зробити цей «продукт» придатним для того, щоб стати основою для узаконення дій цих політичних сил, перетворює історію розвитку українського національного руху на історію ідей, що часто балансують на межі радикального етнонаціоналізму, а часом погано завуальованого нацизму. Іншу традицію представляє «Україна irredenta» Ю. Бачинського.

Уже в самій назві його книжки («Україна irredenta»), що нагадує швидше політичне гасло, представлена оцінка Ю. Бачинським тієї соціально-політичної й економічної ситуації, в якій була тоді Україна. Слово «irredenta» можна перекласти і як незвільнений, і як невоз’єднаний, причому обидва переклади слушні в нашому випадку, на що, швидше за все, і розраховував автор. В історії відомий італійський суспільно-політичний рух кінця ХІХ — початку ХХ ст. — «ірредентизм» (від італ. irredento — незвільнений) — за приєднання до Італії тих прикордонних земель Австро-Угорської імперії, в яких проживало італійське населення.

Уперше «Україну irredenta» було видано 1895 року (потім її перевидавали 1900 і 1924 р.), тобто коли її автору було не більше 25 років. Епіграфом до неї стали рядки Миколи Чернишевського, в яких звеличується вічна зміна форм, відкидання усього скороминущого, віджилого. Цей мотив має відлуння і в особистому житті Бачинського. Адже, будучи сином священика, він у своїй книжці займає жорстку антиклерикальну позицію і стверджує скороминущий характер релігії. Цим самим він, як і багато його соратників, без будь-якого жалю, цілком у дусі Чернишевського, відкидає все те, що, на їхню думку, віджило свій час. Цей революційний романтизм і юнацький атеїстичний максималізм, хорошим підживленням яких стали праці революційних демократів, часто проривається і в тексті самої «України irredenta».

Ключовим чином на погляди Бачинського  вплинули праці Карла Маркса і  Фрідріха Енгельса. Історичний матеріалізм  став не просто теоретичною основою, на якій розвивав свої ідеї Бачинський. Автор сприймає його не догматично, а передусім як методологію наукового дослідження суспільних процесів. І саме це дозволяє йому стверджувати, що він займає об’єктивну, незацікавлену позицію дослідника, який лише просто фіксує «природний» хід суспільних змін, і, з іншого боку, говорити про здобуття Україною незалежності як про природний історичний етап.

На початку своєї книжки Бачинський досліджує процес зародження капіталістичних  відносин, виникнення підприємництва і перетворення селян на пролетаріат  на галицьких землях наприкінці. ХIХ  ст., а також причини еміграції  українських селян. Він стверджує, що держава — це форма панування  певного класу, і що вона покликана  забезпечувати інтереси цього класу. Більше того, державна справедливість, за Бачинським, — «то справедливість, що відповідає інтересам лише певних класів, а не якась «абсолютна»  справедливість». Тому будь-яку політичну  боротьбу він розглядає як вираження  економічного протистояння. Ці принципи стали основою для обгрунтування Бачинським своєї ідеї про необхідність незалежності України.

Автор «Україні irredenta» стверджує, що національна ідея — це, за своєю суттю, ідея буржуазна. Вона виникає тоді, коли старий феодальний спосіб господарювання поступається місцем капіталістичним відносинам, тобто, тільки тоді, коли, власне, і формується буржуазія. У новій ситуації сама логіка економічних відносин вимагає створення національних держав, на противагу абсолютистським монархіям минулого. В основі єдності нації, за Бачинським, лежить спільність походження, але не кровноспоріднені зв’язки між її членами. Автор «України irredenta» вже наприкінці ХІХ ст. стверджує, що українська нація має бути не стільки етнічним утворенням, а передусім політичним. Він спеціально наголошує, що боротьба за політичну самостійність України не стосується виключно українців за етнічним походженням, а всіх, хто населяє Україну, «без огляду на те, чи се автохтон» або «великорос, поляк, єврей чи німець».

