Права людини та цивілізація

 

Міністерство  внутрішніх справ України

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

 

Кафедра загальноправових дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

на тему:

«ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ»

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента (ки) юридичного факультету

гр.______________________________

 

Науковий керівник:

_______________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012

Вступ

Досягнення  сучасного людства, суспільства  стали можливими дякуючи здатності  людей правильно розуміти суть природних і соціальних явищ і процесів. Накопичена людством гігантська сума знань про природу, суспільство і пізнавальної діяльності являють собою науку.

Право як особлива частина юридичних норм і пов’язаних з ними правових відносин виникає в силу тих же причин і умов, якими пояснюється походження держави, і процес цей має історичні паралелі. В різних народів і в різні епохи виникнення права пов’язано з "національними", а саме індивідуальними особливостями кожного народу, але значні закономірності в значній мірі співпадають в історії більшості народів світу.

Економічне  і соціальне життя любого суспільства  потребує в визначеному порядку  діяльності людей, які приймають  участь в виробництві, в обміні і  споживанні матеріальних благ, шлюбно-сімейних і трудових відносин, а також в  управлінні суспільством. Така урегульованість, яка підпорядковує всю масу одиничних відносин людей загальному порядку з допомогою правил поведінки, або соціальних норм.

Об’єктом розгляду в контрольній роботі є суспільні відносини, які виникають у процесі життєдіяльності людини в умовах певної цивілізації..

Мета даної  роботи полягає у дослідженні сутності відношення прав людини з цивілізацією.

Для досягнення визначеної мети поставлені такі основні завдання:

• охарактеризувати права людини через їх порівняльно-історичний аналіз;
• визначити поняття та сутність цивілізації;
• розглянути взаємозв’язок між правами людини та цивілізацією.

При підготовці до даної контрольної роботи були використані закони, підзаконні нормативно-правові акти, міжнародно-правові документи, а також статті вчених.

 

1. Сутність  прав людини

Однозначно, головним завданням будь-якого адміністративно-політичного  цивілізованого утворення є забезпечення гарантій життя, добробуту, охорони  здоров’я громадян, здорового і  придатного для життя довкілля. Держава  зобов’язана забезпечити здоровим і працездатним громадянам можливості і умови плідно працювати, створити матеріальні та духовні багатства, а тим, хто потребує її допомоги, надати таку допомогу в повному обсязі [2].

Права людини в  сучасному світі - це не просто актуальна тема для дискусій, це проблема, вирішення якої стоїть у центрі практичної діяльності міжнародного співтовариства. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережило жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, не може бути організованого, цивілізованого життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Людина, громадянин, індивід – має бути найважливішою цінністю будь-якого суспільства. Лише за такою формулою можливе його (суспільства) подальше процвітання та безтурботне співіснування із навколишнім світом.

Формування  уявлень і понять про права  людини почалося з найдавніших часів  людської історії, з витоків людської цивілізації. Першим і, безумовно, найважливішим  письмовим свідченням цього тривалого процесу є Біблія, у якій стверджувалося найголовніша істина - людина - найцінніше з - поміж усього створеного Богом. У Біблії часто зазначається про необхідність забезпечення рівності людей; неабияка увага приділяється праву на власність і її охорону; регулюються людські взаємини; чільне місце посідають правила судового розгляду суперечок, конфліктів. Біблія є, безперечно, одним із визначних джерел, з яких поступово розвинулися існуючі нині уявлення про права людини.

Забігаючи наперед, слід зазначити, що низки фундаментальних положень Загальної декларації прав людини (прийнятої у середині вже нашого століття) по змісту збігаються із Біблією, що пояснюється наявністю об’єктивних закономірностей існування суспільства загалом і кожної людини зокрема [1].

