Правознавство

ПЛАН

1. Правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства….3стр.
2. Характеристика  Банковської  системи  України…..........................5стр.
3. Кримінальні покарання………………………………………………7стр.
4. Список використаної ліетатури………………………………….…11стр.

1.Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні

Закон України "Про  правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. визначає правовий статус іноземців  в Україні, закріплює основні  права, свободи та обов'язки іноземних  громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово  мешкають в Україні.

При цьому іноземцями визнаються громадяни, які постійно або тимчасово проживають або  перебувають на території України  належать до громадянства або підданства іноземних держав і не є громадянами  України а особами без громадянства - особи, які не належать до громадянства або підданства будь-якої держави.

Ст. 26 Конституції  України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають  в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і  свободами а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці є  рівними перед законом незалежно  від походження, соціального і  майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення  до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави  на території України. Це рішення  набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть  підстави, за яких воно було прийнято.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати  в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати  на постійне проживання, якщо він;

- має в Україні  законне джерело існування;

- перебуває у  близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід,  баба, онуки) з громадянами України;

- перебуває на  утриманні громадянина України;

- має на своєму  утриманні громадянина України;

- в інших передбачених  законами України випадках.

Іноземці, які  іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, які  перебувають в Україні на іншій  законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати  свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з  України після закінчення відповідного терміну перебування.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок та статус біженця у порядку, встановленому законом.

Іноземці можуть пересуватися на території України  і обирати місце проживання в  ній відповідно до порядку, встановленого  Кабінетом Міністрів України. Обмеження  в пересуванні та виборі місця  проживання допускаються, коли це необхідно  для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони  здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці мають  право на звернення до суду та до інших державних органів для  захисту їх особистих, майнових та інших  прав.

Іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому  порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено  законодавством України. В'їзд в  Україну іноземцю не дозволяється:

- в інтересах  забезпечення безпеки України  або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно  для охорони здоров'я, захисту  прав і законних інтересів  громадян України та інших  осіб, які проживають в Україні;

- якщо при  порушенні клопотання про в'їзд  в Україну він подав про  себе за відомо неправдиві  відомості або підроблені документи;

- якщо його  національний паспорт або документ, який його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають  встановленому зразку або належать  іншій особі;

- якщо він  у пункті пропуску через державний  кордон України порушив правила  перетинання державного кордону  України, митні правила, санітарні  норми чи правила, або не  виконав законних вимог посадових  осіб Прикордонних військ України,  митних та інших органів, що  здійснюють контроль на державному  кордоні;

- якщо встановлено  факти порушення ним законодавства  України під час попереднього  перебування в Україні.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними  паспортами або документами, які  їх замінюють. При цьому вони повинні  одержати у встановленому порядку  виїзну візу, якщо інше не передбачено  законодавством України. Виїзд з  України іноземцю не дозволяється, якщо:

- щодо нього  ведеться дізнання чи попереднє  слідство або кримінальна справа  розглядається судом - до закінчення  провадження у справі;

його засуджено  за вчинення злочину - до відбування покарання  або звільнення від покарання;

- його виїзд  суперечить інтересам забезпечення  безпеки України - до припинення  обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України  іноземця може бути відкладено до виконання  ним майнових зобов'язань перед  фізичними та юридичними особами  в Україні.

Іноземці, які  вчинили злочин, адміністративні  або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. 

2. Характеристика Банківської системи України

  Банківська система держави нагадує кровоносну систему людського організму, бо являє собою єдину систему, підпорядковану одній головній меті — забезпечувати ефективний обіг фінансових ресурсів у державі. Від того, наскільки раціонально організована банківська система, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.  
Станом на 1 січня 2001 року в Україні зареєстровано 195 комерційних банків (203 — на початку 2000 року), із них фактично працюють 153 банки, тобто 78,5%'. Із загальної кількості банків 149 мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, що становить 76% комерційних банків.

 
В Україні банківські інститути  не відзначаються таким різноманіттям, як у країнах Західної Європи, де можна виділити такі основні показники  диверсифікованості банківської справи:  
— різні форми власності — державна, приватна, змішана;  
— різні масштаби діяльності — від міжнародного до локального (місцевого):  
— розмаїтість видів кредитних установ за переліком виконуваних функцій — універсальні банки і спеціалізовані кредитно-фінансові установи (інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди);  
— різні розміри капіталу — від банків-гігантів до дрібних банків.

 
Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а  законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.  
За роллю, яку виконують деякі комерційні банки, банківську систему України можна представити так:

Національний банк > Комерційні банки > 1. Старі системні банки , 2. Нові системні банки, 3. Комерційні банки, 4. Іноземні банки.

1) Старі системні банки. Це колишні спеціалізовані держбанки СРСР, більшість з яких отримала статус комерційних банків України після проголошення незалежності України й набуття чинності Законом "Про банки і банківську діяльність" від 1991 року. До них належать Ощадбанк і системи ощадкас, Укрексімбанк, Промінвестбанк, Укрсоцбанк, до ліквідації належав і АПБ "Україна". Системними їх називають тому, що вони створені на теренах Держбанку, Житлосоцбанку, Промбудбанку, Зовнішторгбанку, мають розгалужену мережу філій, дирекцій та відділень по всій території України. Наприклад, в Ощадбанку таких структурних підрозділів 8297, в Укрсоцбанку — 334, в Укрексімбанку — 58. Ця група банків бере активну участь у виконанні державних програм із розвитку низькорентабельних галузей народного господарства країни, у кредитованні держави шляхом купівлі ОВДП. Найчастіше такі операції підривають діяльність банків, у результаті чого вони стають неплатоспроможними (як АПБ "Україна") або в їхній діяльності виникають проблеми (як в Ощадбанку).     