Бачинський констатує, що Україна  розділена між двома імперіями: Австро-Угорською та Російською. При  цьому необхідний розпад як однієї з них, так і іншої (цю необхідність розпаду великих імперій у  новій економічній ситуації він  обгрунтовує на основі низки історичних прикладів) має привести, внаслідок внутрішньої боротьби між українською, російською та польською буржуазіями, до утворення національної української держави. Щодо Російської імперії в «Україна irredenta» стверджується, що в ній відсутня економічна цілісність, а отже, й політична. Російська імперія, за Бачинським, економічно розділена на три території — польську, українську й російську, які в майбутньому стануть основами незалежних держав (причому, на думку Бачинського, найвигідніше це Україні як економічно найвідсталішій, а найменше вигідно — економічно розвиненій Польщі). А поштовх до цього розпаду надасть запровадження конституції в імперії, перетворення її на федерацію.

Таким чином, згідно «Україні irredenta», прагнення незалежності — це прагнення насамперед економічне, вигідне для підприємницьких кіл. Причому ту боротьбу за незалежність, яка в майбутньому очікує на Україну, автор описує так: «Буде се страшний час — час страшної муки і терпіння, але і найкращий час життя української буржуазії». Однак буржуазні верстви привласнюють продукти суспільної праці, змушуючи таким чином найманих працівників виступити на боротьбу за свої права, за встановлення суспільства без класових привілеїв. Тому формування незалежної України як політичне закріплення її економічної самостійності не є найвищою метою розвитку. Капіталістичні відносини логічно розвиваються від єдності національної до, як пише Бачинський, «єдності вищого ряду» — інтернаціональної, глобальної, міжнародної. І це цілком відповідає загальній логіці розвитку марксистської думки, оскільки як із розділення суспільства на класи виникла держава, так із занепадом класів відбувається і занепад держави. Відповідаючи на запитання М. Драгоманова про те, що робитиме Україна після досягнення своєї незалежності, Бачинський недвозначно заявляє, що це аж ніяк не кінцевий етап розвитку. Загальноісторичною метою виявляється не створення національної держави, але благо окремого індивіда, заради якого, власне, ця держава і створюється. Держави, за Бачинським, домагаються своєї самостійності не для того, щоб ізолюватися від решти світу, але щоб краще розвинутися культурно й економічно, завдяки чому надалі зможуть посісти гідне місце в майбутній «всесвітній людській родині».

Слід наголосити, що погляди Бачинського  не були на той момент несподіваними. Український радикалізм — рух, створений  Драгомановим, Франком і Павликом, починає свою історію з прагнення  до формування у соціально знедолених верств почуття власної гідності, для чого, на думку радикалів, необхідно  було розширювати освіту в середовищі селян за допомогою видання книжок їхньою власною, себто українською, мовою, зі спроб соціал-демократичної  організації найманих верств для  боротьби за його звільнення, на необхідності чого наполягав Бачинський.

Книжка «Україна irredenta» не вкладається у звичні уявлення як про марксизм, так і про націоналізм. Для марксизму вона незручна обгрунтуванням ідеї необхідності національної незалежності, для націоналізму — твердженням про те, що історичний розвиток конкретного народу не має своєю абсолютною метою проголошення його політичної незалежності. Тому праця Ю. Бачинського багато в чому деконструює ту міфологію національно-визвольної боротьби українського народу, яку сьогодні деякі політичні сили наївно прагнуть перетворити на державну ідеологію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. К. 1914;
2. Грицак Я., «Молоді радикали» у суспільно-політичному житті Галичини // Записки НТШ. — Львів, 1991. — Т. 222. — C. 71–110.
3. Ганкевич М. З перед двайцяти лiт : початки української соцiял-демократiї в Галичинi / Микола Ганкевич // Калєндар «Впереду» : 1920. — Львiв, 1920. — С. 71–82.
4. Жерноклеєв О., Райківський І. Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії.— Київ: Основні цінності, 2004.
5. Воскобійник М. Умертвлений Держ. Центру УНР. «Укр. Вісті», жовтень 1989.
6. Уряди України у ХХ ст. К.: Наукова думка. 2001. 68 с.
7. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.