Захист права власності

4. Вимоги про усунення  порушень, не пов’язаних із позбавленням  володіння

Право власності може бути також  порушене без безпосереднього вилучення  майна у власника. Відповідно до цієї статті, власник у цьому випадку  має право вимагати захисту свого  права і від особи, яка перешкоджає  його користуванню та розпорядженню  своїм майном. Зазначений позов отримав  у літературі назву "негаторний".

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривючих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Проте, на жаль, ст. 391 ЦК не встановлює ознаку протиправності дій особи. У судовій практиці відзначається про необхідність наявності протиправності у діях особи-відповідача. Так, у п. 7 інформайційного листа ВАСУ "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 р. Зазначається, що для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.

В судовій практиці позивачі, як правило, не називають позов про усунення перешкод у здійсненні права власності негаторним, а лише зазначають конкретний зміст вимог, що не перешкоджає розгляду їх судом. Однак важливо, щоб позов про усунення перешкод у здійсненні власником правомочностей користування чи розпорядження відповідав вимогам цивільного процесуального законодавства, зокрема ст. 119 ЦПК України та ст. 54 ГПК України, тобто щоб він відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими, як вже зазначалося, є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

5. Визнання  права власності

Позов про визнання права власності  на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви  у належності йому цього майна, створюється  неможливість реалізації позивачем  свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне  право власності ще безпосередньо  інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з заявою про  визнання права власності, яка матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач, адже така заява розглядатиметься в порядку  окремого провадження (справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення - ст. 256 - 259 ЦПК), сторонами у справі виступатимуть заявник (власник  майна) та інші заінтересовані особи. На жаль, в ЦПК не визначено коло осіб, які можуть виступати заінтересованими особами у таких справах, що викликає проблеми у практиці вирішення таких  спорів. У разі, якщо заінтересована особа заявляє про порушення  спору про право, суддя залишає  заяву без розгляду і роз'яснює  заінтересованим особам, що вони мають  право подати позов на загальних підставах (п. 6 ст. 235 ЦПК).

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму  ВСУ "Про судову практику в справах  про встановлення фактів, що мають  юридичне значення" N 5 від 31.03.95 факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити  наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах  заявник має подати докази про  відсутність можливості одержання  чи відновлення відповідного документу  про право власності та про  те, що на підставі цього документа  жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві  власності не підлягають розгляду в  порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і  будинок не був прийнятий в  експлуатацію або його було збудовано  самовільно чи зареєстровано за іншою  особою.

6. Вимоги про виключення майна  з акта опису(звільнення з-під  арешту)

Накладення арешту на майно застосовується як спосіб забезпечення цивільного позову (ст. 152 ЦПК України, ст. 67 АПК України). Відповідно до ст. 186 КПК України  при обшуку або виїмці можуть бути вилучені предмети і документи, які  мають значення для справи, а також  цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою  забезпечення цивільного позову або  можливої конфіскації майна, які  у встановленому порядку перелічуються  у протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису. Опис майна здійснюється також у порядку  вжиття заходів щодо охорони спадкового майна державним нотаріусом або посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів, що оформляється у встановленому порядку актом опису майна (пункти 95—107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пункти 47— 60 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України1).

Позивачами за таким позовом  можуть бути особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису (ст. 385 ЦПК України). Потреба у поданні такого позову виникає тому, що накладення арешту на майно та включення його до опису супроводжується встановленням обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього, конфіскації тощо.

Стаття 126 КПК України визначає порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Відповідно до цієї статті майно, на яке слідчий  накладає арешт, описується і вилучається  у обвинувачуваного чи підозрюваного  або осіб, які несуть за законом  матеріальну відповідальність за його дії, або передається на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинувачуваного чи іншим особам.

З позовом про виключення майна  з опису мають право звертатися особи, дії яких не спричинили накладення арешту на майно, але, на думку яких, до опису включено належне їм майно. Ними можуть бути члени сім'ї боржника, обвинуваченого, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна в ході розгляду справи, порушеної у зв'язку з їх діями.

У судовій практиці особливо поширені позови про виключення з опису  майна, яке становить спільну  власність позивача і відповідача. У таких випадках суду належить визначити  частку позивача в спільному майні  і вилучити її з опису, оскільки зверненню  стягнення чи можливій конфіскації  підлягає лише те майно, яке є власністю  боржника, обвинуваченого, засудженого.