2) Нові системні  банки. Поняття "нові" досить відносне, оскільки до таких банків відносять Приватбанк, ПУМБ, "Аваль", дата реєстрації яких припадає на 1991 — 1993 роки. Об'єднали ми ці банки в одну групу, тому що вони створювалися без участі держави, починаючи свою діяльність в умовах ринкової економіки. Це досить великі з розгалуженою мережею структурних підрозділів (у Приватбанку — 443, банках "Аваль" — 881, ПУМБ — 21) банки, які успішно функціонують і активно обслуговують великих клієнтів. Банки цієї групи входять у першу десятку банківських рейтингів. Визначенню системного банку, наведеному в законі, цілком відповідає Приватбанк, питома вага зобов'язань якого у банківській системі становить 17%, і "Аваль" — 14,9%. Хоча частка зобов'язань ПУМБу не перевищує 10% зобов'язань банкінської системи, все ж таки він фактично визнаний системним банком (аналогічна ситуація з Укрексімбанком, частка зобов'язань якого становить 8,7% зобов'язань банківської системи України).

3) Комерційні банки України, зареєстровані протягом 1991—1999 років. Ця група банків численна та найстрокатіша, оскільки охоплює великі банки з великою кількістю філій; великі банки, операції яких мають локальний характер; середні й дрібні банки. Об'єднали ж ми їх в одну групу, оскільки вони: по-перше, не є системними банками (тобто або не мають великої кількості філій, або практично не обслуговують корпоративних клієнтів, їх зобов'язання не становлять 10% зобов'язань банківської системи України); по-друге, не беруть активної участі у загальнодержавних банківських проектах і програмах економічного розвитку; по-третє, відчувають на собі менший контроль із боку НБУ (у функції Генерального департаменту банківського нагляду входить нагляд за діяльністю великих банків). На частку цієї численної групи банків припадає менше половини депозитів фізичних і юридичних осіб й більше половини капіталу банківської системи.

 
4) Іноземні банки. Серед 31 банку, що працюють за участю іноземного капіталу (такі банки входять до другої та третьої груп), в Україні функціонує 7 із 100-відсотковим іноземним капіталом. Ці банки належать до окремої групи, оскільки якісно відрізняються від банків попередніх груп високим рівнем менеджменту, професіоналізмом, досвідом роботи на фінансовому ринку. До того ж іноземні банки можуть розраховувати на фінансову допомогу своїх закордонних офісів. Такі банки становлять деяку загрозу навіть системним банкам України, приваблюючи клієнтів більшими позиками, кращим рівнем обслуговування, можливістю зв'язку клієнтів з іноземними партнерами. Суме чистих активів іноземних банків у 5,8 та 4,6 разу менша за суму чистих активів банків відповідно 1-ї та 2-ї груп. Сума капіталу іноземних банків у 4,9 і 4,1 разу менша за аналогічний показник банків 1-ї та 2-ї груп відповідно". У цілому, частка участі іноземного капіталу в банківській системі України становить 14,5%І2, у тому числі частка капіталу іноземних банків становить 4,9%.

Україна у своєму розвитку зіткнулася з такими проблемами, як і країни Західної Європи у післявоєнний період: із необхідністю реструктуризації промисловості та стимулювання розвитку малого й середнього підприємництва, диспропорцією в економічному розвитку регіонів, концентрацією банківських  капіталів в окремих регіонах. Долаючи ці проблеми, згадані країни поряд із низкою інших заходів  вдавалися до реструктуризації банківської  системи. Загальною ознакою реструктуризації банківських систем Франції, Італії, Німеччини, Швейцарії було створення  регіональних банків.  
Розвиток капіталомістких галузей промисловості у Франції після Другої світової війни призвів до концентрації банківських установ у районах промислового виробництва, що постійно відчували нестачу фінансових ресурсів. Акумулювати фінансові ресурси в регіонах, де базових галузей промисловості не існувало й покликані були регіональні банки. Спочатку це були депозитні банки, сфера впливу яких обмежувалася певною територією, а основна мета діяльності полягала у забезпеченні великих банків, що діяли на той час як регіональні, фінансово-промислових груп фінансовими ресурсами, попит на які зростав. Згодом за підтримки держави депозитні регіональні банки взялися за кредитування дрібних виробників і, таким чином, їхні функції були значно розширені.  
В Італії також істотну роль у банківській системі відіграють регіональні банки, у створенні яких активну участь брала держава з метою стимулювання розвитку відсталих регіонів.  
У Німеччині, крім трьох банків-гігантів, існує безліч універсальних регіональних банків, сфера діяльності яких, судячи з їхньої назви, обмежена певним регіоном. У тих регіональних банків, які обслуговують тільки населення, кордони сфери впливу позначені особливо чітко. Однак найбільші регіональні банки обслуговують своїх клієнтів — юридичних осіб — і за межами регіону. Регіональні банки Німеччини були утворені після Другої світової війни на терені філій трьох гросбанків, а їхні операції були чітко обмежені кордонами земель, в яких вони функціонували. Створено їх було з метою зниження рівня монополізації ринку банківських послуг, наближення банків до економіки регіонів, зруйнованих війною.  
Серед комерційних банків Швейцарії помітну роль відіграють кантональні банки, діяльність яких сконцентрована у відповідних кантонах. Спочатку кантональні банки лише приймали вклади й надавали іпотечні кредити, але до цього часу вони значно розширили спектр своїх послуг і стали фактично універсальними.  
Створення регіональних банків для розв'язання певних проблем у різних країнах мало спільну мету — соціально-економічний розвиток регіонів, а значить, держави у цілому.