Правовий режим майна держави та комунальних підприємств в цивільному праві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

              кафедра цивільного права

                                                        КУРСОВА РОБОТА

        з дисципліни

                                              Цивільне право

                                                                          на тему:

Правовий режим майна держави та комунальних підприємств

в цивільному праві

студентки 4 курсу

                                                             юридичного факультету

заочної форми навчання

Вітюк Марини Вікторівни

         Львів 2011

План.

Вступ.........................................................................................................................3-5

1. Поняття права державної та комунальної власності................................6-13

1.1 Право державної власності………………….......................................……6-11

1.2 Право комунальної власності…................................................................12-13

2. Підстави виникнення права державної та комунальної власності…..14-23

2.1 Підстави виникнення права державної власності…………………….14-22

2.2 Підстави виникнення права комунальної власності…………………….23

3. Цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та

    комунальних підприємств і установ…………………………..…………24-41

Висновки.............................................................................................................42-43

Список використаної літератури...................................................................44-46

Вступ.

Проблематика державної та комунальної власності в Україні є однією з найбільш актуальних. Це обумовлено як загальною тенденцією до зростання єкономічної ролі державної власності майже в усіх країгах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці країн, зокрема національній економіці України. Визначення передумов державної власності, відтворення історичної логіки, її розвитку, є найменьш вивченими питаннями.

Досі немає чіткого визначення концепції права державної та комунальної власності. України.

З наближенням до інформаційного суспільства вага й значення державної і комунальної власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об’єктивно обумовлює поширення державної власності на інформаційну продукцію. Це пояснюється тим, що ключовими пріоритетами суспільного розвитку все більше стають: підтримка державою наукових досліджень, розвиток інформаційних систем й інформаційних ресурсів, створення умов зростання інформаційної індустрії, поліпшення умов доступу до інформації, удосконалення юридичного законодавства.

Узв’єязку з цим виникає питання права власності держави. Як відомо, теорія прав власності розглядає власність, як систему відносин чи навіть матеріальне їх втілення у вигляді “пучка прав”, що випливає з використання об’єктів власності, а “правила гри” визначають і регулюють законодавці, тобто державні органи влади. Для реалізації прав власності потрібні відповідні інститути. Оскільки теорія прав власності вважається однією з теорій неокласичного напряму, то тривалий час вона розглядалася в системі інституціоналізму. Хоча останній спромігся поєднати марксистську концепцію власності з неокласичною теорією прав власності, що на сьогоднішній день слід вважати певним прогресом. Перенесення теорії прав власності з неокласичної теорії до інституціональної можна пояснити тим, що предметом дослідження стали різні інститути, такі як освіта, охорона здоров’я, планування сім’ї, міжнаціональні відносини тощо, що потребують правового статусу, а значить, прерогативи держави.

              Потрібно звернути увагу на те, що виконувати економічні функції держава спроможна лише за умов власного поля діяльності, тобто через власні об’єкти власності. Тому не зайвим буде визначення об’єктів державної власності в Україні. Теорія і практика розвинутих країн свідчать про те, що об’єкти державної власності згруповуються у загальнодержавну, муніципальну (місцеву) та комунальну власність. До загальнодержавної, як правило, належить чимала частка національного багатства: земельні надра, їхнє виявлення й розробка, водні, лісові тощо ресурси, національні комунікації, як-то лінії електромереж, мости, нафто-, газо- та продуктопроводи, зона повітряного простору, ресурси космічних систем, частотний діапазон, власні підприємницькі структури, зокрема ті, що виробляють так звані суспільні товари, а також державні утворення, що діють за кордоном. Таким чином виключно державною власністю мають бути об’єкти, які впливають на долю переважної більшості населення країни, стан його здоров’я, рівень життя, соціальну захищеність, інтелектуальний розвиток, національну безпеку.

До муніципальної власності належать місцеві підприємства, частково державні споруди на цій території, що визначаються окремою угодою між центральною і місцевою владою, значна частка доходів від їх функціонування, заклади загальної освіти, муніципальні наукові заклади, медичні установи місцевого значення, заклади культури та спорту тощо.

Комунальна власність включає підприємства комунальної сфери: житло, будівлі комунального призначення тощо. У будь-якому разі, відносини й права власності між зазначеними типами державної власності мають правове вирішення на рівні загальнонаціонального законодавства.

Щодо суб’єктів державної власності, до відповідно до її об’єктів вони розподіляються на суб’єкти загальнодержавного значення (держкомітет), уповноважені місцевої влади, юридичні структури комунального господарства.                             

Отже, актуальність дослідження курсової роботи буде полягати в тому, що на основі аналізу норм чинного законодавства та наукових праць провідних вітчизняних та зарубіжних науковців-цивілістів будуть висвітлені вже зазначені, так і інші пов’язані з ними проблеми правового регулювання права державної та комунальної власності в Україні та його реалізації..

Об’єктом дослідження курсової роботи є право державної та комунальної власності України.

Предметом дослідження буде характеристика правового режиму майна держави та комунальних підприємств..

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

- охарактеризувати державну та комунальну власність;

- здійснити юридичний аналіз підстав виникнення права державної та комунальної власності;

- вивчити цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та комунальних підприємств і установ.

1. Поняття права державної та комунальної власності.

1.1 Право державної власності.

Державна власність, як і раніше, є основою економіки України. Навіть після проведення приватизації її питома вага буде досить значною.

До державної власності в Україні згідно із Законом “Про власність” належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб’єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської Автономна Республіка Крим, а суб’єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад (зазначимо, що відповідно до ст. 142 Конституції України суб’єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст).

Згідно з чинним законодавством (п. 5 ст. 116 Конституції України) управління об’єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом від 15 грудня 1992 р. “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади.

Як виняток, функції з управління майном, що є у державній власності, було делеговано ряду корпорацій – “Укрбуд”, “Украгропромбуд”, “Укрмонтажспецбуд”, “Укрбудматеріали” та ін.

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною власністю, реалізують надані їм повноваження та ким чином:

• приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності;

• затверджують статути (положення) таких підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв’язку з порушенням статутів (положень);

• укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності;

• контролюють ефективність використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна;

• дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є державною власністю;

• готують разом з відповідними місцевими радами висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування майна між державною, республіканською (Автономної Республіки Крим) і комунальною власністю;

• беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України з питань державної власності.

При здійсненні зазначених повноважень з управління майном міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади заборонено пряме втручання в господарську діяльність підприємств [1].

Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного майна, його значення для народу, держави, законодавство відносить до об’єктів права державної власності:

-         землю;

-         майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів;

-         майно Збройних сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

- оборонні об’єкти; єдину енергетичну систему; системи транспорту загального

  користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення;

-         кошти державного бюджету; національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди;

-         майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У державній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Певні особливості встановлені законодавством щодо управління державним майном, закріпленим за казенним підприємством. Більш жорсткий характер управління майном цих підприємств з боку органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, дає підстави (з урахуванням змісту ст. 38 Закону “Про підприємства в Україні”) говорити про управління казенним підприємством.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

• призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням із Кабінетом Міністрів України;

• затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв’язку з його порушенням;

• здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

• здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

• визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку;

• затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України від 21 травня 1997р. “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені і в інтересах територіальних громад права суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, які на своїх пленарних засіданнях вирішують питання:

• встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;