Боротьба за відновлення державності України у 1917-1920-ті роки

     Військові  поразки та дипломатичні невдачі  до краю загострили ідейні  суперечки серед українців. Відокремлення  в соціал-демократичній партії  лівого крила відбулося в січні  1919 р. , приблизно в цей же час  від соціалістів-революціонерів відкололися боротьбисти – фракція, що організувалася навколо своєї газети «Боротьба» й налічувала близько 5 тис. членів.

     Одним  із найгірших проявів хаосу,  що охопив Україну в 1919 р., стало поширення погромів. Під час революції давня ворожість до євреїв із боку антибільшовицьких сил – як українських, так і російських – підігрівалася поширеною думкою про те, начебто євреї стояли на про більшовицьких позиціях.

     Хоч  відповідальність за погроми  несла насамперед біла Добровольча  армія, що влітку 1919 р. прийшла на Україну з Дону, ряд погромів учинили також війська Директорії. Найкращі з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Коростені та Бахмачі. Жорстокий погром спровокував у лютому 1919 р. отаман Семесенко у Проскурові, під час якого загинуло кілька тисяч євреїв.

     21 квітня 1920 р., відмовившись від усяких претензій на Східну Галичину, Петлюра укладає з поляками пакт про спільний наступ на Україну проти більшовиків. Участь поляків у цій несподіваній угоді мотивувалася прагненням створити між собою та Росією східноукраїнську буферну державу. Вони сподівалися, що з появою на Україні відновленої армії Петлюри їхній наступ дістане підтримку настроєного проти більшовиків селянства країни. Як завжди, спочатку все йшло добре, і 6 травня союзницькі сили, що налічували близько 65 тис. поляків і 15 тис. українців, оволоділи Києвом. Однак очікувана підтримка не надійшла

     У  червні більшовики вдалися до  контрнаступу, який зрештою привів до польсько-радянських мирних переговорів і розриву поляків із Петлюрою. Східноукраїнська армія, що зросла до 35 тис., продовжувала сама воювати з більшовиками до 10 листопада 1920 р., доки її змусили лишити свій невеликий клапоть землі на Волині та інтернуватися на території, зайняті поляками. За винятком кількох невдалих партизанських операцій, проведених у Радянській Україні через рік, війна за незалежність України скінчилася. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         3.Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Прагнучи зразу ж установити соціалістичний лад в економіці й водночас забезпечити продуктами Червону армію та голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому під назвою воєнного комунізму. Вона включала націоналізацію всієї землі та промислових підприємств, примусову трудову мобілізацію, раціонування урядом продуктів і товарів та найбільш ненависний захід – експропріацію зерна у селян(«продрозверстку»).

     У  відповідь на це більшість  селян зовсім припинила виробництво. Водночас із загостренням дефіциту продуктів харчування великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921-1922 рр., що забрав життя сотень тисяч людей на Україні.

     У  1921 р. Росію та Україну охопили  робітничі страйки та селянські повстання. Хоч Червона армія й Чека нещадно придушували ці повстання, Ленін був змушений визнати провал політики воєнного комунізму й необхідність піти на поступки, особливо селянам.

     21 березня 1921 р. на Х з’їзді  партії за ініциатівою Леніна на зміну політиці воєнного комунізму прийнять НЕП (нова економічна політика). Основні заходи неп : зміна продрозверстки продподатком (помірний податок), дозвіл ринкової торгівлі, денаціоналізація промисловості (перехід дрібних та середніх підприємств у приватну власність, тобто розвиток кооперативного приватного сектору економіки), збереження монопольної державної власності та державного контролю у великій промисловості, введення госпрозрахунку на державних підприємствах, принцип самоврядування, фінансова реформа – введення  в громадянський обіг твердої валюти – червонців.

     На  початку 20х років постало питання  про юридичне оформлення нової  багатонаціональної держави. Існувало  дві теорії :

1. теорія автономізації : входження національних республік на правах автономії до складу Росії (Сталін).
2. теорія союзу : всі республіки об’єднані у федерацію на рівних правах(Ленін).

30 грудня 1922 р.  на І з’їзді утворено СРСР, до складу увійшли : Білорусія,  Закавказька федерація, Російська  федерація, Україна.

     Політику українізації , тобто підтримку  національної культури, розпочали,  щє під час революції, Директорія, Скоропадський.

     Більшовики, з метою отримати  підтримку місцевого населення  в країні в 20-ті роки, на ХІІ  з’їзді партії поклали початок політиці коренізаціі – українізація. Підтримали – В. Чубар, О. Шумський, народний комісар М. Скрипник.

    Перші  заходи українізації мали на  меті розширити вживання української мови, особливо у партії та уряді.

     Скрипник домігся того, що в  кульмінаційному для українізації 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вищих учбових закладів вели навчання виключно українською мовою.

      Ця політика проводилась з  великими помилками, прискорюючими  темпами та насильницькими методами.

     На початку 30-х років на зміну українізації введено русифікацію.

     У 1922 р. в Харкові під керівництвом  С. Пилипенка з’явилася перша  з масових літературних організацій  – «Плуг». Заявивши, що для мас  треба створювати таку літературу, якої вони хочуть, ця організація  заснувала мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників і тисячі початківців.

     Численність школярів підстрибнула  з 1,4 млн. до 2,1 млн. Відповідно рівень письменності виріс із 24% до 57%.

      Наприкінці 20-х років більшовики були готові посилити курс на побудову комуністичного суспільства. Під проводом Сталіна вони скасували неп. Після смерті Леніна до влади прийшов Сталін.

     Первинний проект великих перетворень,  ухвалений партією в 1928 р., називався  п’ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні. Надаючи великої ваги розвиткові важкої промисловості, він установлював для країни приголомшуючі завдання : на 250% забезпечити загальне зростання промисловості, причому лише важка промисловість мала зрости на 320%.шнша важлива частина п’ятирічного плану передбачала колективізацію – створення великих колективних господарств на основі 20% селянських дворів. Малось на увазі, що сільськогосподарська продукція зросте на 150%. Згодом колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

     На ХІV з’їзді партії на 1929 р.  взято курс на індустріалізацію  – розвиток важкої промисловості. Особливості проведення :

    1 Проводилась  за рахунок сільського господарства  і легкої промисловості

    2Штучно  підвищені темпи до неможливості

    3Причина  прискорення індустріалізації –  загроза фашизму та ІІ Світової  війни.

     Збудовано підприємства-гіганти : Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі; металургійний комбінат у Запоріжжі; тракторний завод у Харкові; в Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне велике будівництво.

     Ліквідовано безробіття. ХV з’їзд  у 1927 р. проголошено курс на  колективізацію сільського господарства  – створення колективних колгоспів. Колективізація з її спустошливими наслідками стала однією з найжахливіших подій в українській історії.

     Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

     Проте незабаром стало ясно, що  індустріалізація, як її уявляли  Ради, вимагала широкої колективізації. Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого в свою чергу йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Розлючений непокірністю селян, яку він назвав «саботажем», необхідно встановити як економічний, так і політичний контроль. Відтак без усякої попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу кампанію «суцільної колективізації»

     Внаслідок цього в країні почався  голод 1932-1933 р. р. Лише в Україні  загинуло 3,5 млн. чоловік. Голод  був штучним, тому що стихійних лихів не було, зерно вивозили. Сільське господарство і зараз залишилась слаборозвинутою галуззю економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

1.Революція 1917р.  та діяльність Центральної Ради

2.Директорія, її  внутрішня та зовнішня політика

3.Радянська Україна у 1920-ті роки та встановлення тоталітарного режиму

4.Список використаних  джерел