7. Зобов’язально-правові способи  захисту права власності.

Зобов'язально-правові способи  захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яке знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах. Зобов'язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об'єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права. Наприклад, якщо права вимоги не можуть бути об'єктом речово-правових засобів захисту, то цю проблему можна вирішити за допомогою зобов'язально-правових засобів.

Зобов'язально-правові засоби:

• засоби захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором);
• засоби захисту права власності в деліктних зобов'язаннях;
• позови про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна.

8. Конкуренція позовів

Відповідно до ст. 1212 ЦК України  особа зобов'язана повернути безпідставно придбане або безпідставно збережене  майно. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбане майно, згодом відпала. Таким чином, ст. 1212 ЦК України не ставить обов'язок повернути безпідставно придбане чи збережене майно в залежність від добросовісності чи недобросовісності набувача майна, як це враховується при витребуванні майна за віндикаційним позовом. У таких випадках виникає певна конкуренція позовів.

У ЦК України запропоновано механізм усунення такої конкуренції, оскільки в ст. 1212 прямо застерігається, що положення про безпідставне придбання  чи збереження майна застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником  із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування  шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла у себе за рахунок  іншої особи.

Норми цивільного законодавства про  витребування майна з чужого незаконного  володіння за своєю метою є  такими, що спрямовані на вирішення  спору між особами, які не перебувають  між собою у договірних відносинах з приводу витребуваного майна. Це означає, якщо власник передав  своє майно за договором іншій  особі, то він має право витребувати  його за підставами, передбаченими  нормами, які регулюють відповідні договірні відносини. Така ситуація є одним із прикладів конкуренції цивільно-правових позовів, що не завжди враховується в юридичній науці та судовій практиці.

Третя частина коментованої статті 1212 передбачає розповсюдження положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК. Встановивши такі положення, законодавець не надав визначення характеру такого додаткового застосування. Як мають застосовуватися норми коментованої статті до правовідносин із повернення виконаного за недійсним правочином або в разі витребування майна із чужого незаконного володіння: субсидіарно, альтернативно на вибір кредитора або завжди разом?

Судова практика на сьогодні іде  таким шляхом, що, наприклад, для  повернення набутого за недійсним правочином достатнім є подання відповідних  позовів на підставі положення ст. 216 ЦК. Так само й у випадку, якщо пред'являється вимога про відшкодування  шкоди, спір вирішується за правилами  Глави 82 ЦК.

Разом з тим у випадках, коли на підставі положень спеціальних норм ЦК якісь вимоги задовольнити не можна, є підстава для застосування коментованої статті.

Так, наприклад, якщо майно, що підлягає поверненню у разі визнання правочину  недійсним, виявилося пошкодженим  або зменшилася його вартість, компенсація  таких втрат може бути здійснена  за правилами Глави 83 ЦК. Якщо за правилами  ст. 387 ЦК подається віндикаційний позов про повернення майна із чужого незаконного володіння, то на підставі положень коментованої статті власник може вимагати стягнення доходів від користування річчю або відшкодування вартості речі в разі погіршення її якості під час незаконного володіння нею. Аналогічно можливо застосувати положення коментованої статті до ситуації, коли в разі завдання недоговірної шкоди заподіювач шкоди сам збагачується внаслідок вчинених дій (наприклад, в разі крадіжки майна і використання вкраденого майна з метою отримання прибутку тощо).

Отже, в цілому можна зробити  висновок, що положення коментованої статті можуть застосовуватися до відносин, передбачених у частині третій, субсидіарно, якщо на підставі положень спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав.

Задача 1.

Колосова віддала дорогий настінний годинник для ремонту в майстерню. Коли вона з’явилась за ним через два тижні, як було домовлено, то їй пояснили, що майстер, який ремонтує її годинник захворів, а сам годинник взяв додому доремонтувати його. За кілька днів Колосова побачила свій годинник у ломбарді. Як з’ясувалось, годинник у ломбард здала дружина майстра, що його ремонтував. Ломбард годинник взяв у заставу і погоджувався повернути його за умови сплати позики. Майстер та його дружина пояснили, що не мають грошей для повернення позики.

Колосова звернулась до ломбарду з  віндикаційним позовом.