Принципи цивільно-процесуального права

 

 

 

 закріплений у ст. 6 ЦПК України.

Термін publicus з лат. перекладається як громадськість, тому публічність потрібно трактувати передусім як «винесене на громадськість» або «оприлюднене для громадськості».

Публічність здійснення цивільного судочинства знаходить  свій прояв у нормах про необхідність проведення відкритих судових засідань, що у поєднанні із додержанням принципу усності судового розгляду, створює можливість всім охочим і зацікавленим ознайомлюватися із справою.

Термін  «гласність» прийшов у право із політології, де під гласністю розуміють відкритість, зокрема, відкрите висвітлення діяльності державних органів, інститутів, відкрита державна політика тощо.

Визначення  принципу відкритості, як можна іншими словами визначити гласність, є  надзвичайно важливим кроком для  розвитку цивільного судочинства. З  одного боку, відкритість знайшла  свій прояв у відкритому висвітленні діяльності судів, опублікуванню їх інструкцій, постанов тощо, якими вони керуються у своїй діяльності, забезпечення відкритого процесу відбору та призначення суддів тощо. З іншого боку, відкритість слід розглядати як можливість доступу до судових рішень всіх громадян України, встановлення обмежень втаємничення процесів тільки в інтересах його учасників тощо. Все це забезпечує нормальний стабільний розвиток ефективної моделі правосуддя в нашій країні.

 

 

 

 

 

закріплений у ст. 10 Конституції України,  ст. 7 ЦПК України.

Положеннями цієї статті утверджується, що цивільне судочинство  здійснюється виключно державною мовою  нашої країни – українською, із тим, щоб забезпечити рівні права  всіх учасників процесу, а також  те, що жоден учасник процесу, який не володіє державною мовою, буде забезпечений перекладачем.

Принцип державної мови судочинства знаходить свій прояв у багатьох положеннях чинного ЦПК України:

1. можливість дачі показів державною мовою або
2. право за бажанням особи надавати їх рідною мовою,
3. забезпечення перекладачів для сторін процесу тощо.

 

 

 

 

 

закріплений у ст. 124 Конституції України і полягає в тому, що жоден державний орган, або посадова особа, або інша організація чи установа, не можуть узурпувати право здійснювати правосуддя, як і не може бути наділена таким правом.

 

 закріплений  у ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції  України, ст. 8 ЦПК України, напряму взаємопов’язаний і взаємозалежний від принципу здійснення правосуддя виключно судами.

Ці два принципи формують фундаментальний підхід до сучасної правової системи, де основне завдання судів – це встановлення істини в справах та надання кожному права на захист своїх прав та інтересів, для чого їм було надано повну незалежність від усіх інших гілок влади, державних органів і посадових осіб, визначено недоторканість суддів. Все це було обумовлено однією метою – щоб суд керувався в своїй діяльності тільки законом.

Законом забороняється будь-яке втручання в професійну діяльність суддів, їх обмеження або тиск з метою впливу.

закріплений у ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції  України.

Цей принцип  встановлює важливу ознаку, притаманну всім судовим рішенням:

будь-яке  судове рішення є загальнообов’язковим, тобто 

1) є  обов’язковим для виконання будь-якою  особою;

2) повсюди на території України незалежно від будь-яких обставин, оскільки суди діють від імені України та постановляють свої рішення від імені України.

 

крім випадків, встановлених законом, закріплений у п. 8 ст. 129 Конституції України. Є одним  із найдавніших принципів цивільного судочинства.

Основна мета існування апеляційного та касаційного оскарження полягає в тому, щоб учасники процесу мали законно визначені підстави для відміни або зміни винесеного судового рішення. Це пов’язано і з принципами незалежності суддів у своїй діяльності, оскільки забороняється будь-який вплив на них, а також принципами диспозитивності, оскільки суд обмежений у праві витребувати докази у справі, а також внаслідок існування нормальних життєвих обставин, коли деякі обставини, що мають істотне значення для справи, стають відомими учасникам через деякий час, що унеможливлює їх використання в процесі.

 

 

4. ЗМІСТ ПРИНЦИПІВ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ, ЗАКРІПЛЕНИХ ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

 

Серед принципів, які визначають особливості функціонування і розвитку цивільного процесуального права; визначати його специфіку та зміст та природу; водночас вони є специфічними принципами, які притаманні виключно цивільному судочинству, найбільш повно та детально розкривають зміст його положень.

визначений у ст. 11 ЦПК України тощо, є одним із найважливіший принципів притаманних  цивільному процесуальному праву.

Сьогодні  принцип диспозитивності закріплений  у ст. 11 ЦПК України, де визначено  його основні елементи:

1) ініціювання процесу можливе тільки за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу;

2) обмеження суду, який розглядає  цивільні справи в межах заявлених  ними вимог і на підставі  доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

3) право осіб, які беруть участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;

4) право суду залучити  відповідний орган чи особу,  яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Термін «диспозитивність» походить від лат. «dispositivus», що означає «у розпорядженні», яке походить від латинського терміну «dispono», або “розпоряджаюсь”. Загалом під диспозитивність в широкому значенні розуміють можливість суб’єктів самостійно визначати свої дії, зокрема, здійснювати права чи утримуватися виходячи з власних інтересів.

