Економічні концепції К.Маркса і Ф.Енгельса

Один з підрозділів цієї книжки написав Карл Маркс. Він містив критичний огляд економічних теорій, починаючи з Платона та Аріс-тотеля до класичної політичної економії, становлення якої Маркс зв'язує з ім'ям Петті та з школою фізіократів.

Останній, третій розділ «Анти-Дюрінга» є викладом марксистсь­кого розуміння сутності соціалістичного ладу, основних принципів його організації. Енгельс вказує на можливості планового розвитку суспільного виробництва на основі пізнання об'єктивного характеру дії економічних законів та використання цих знань. Вирішальною умовою для цього є суспільна власність на засоби виробництва.

Енгельс уважає, що планомірна, свідома організація суспіль­них економічних процесів сприятиме безкризовому розвитку, що забезпечуватиметься також і зникненням товарного виробництва, влади товару над виробником. Соціалізм характеризується, на дум­ку Енгельса, і відсутністю поділу суспільства на класи та відмиран­ням держави. У цій книжці він дає критичний огляд утопічних ідей соціалізму, історії їх розвитку, що згодом знайшло відображення в наступній книжці Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки» (1880).

Без огляду на те, що ідеєю побудови майбутнього суспільства проникнут! всі праці Маркса та Енгельса, закінченого теоретичного вчення про соціалізм ними створено не було. Положення про основи соціалістичного устрою суспільства: суспільна власність на засоби виробництва (кооперативна її форма у тім числі), безпосередньо су­спільний характер праці та розподілу, відмирання товарного вироб­ництва та планомірна організація суспільного відтворення, що умо­жливлює забезпечення його стабільності, сформульовані в їхніх працях, згодом були догматизовані їхніми послідовниками.

Як відомо, після смерті Маркса роботу з видання його теоретич­ної спадщини у вигляді цільної економічної доктрини завершував Енгельс. Він також часто виступав у пресі, відповідаючи на крити­ку, захищаючи та роз'яснюючи основні ідеї «Капіталу». Особливе місце щодо цього належить його «Додаткам до III тому «Капіталу», де Енгельс намагається довести, що не існує суперечності між тео­ріями вартості та ціни, між першим та третім томами. Пояснення суті капіталістичного виробництва через додаткову вартість не су­перечить розгляду цього процесу з погляду основ ціноутворення. Він стверджує, що третій том є не наслідком еволюції поглядів Маркса під впливом змін, що відбувались в економічному житті су­спільства, а лише дослідженням форм прояву суттєвих економічних відносин.

Захист трудової теорії вартості ускладнювався тією обставиною, що розвиток продуктивних сил суспільства, рівень виробництва та зростання продуктивності праці вже тоді сприяли усуненню цілої низки проблем, притаманних першій стадії капіталізму, але поро­джували нові, зв'язані з концентрацією та централізацією капіталів. Цей час ознаменовано започаткуванням нового напрямку в економі­чній теорії, що базується на класичних підходах, але заперечує по­яснення ціноутворення з вартісних позицій — теорії граничної ко­рисності. Енгельс, спираючись на метод, використаний Марксом, захищав категорію вартості як історично зумовлену товарною фор­мою виробництва і властиву йому аж до повного його відмирання. Водночас Енгельс у своїх пізніших дослідженнях намагався ураху­вати ті зміни, що відбувались у суспільстві.

У праці «До критики проекту соціал-демократичної програми 1891 року» він указує на швидке зростання картелів та трестів, дає характеристику їхньої економічної та організаційної природи, мети та причин утворення, як засобу протистояння анархії, конкуренції, кризам надвиробництва. Функціями цих економічних новостворень є регулювання виробництва через визначення обсягів та розподіл між підприємствами, а також регулювання цін та прибутку.

Енгельс зазначає, що з виникненням нового економічного яви­ща, зумовленого розвитком продуктивних сил суспільства, від­буваються зміни у виробництві та обігу, знову на перший план виступає проблема протекціонізму в міжнародній торговельній політиці, а отже проблема втручання держави у сферу економічної діяльності.

Усі ці явища, по суті, були загрозою класичній доктрині, однак Енгельс, що досить чітко визначив їхню природу, не простежив до­лю основних категорій за нових умов — у процесі монополізації капіталу. На його думку, монополістичні об'єднання вступають у конкурентну боротьбу за тими самими законами, що й немонополі-зовані підприємства, хіба що сама боротьба набуває запеклішого характеру, та в межах монополістичного об'єднання виникає нова форма функціонування виробництва — планування.

Це, по суті, означає, що Енгельс уже передбачав «генетичну» можливість переходу монополістичного управління виробництвом у державно-монополістичну форму. Однак теорія революційного пе­ретворення суспільства (навіть з огляду на помічені Енгельсом принципово нові явища) не зазнала жодних змін.