Людське суспільство  з давніх часів намагається визначити  правові норми, що регулюють відносини  між людиною та державою. Від античної філософії та римського права  до Великої хартії вільностей і Біллю  про права – така еволюція концепції прав людини. Однак, цей правовий досвід не допоміг людству уникнути страхіть, імплементованих низкою тоталітарних систем світу. У ХХ столітті жорстокість, нелюдяність, насильство знайшли втілення в ідеологіях фашизму та комунізму, поставивши людську цивілізацію на межу катастрофи. Боротьба з цими руйнівними тенденціями – єдиний спосіб виживання людства. Тепер, у новому тисячолітті, коли, здавалося б, самогубність тоталітаризму, який криваво проявив себе в Росії, Німеччині та інших країнах, стала очевидною для всіх, багато країн, особливо деякі держави колишнього соціалістичного табору, ніяк не можуть знайти вірного шляху до демократії.

Життєздатність  вільної людини залежить від ступеня  інформованості і рівня правової культури та активності кожного громадянина. А це, в свою чергу, залежить від визнання суспільством пріоритету прав людини над правами держави.

Права людини є  загальними, невід'ємними, неподільними. Вони повинні бути гарантовані кожному  незалежно від національної приналежності, релігії, статі, віку, здібностей. Закони правової держави повинні гарантувати громадянам ці невід'ємні права, які належать їм від народження. Права ці однакові для всіх і кожен громадянин повинен знати про свої права і вміти їх відстоювати.

Права людини загалом  можуть бути визначені, як права, притаманні нам від народження і без яких ми не можемо існувати як людські істоти. Саме чітке дотримання прав людини і основних свобод надають змогу повною мірою розвивати і використовувати такі характерні якості людини, як розум, талант, свідомість і задовольняти духовні та інші потреби кожного індивіда. Вони ґрунтуються на зростаючому прагненні людства до такого життя, в якому вроджене почуття гідності й цінність кожної людської особистості користуватимуться повагою та захистом.

Заперечення прав людини й основних свобод є не тільки індивідуальною та особистою трагедією, але породжує також умови для  соціальної і політичної нестабільності, сіючи насильство й конфлікти  в самому суспільстві, а також  між країнами. Як зазначено в Загальній декларації прав людини, повага прав особи й людської гідності 'є основою свободи, справедливості й загального миру”.

Сучасне міжнародне право класифікує права людини як соціальні претензії і можливості особи, об'єктивно обумовлені системою суспільних відносин, визначальними ідеалами, суттєві для характеристики правового положення індивіда в будь-якому сучасному суспільстві.

Отож, зміст  численних міжнародних документів з прав людини зводиться до універсальної  норми, згідно з якою держави зобов'язані поважати і дотримуватися прав людини та основних свобод для всіх, без різниці у мові, расі, релігії. Це означає, що права і свободи людини повинні виконуватися в усіх країнах і діють по відношенню усіх осіб без будь-якої дискримінації. При цьому мета міжнародного співробітництва полягає не в уніфікації національних законодавств, а у розробці стандартів, які б могли слугувати початковим етапом для випрацювання державами власного національного законодавства. Безпосередня регламентація і захист прав людини надалі залишаються внутрішньою справою кожної країни.

Міжнародні  норми у сфері прав людини у  переважній більшості не можуть застосовуватися  безпосередньо на території держави  і вимагають від неї певних кроків щодо імплементації, тобто внесення міжнародних норм у національне законодавство. Зазвичай, міжнародні документи не визначають, яким чином держава спроможеться виконувати прийняті на себе зобов'язання.

 

 

 

2. Поняття  та розвиток цивілізації

Як і суспільно-економічна формація, цивілізація є однією з  важливих форм людської дійсності, форм людської життєдіяльності. Вони тісно пов'язані між собою, але в той же час кожна з них має свої специфічні особливості, що характеризують їх як різні феномени суспільного життя. Суспільно-економічна формація, як вказувалося раніше, — це структурно-змістовний аспект людської дійсності; вона відповідає на запитання проте, як влаштоване суспільство, яка Його структура, який механізм взаємозв'язків між її структурними елементами, яку роль вона і кожний з її структурних елементів відіграють у життєдіяльності суспільства.

Розглядаючи питання про  категоріальний статус поняття цивілізації, варто пам'ятати, що зміст цього  поняття складався історично  і на різних етапах історії, різними  мислителями розумівся по-різному. Немає єдності в його розумінні і зараз.

