Богдан Хмельницький - визначний державний діяч України

7. Останні звершення гетьмана.

Стоячи однією ногою в могилі, старий Хмельницький із сумом бачив, що десятилітня його праця й зусилля  не довели розпочату справу до бажаного кінця, й майбутнє рідної землі вимальовувалося  перед його зором у сумному  вигляді. Він не втерпів і скористався  одним випадком зробити ще останню  спробу здійснити своє заповітне  бажання: на початку 1657 року гетьман  уклав таємний договір з шведським  королем Карлом X і семиградським князем Юрієм Ракочієм про переділ Польщі. Згідно з угодою та успіхом союзників Україну визнавали назавжди незалежною від Польщі державою. Тоді гетьман послав на допомогу союзникам 12 тисяч козаків. Одначе поляки повідомили про дії Хмельницького московський уряд, і цар передав через своїх бояр суворе попередження гетьманові за союз із царськими противниками. Але вони настирливо добивались зустрічі з гетьманом, дорікали йому, вимагали, щоб відряджений загін повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького і змусила їх зректися своїх планів.

 Місяців зо два перед смертю  Богдан скликав у Чигирині  козацьку раду, на якій мали  вибрати нового гетьмана. Тут  Хмельницький звернувся до козаків  із прощальним словом, подякував  їм за вірність і послух, мовивши:  “ Бог знає , братове, чиє це  нещастя, що не дав мені Господь  закінчити цю війну так, як  хотілося: по-перше, ствердити навіки  незалежність і вільність нашу; по-друге, звільнити від ярма  польського також Волинь, Покуття,  Поділ і Полісся, одне слово  – усі землі, якими володіли  українські князі, і схилити  їх під високу руку всеросійського  монарха. Бог задумав інакше. Не  встиг я завершити свою справу, і вмираю з великим смутком,  не знаючи, що буде після мене. Прошу вас, братове мої, доки  я живий, виберіть собі вільними  голосами нового гетьмана. Якщо  я знатиму якось вашу майбутню  долю, то спокійно ляжу в могилу  “.

 Козаки, бажаючи зробити приємне  своєму улюбленому вождеві, вибрали  на свій найвищий уряд його  неповнолітнього сина Юрія. Старого  гетьмана охопили батьківські  почуття і, розуміючи нездалість Юрія, він затвердив цей вибір, який пізніше завдав великих страждань Україні.

 Після важкої, виснажливої хвороби  6 серпня 1657 року о 5 годині ранку  перестало битися серце великого  гетьмана України. На жаль, історична  наука ще не спроможна відповісти  на запитання, де спочивають  останки гетьмана Б.Хмельницького.  За свідчення окремих літописних  джерел, у 1664р. польський полководець  Стефан Чернецький, спаливши Суботів, наказав дістати тіла гетьмана та його сина Тимофія з трун й викинути на попелище. Визначний український історик І.Крип’якевич дійшов висновку про недостовірність такої версії. Можливо, нові дослідження археологів допоможуть наблизитися до істини в цьому питанні.

8. Висновок.

Безперечно, Богдан Хмельницький був  однією з найвидатніших постатей в українській історії. Велич  людини і пам’ять про неї визначаються її ділами. Життя і справи Богдана  Хмельницького були віддані боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Силою своєї індивідуальності й розуму він вивів український  народ зі стану багатовікової  бездіяльності та безнадії і спрямував  на шлях національного та соціального  визволення. Це забезпечило йому видатне  місце не лише у вітчизняній, а  й світовій історії, у нетлінній  пам’яті нащадків. За словами відомого поета Д. Павличка:

 Його благословив Господь

 На Зборів, Корсунь, Жовті  Води;

 Богдан вселив у нашу плоть

 Дух непокори і свободи. 

Література

1. Історія України в особах. Козаччина  : за ред. В. Горобця – Київ.Україна., - 2000

2. Історія України в особах IX-XVIII ст. : за ред. В.Замлинського – Київ.Україна., - 1993

3. Гетьмани України. Історичні  портрети. Збірник – Київ.Журнал „Україна”., 1991

4. Бойко О.Д. Історія України. - К.,2004

5. Субтельний О. Україна. Історія.  – К., 2005

6. Грушевський М. Ілюстрована  історія Україна. - К. Львів, 1913

7. Яворницький Д. Історія запорізьких  козаків : у 3-х т. – Л., 1990-1992

8. Сас П. Історія України XVI-XVIII ст. : Підручник – Л., 2001

                                                                                           Київ 2012