ПЛАН

     Вступ__________________________________________________

1. Забезпечення безпеки  осіб, які беруть  участь у кримінальному  процесі як процесуальна  гарантія досягнення  завдань кримінального  судочинства, та  його правове забезпечення  реалізації __________________________________________________

2. Суб’єкти правовідносин  щодо забезпечення  безпеки учасників  кримінального процесу______________________________________

3. Заходи безпеки  та процесуальний  порядок їх застосування____

     Висновок_______________________________________________

     Список  використаної літератури_________________________________

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Пошук правди і торжества справедливості – це праця, яка включає в себе елементи ризику. “Повідомляти істину, пропонувати щось корисне для  людей, - писав Вольтер, - це правильний спосіб викликати переслідування”. Боротьба зі злочинністю нерідко пов’язана з активною протидією з боку організованих злочинних угруповань та окремих громадян щодо вирішення завдань кримінального процесу. В цьому зв’язку ст. 52¹-52⁵ КПК України, Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 року, Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” передбачають спеціальні заходи забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

     Поступово, з року в рік, принцип забезпечення безпеки учасників кримінального  судочинства втілювався у життя, знаходив своє законодавче закріплення  та подальший розвиток. Прийняття  названих вище новел свідчить про те, що учасники кримінального процесу розглядаються не в ролі простих “гвинтиків” у “механізмі” кримінального судочинства, а насамперед сприймаються як особистості, люди з усіма притаманними їм правами і свободами.

     Забезпечення безпеки учасників кримінального процесу – це здійснення правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров’я, житла, майна, честі та гідності цих осіб від протиправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя.

     Право на захист та забезпечення безпеки  мають: працівники правоохоронних органів (прокурор, слідчий, дізнавач, оперативний  працівник, ревізор, аудитор, працівник  податкової адміністрації та інші особи, які безпосередньо беруть участь у вирішенні завдань кримінального процесу або у здійсненні оперативно-розшукової та іншої діяльності, пов’язаної з виявленням злочинів); усі учасники кримінального процесу (заявник, свідок, потерпілий, експерт та інші) без винятку; члени сім’ї вказаних осіб та їхні близькі родичі.

      Окремі  питання, що стосуються забезпечення безпеки  осіб, які беруть участь у кримінальному  судочинстві не достатньо досліджені вченими-криміналістами,  тому я  і обрав дану тему для дослідження.

      Зокрема, я поставив перед собою завдання дослідити такі питання, які стосуються дослідження правового забезпечення реалізації безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, визначення кола суб’єктів правовідносин щодо забезпечення безпеки учасників кримінального процесу та заходів безпеки і порядок їх застосування. 
 
 
 
 

1. Забезпечення безпеки  осіб, які беруть  участь у кримінальному  процесі як процесуальна  гарантія досягнення  завдань кримінального  судочинства, та  його правове забезпечення  реалізації 

     Проблема  забезпечення-безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в останні роки набула особливого значення у зв'язку із загостренням криміногенної ситуації у державі, появою нових небезпечних форм злочинності, зокрема організованої.

     У зв'язку з цим постала нагальна потреба створення таких умов для здійснення судочинства і  виконання правоохоронними органами їх повноважень, а також участі у кримінальному судочинстві суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, які б забезпечували їх надійний захист від тиску, погроз та посягань на життя, здоров'я, житло чи майно при виконанні ними своїх обов'язків і відповідали б міжнародно-правовим стандартам у галузі прав людини, зокрема Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою .(прийнята 29 листопада 1985 року резолюцією 40/30 Генеральної-Асамблеї ООН).

     Саме  для вирішення цих проблем  законодавець за останні роки прийняв  низку нормативних актів, які  створюють нормативну базу державного механізму забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві. Це Закони України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правохоронних органів», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», відповідні положення Законів України «Про статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про внутрішні війська», Кодексу України про адміністративні правопорушення. Кримінального, Кримінально-процесуального, Виправно-трудового, Лісового кодексів України.

     Під поняттям забезпечення безпеки слід розуміти виконання уповноваженими на те правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, здоров'я та майна осіб, що взяті під державний захист, від противоправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя.¹ 
 
 
 
 
 
 

2. Суб’єкти правовідносин щодо забезпечення безпеки учасників кримінального процесу

     Виходячи  з вищезазначеного, право на забезпечення безпеки відповідно до законів України, які передбачають державний захист, мають:

     1. Працівники судів і правоохоронних  органів (прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони), інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, Антимонопольного комітету України; близькі родичі цих осіб (статті 1,2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»).