Часто цивілізація розглядається  як синонім культури. Багато дослідників  дотримуються точки зору, відповідно до якої цивілізація охоплює лише матеріально-технічні цінності і блага, тоді як культура охоплює духовну  сферу, творчі процеси, але з цим важко погодитися. Під цивілізацією розуміється також сукупність форм існування людства, його діяльності, духовного світу, взаємини з природою.

Цивілізація виникає в  період розкладання первісного суспільства  й означає перехід на новий  щабель його розвитку. Коротко в схематичній формі це можна показати в такий спосіб [6].

Поняття цивілізації походить від латинського слова "civis" "громадянин". На думку більшості  сучасних досліджень цивілізація означає  наступну за варварством ступінь  культури, яка поступово привчає людину до цілеспрямованим, упорядкованим спільним діям із собі подібними, що створює найважливішу передумову культури. Так, "цивілізований" і "культурний" сприймаються як поняття однопорядковие, але цивілізація і культура не синоніми (система сучасної цивілізації, характерна для розвинених країн Західної Європи, США і Японії, одна і та ж, хоча культури в усіх країнах різні). В інших випадках цей термін використовується для позначення відомого рівня розвитку суспільства, його матеріальної і духовної культури. В якості основи для виділення форми цивілізації беруться ознаки регіону або континенту (цивілізація античного Середземномор'я, європейська цивілізація, східна цивілізація і т. д.).

У них в тій чи іншій  мірі відображаються реальні характеристики, що виражають спільність культурно-політичних доль, історичних умов і т. д., але слід зазначити, що географічний підхід не завжди може передати наявність у цьому регіоні різних історичних типів, рівнів розвитку соціально-культурних спільнот. Ще одне значення зводиться до того, що під цивілізаціями розуміють автономні, унікальні культури, що проходять відомі цикли розвитку. Так використовують це поняття російський мислитель М. Я. Данилевський і англійський історик А. Тойнбі [9].

Культура - є вираз індивідуального начала кожного соціуму. Історичні етносоціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, в традиціях і звичках не загального в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільного нормативного взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальне начало в рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне освіту. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури.

Саме сьогодні проблеми і  перспективи сучасної цивілізації  набувають особливого сенсу, унаслідок  протиріч і проблем глобального  порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, внаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства [3]. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної, продовольчої і сировинної проблеми - все це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

Життя людини, її достоїнство ігнорувалися і порушувалися на протязі всієї історії. Ця картина принципово не змінилася і сьогодні. Проте, ідея застосування норм, єдиних для всіх людей, без будь-якої дискримінації народилася багато століть назад. Принцип рівності давно прийнятий, як еталон для здійснення політичних прав. І все ж таки, до сьогоднішнього дня знаходиться виправдання тому, що називається дискримінацією, зокрема жінок (сексизм), людей з іншим кольором шкіри (расизм). Принцип рівності всіх членів людської спільноти, так само, як і багато інших основних принципів, які складають те, що сьогодні називається правами людини, притаманний кожній культурі і цивілізації, релігії і філософській традиції.

Зі сказаного  можна зробити висновок, що цивілізація  виникає на певному ступені розвитку суспільства на основі розвитку виробництва, суспільного поділу праці, ускладнення соціальної структури суспільства і взаємин між соціальними суб'єктами, розширення і поглиблення обміну між індивідами, соціальними групами, класами, між суспільством і особою, між людиною і природою, коротше — на основі диференціації у всіх сферах життя суспільства. Ці диференціаційні процеси зумовили виникнення потреби в інтеграції різних сторін життя суспільства для забезпечення його життєдіяльності як цілісності. Засобом для реалізації цієї потреби стала публічна влада, держава й інші інститути, система установок, норм, законів [7]. І, через те що суспільство розвивається не автоматично, тільки в силу дії об'єктивних законів, а є діяльністю людини, яка переслідує свої цілі, то цивілізація виникає як той аспект людської дійсності, що забезпечує самоорганізацію, саморегулювання, здійснюване шляхом регламентації взаємин між людьми, людиною і природою за допомогою установок, норм, законів і системи інститутів, організацій.