Правознавство

3. Кримінальні покарання.

Політика держави  у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну  роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного  характеру. В системі цих заходів  певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони  суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції  кожної кримінально-правової норми, так  і шляхом його реалізації, тобто  примусового впливу на осіб, що вже  вчинили злочини.

Кримінальне покарання  є необхідним засобом охорони  держави, суспільства і безпеки  особи від злочинів. У боротьбі зі злочинністю кримінальне покарання  має кілька функцій. По-перше, воно є  формою державного правомірного примусу, загроза застосування якого стримує  правопорушників. По-друге, реальне  виконання кримінального покарання, впровадження конкретних правообмежувальних процедур до винних осіб чинить сильний  вплив як на самого винного, так і  на його оточення.

За порядком призначення покарання поділяються  на три групи:

1) основні покарання; 

2) додаткові  покарання; 

3) покарання,  що можуть призначатися і як  основні, і як додаткові (ст. 52).

До основних покарань відносять:

1) громадські  роботи (ст. 56) — встановлюються на  строк від 60 до 240 годин і відбуваються  не більш як чотири години  на день;

2) виправні роботи (ст. 57) — призначаються на строк  від шести місяців до двох  років і обов'язково супроводжуються  відрахуванням із суми заробітку  засудженого в доход держави  в межах від 10 до 20 відсотків  заробітку засудженого; 

3) службові обмеження  для військовослужбовців (ст. 58) —  встановлюються на строк від  шести місяців до двох років  з 

відрахуванням у доход держави від 10 до 20 відсотків  грошового забезпечення, одержаного засудженим;

4) арешт (ст. 60) на строк від одного до шести  місяців; 

5) обмеження  волі (ст. 61) на строк від одного  до п'яти років з утриманням  в кримінально-виконавчих установах  відкритого типу без ізоляції  від суспільства з обов'язковим  залученням до праці; 

6) тримання в  дисциплінарному батальйоні військовослужбовців  (ст. 62) від шести місяців до  двох років; 

7) позбавлення  волі на певний строк (ст. 63) — на строк від одного до  п'ятнадцяти років і відбувається  в кримінально-виконавчих установах; 

8) довічне позбавлення  волі (ст. 64) — воно замінило смертну  кару; актом помилування довічне  позбавлення волі може бути  замінено позбавленням волі на  строк не менше 25 років. 

До додаткових покарань відносять:

1) позбавлення  військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного  класу (ст. 54) — безстрокове; 

2) конфіскацію  майна (ст. 59) — призначається  лише у випадках, прямо передбачених  у санкціях статті за тяжкі  й особливо тяжкі корисливі  злочини. 

Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і  як додаткові є:

1) штраф (ст. 53) — встановлюється у межах від  ЗО до 1000 неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян, в окремих випадках  може бути встановлений більший  розмір штрафу;

2) позбавлення  права обіймати певні посади  або займатися певною діяльністю (ст. 55) — на строк від двох  до п'яти років як основне  і від одного до трьох років  як додаткове покарання.  

Покарання є  однією із форм (самою основною) кримінально-правової відповідальності і є складовою  системи заходів кримінально-правового  впливу. Умовно ці заходи можна поділити на дві групи: не пов'язані з кримінальною відповідальністю (примусові заходи виховного і медичного характеру) і такі, що здійснюються в межах  кримінальної відповідальності (покарання, умовне незастосування покарання, звільнення від покарання). 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної ліетатури

1. Банківські операції: Підручник.-2-ге вид., і доп./А.М.Морозов, М.І.Савлук, та інші, За редакцією д.е.н, проф. А.М.Мороза.-К.:КНЕУ,2002.-476 С.

2. Татаренко  Н.О, Теорія інвестицій. 160с .

3. Петюх В.  М., Ринок праці, 288 с.

4.Степанюк А.Х. Кримінально-виконавче право України. - Харків: Право, 2006. - 367 с.

5.Нормативно-правові акти

6.Бажанов M.І, Баулін Ю.В., Борисов В.І. Кримінальне право України. Загальна частина. - К.: Знання, 2002. - 548 с.

7.Правознавство-  Олійник А.Ю.