     Слід  зазначити, що працівники суду і правоохоронних органів підлягають захисту в разі, коли вони беруть безпосередню участь відповідно:

     а) у розгляді судових справ у  всіх інстанціях;

     б) у провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

     в) в оперативно-розшуковій діяльності;

     г) в охороні громадського порядку  і громадської безпеки;

     д) у виконанні вироків, рішень, ухвал  і постанов судів, постанов органів  дізнання, попереднього слідства та прокурорів;

     е) у контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

     є) у нагляді і контролі за виконанням законів.

     2. Особа, яка заявила до правоохоронного  органу про злочин або в  іншій формі брала участь у  виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому; потерпілий або його представник у кримінальній справі; підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі вищеназваних осіб, якщо шляхом погроз або інших противоправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства (ст. 52¹ КПК).¹

     3. Особи, які надають допомогу, сприяють  оперативно-розшуковій діяльності, члени їх сімей та близькі родичі (п. 5 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

     До  державних органів, що забезпечують безпеку зазначених осіб, слід відносити:

     1) органи, які приймають рішення  про застосування заходів безпеки;

     2) органи, які здійснюють ці заходи.

     Рішення про застосування спеціальних заходів  безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів приймають:

     - голова суду - по захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у ст. 2 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», та їх близьких родичів;

     - керівники органів внутрішніх  справ — по захисту працівників  відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів та їх близьких родичів;

     - керівники прокуратури — по  захисту працівників прокуратури  та їх близьких родичів;

     - керівники органів охорони державного  кордону України - по захисту  працівників цих органів та їх близьких родичів.¹

     Рішення про застосування заходів безпеки  до осіб, які беруть участь у кримінальному  судочинстві, приймають органи дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), в провадженні  яких знаходиться кримінальна справа про злочин, у розслідуванні або судовому розгляді якого бере або брала участь особа, а також органом (підрозділом), який здійснює оперативно-розшукову діяльність, відносно осіб, які брали участь або сприяли з'ясуванню, розкриттю, попередженню злочину.

     Застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей покладено на спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України залежно від підслідності кримінальної справи. Якщо кримінальна справа знаходиться в провадженні прокуратури або суду, застосування заходів безпеки здійснюють також органи внутрішніх справ або Служби безпеки України за рішенням слідчого, прокурора, суду або судді.

     Умовою  для прийняття спеціальних заходів  безпеки є наявність підстав  та приводів для їх застосування.

     Підставами  для прийняття заходів безпеки  є фактичні дані, які підтверджують  наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу, майну працівників  суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть Участь у кримінальному судочинстві, та їх близьких родичів.

     Приводом  для прийняття рішення про  застосування спеціальних заходів  безпеки є:

     1) заява особи, яка має право  на захист;

     2) звернення керівника відповідного державного органу;

     3) отримання оперативної та іншої  інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну особи, яка має право на захист.¹

     У разі надходження заяви або повідомлення особи, яка має право на державний захист, про загрозу життю, здоров'ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними органами.

     Для виконання заходів безпеки орган, якому доручено їх здійснювати, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.

     Питання практичного застосування заходів забезпечення безпеки суддів, працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, знайшли своє вирішення у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 червня 1999 року № 10 «Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві». Так, в п. 4 цієї постанови Пленум зазначив, що відповідно до ст. 16 Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ст. 22 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» у разі надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на державний захист, за наявності загрози життю, здоров'ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів голова суду або суд, у провадженні якого перебуває справа, зобов'язаний негайно прийняти постанову (ухвалу) про застосування заходів безпеки. У невідкладних випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така постанова (ухвала) може бути винесена за ініціативою голови суду (судді) і за відсутності заяви з обов'язковим повідомленням про це особи, щодо якої прийнято рішення про її захист. У разі відмови такої особи від захисту потрібно керуватися ст. 17 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Згідно з цим законом при відмові особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту, засоби безпеки відносно такої особи не здійснюються. При наявності загрози настання тяжких наслідків з санкції прокурора або ухвали суду відносно таких осіб можуть застосовуватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла і майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Про застосування цих засобів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.