Можна класифікувати  суб’єктивні права, які визначають процесуальні дії, що характеризують диспозитивність судочинства, на наступні групи:

1) права, які характеризують  повноваження на порушення провадження  по справі – право на пред’явлення  позову; право на пред’явлення  зустрічного позову тощо;

2) права,  спрямовані на зміну  позовних вимог; 

3) права, пов’язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб;

4) права, пов’язані із забезпеченням  законного складу суду, об’єктивного  розгляду справи та виконання  судових постанов – право заявити  відвід;

5) права щодо здійснення окремих  процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи у апеляційній і касаційній інстанціях та  інстанції перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, а також на стадії звернення рішення до виконання, на особисте ведення справи або за участю чи через представника тощо;

6) всі інші права, які забезпечують  захист у процесі по справі, – вибір підсудності тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основна відмінність від принципу змагальності:

змагальність  для досягнення мети процесу визначає рух процесу, а диспозитивність – його забезпечує;

диспозитивність охоплює ті положення цивільного судочинства, від яких залежить його виникнення, розвиток і закінчення, в процесі яких суб’єкти активно  використовує своє право розпорядження  процесуальними правами; змагальність, на відміну від диспозитивності, визначає порядок здійснення правосуддя, за яким позивач та відповідач самі  визначають докази, які необхідні для підтвердження своїх вимог та заперечень;

якщо принцип  диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися своїми матеріальним і процесуальними правами, то принцип змагальності, навпаки, накладає на сторони обов’язок надати суду докази, які підтверджують їх вимоги та заперечення.

 

закріплений у ст.ст. 212, 213 ЦПК України

Вся діяльність суду направлена на досягнення однієї мети – встановлення істини у справі.  Цивільне судочинство представляє собою впорядкований процес встановлення істини в справі, який починається з визначення предмета доказування, тобто кола обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення і визначаються спірні відносини, дослідження яких надасть суду можливість встановити істину. 

Пізнавальна діяльність суду полягає в тому, що він:

1. встановлює фактичні обставини справи,
2. обирає та аналізує норми права, які підлягають застосуванню.

Судове пізнання виявляється у  збиранні та оцінці доказів.

Для встановлення обставин спірного матеріального правовідношення  і винесення законного і обґрунтованого рішення суду необхідно всебічно, повно й об'єктивно дослідити й оцінити кожний доказ окремо і в їх сукупності, зокрема, з погляду достатності і взаємозв'язку. Об’єктом пізнання у судовому процесі є факти, якими обґрунтовують свою позицію сторони та які підлягають доказуванню у суді.

Відповідно до ст. 62 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, не сприймаючи жодні докази із наперед визначеною силою.

Отже, закон  закріплює механізм встановлення істини у справі, до якого ми відносимо:

1) визначення  кола осіб, що беруть або повинні  взяти участь у справі;

2) визначення  предмету доказування і кола  доказів; 

3) дослідження  доказів, що в сукупності та  відповідності закону призведе до найбільш повного з’ясування істини у справі.

 

 

 

 

 

 

 

закріплений у ст. 160 ЦПК  України.

У ЦПК України  безпосередньо закріплено, що розгляд  справ у всіх судах проводиться  усно. Таким чином, принцип усності  цивільного судочинства було встановлено як один із основних принципів, який забезпечує безпосереднє сприйняття судом та іншими учасниками процесу всіх матеріалів справи, доповнює принцип публічності та гласності судочинства.

Принцип усності  знаходить свій прояв у численних  нормах ЦПК України:

1. у ст. 7 ЦПК встановлено, що особам, які не володіють українською мовою, забезпечується право робити заяви, давати пояснення та виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або іншою мовою, користуючись при цьому  послугами перекладача;
2. ст. 6 ЦПК закріплено правило публічності судових процесів, зміст якої зводиться до того, що розгляд справ в усіх судах проводиться відкрито й усно;
3. ст. 27, 31, 34, 35, 45, 304, 333 ЦПК України визначено право сторін та інших осіб давати в суді усні пояснення, надавати докази та заперечення, заявляти клопотання, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, третім особам, прокурору, органи державної влади та місцевого самоврядування,  а також  особи, яким законом надано право захищати права i свободи інших осіб;
4. ст. 6, 304, 333 ЦПК України встановлено, що розгляд справ як в суді першої інстанції, так і в апеляційній та касаційній інстанціях проходить в ycній формі, незалежно від того це судове засідання закрите чи відкрите тощо.

 

 

 

 

 

 

,

закріплений в  положеннях ст. 159 ЦПК 2004 р., де зазначені  його фундаментальні основи:

1) суд  під час розгляду справи повинен  безпосередньо дослідити всі  докази в справі;

2) справа  повинна розглядатися одним і  тим самим складом суду;

3) у  разі заміни одного із суддів  під час судового розгляду  справа розглядається спочатку, для того, щоб кожен суддя мав змогу власноруч дослідити всі докази, а не ґрунтуватися на міркування іншої особи.

Можна визначити зміст цього принципу у поєднанні двох наступних аспектів:

по-перше, це необхідність дослідження першоджерел у судочинстві;

по-друге, весь процес дослідження повинен проводитися  однією особою.

ЦПК України  містить ряд процесуальних норм, в яких знаходить свій прояв принцип безпосередності судового розгляду:

1. зобов’язують суди безпосередньо досліджувати докази у справі і обґрунтовувати своє рішення лише тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні ст. 212-213 ЦПК України;
2. порядок заслуховування пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, які беруть участь у справі відповідно до ст. ст. 62, 176 ЦПК України,
3. допит свідків відповідно до ст. ст. 63, 180 – 184 ЦПК України,
4. дослідження письмових та речових доказів відповідно до ст. ст. 64, 185 – 187 ЦПК України,
5. висновків експертів ст. ст. 66, 189 ЦПК України,
6. консультації та роз’яснення спеціалістів ст. 190 ЦПК України, які забезпечують безпосереднє сприйняття судом доказового матеріалу в  судочинстві.