Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод. Підстави та наслідки визнання угод недійсними

     Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта — це волевиявлення  особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо  для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відноси­ни, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить  вказівку на конкретні положення, які  пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку  мають бути умови, що визнаються істотними  для цього договору.

     З урахуванням висловленого, можна  відзначити наявність таких характерних  рис оферти:

     1) вона адресується конкретно одній  або кільком особам. Коли пропозиція  розрахована на невизначене коло  осіб (наприклад, в рекламі), вона  розглядається як запрошення  до оферти, якщо інше прямо  не вказано в цій пропозиції;

     2) оферта має містити вказівку  на істотні умови майбутнього  договору, тобто такі, які є істотними  згідно із законом або є  необхідними для договорів даного  виду, або ж в узгодженні яких  заінтересований оферент;

     3) пропозиція виражає твердий намір  оферента вважати себе зв'язаним  договором і запропонованими  умовами у разі їх прийняття  (акцепту) іншою стороною.

     Як  зазначалося вище, оферта за своєю  сутністю є волевиявленням сторони, яка бажає укласти договір. Оцінка її як волевиявлення, тобто спрямованої  на встановлення цивільних прав і  обов'язків дії, дала деяким науковцям  підставу вважати оферту одностороннім  правочином. Однак ця позиція не набула поширення, її опоненти слушно зазначали, що ці дії — пропозиція (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) — є лише складовими двосторонньої  угоди — договору. Волевиявлення  однієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення  іншої (акцептанта), внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.Підстави  та наслідки визнання  угод недійсними

     Угоди, які не відповідають передбаченим законом  вимогам, визнаються недійсними. За недійсною  угоді кожна з сторін, якщо інше не передбачено законом, зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за угодою.

     Загальною підставою визнання договору недійсним є недодержння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності.

     Це  визначає лише загальні умови недійсностіугоди, але при наявності спеціальних норм закону умови недійсності угоди визначаються цими спеціальними нормами. Слід зазначити, що недійсним може бути визнаний лише укладена угода, однак визнання її недійсною не потребує реального виконання сторонами, оскільки вона не має значення для визнання угоди недійсною. Це викликано тим, що за загальним правилом угода вважається недійсною з моменту його вчинення, а у випадку якщо права та обов'зки за таким договором передбачалися на майбутнє, припиняється можливість їх настання у майбутньому, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними (наприклад, уже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо).

     Цивільний Кодексу України передбачає недійсність договору у наступних двох випадках:

     1. Якщо його недійсність встановлена  законом (нікчемний правочин). У  цьому разі визнання договору такого судом недійсним не вимагається.

     У випадках, встановлених ЦК України, нікчемний  договір може бути визнаний судом недійсним.

     2. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий договір може бути визнаний судом недійсним.

     У разі, коли сторони, укладаючи угоду, ще не приступили до його виконання, угода лише визнається недійсним у порядку, визначеному законом. Однак у разі, якщо хоча б одна зі сторін угоди виконала його повністю або частково, правові наслідки має і сам факт визнання угоди недійсною, оскільки воно пов'язане з усуненням майнових наслідків, що виникли внаслідок його виконання. Згідно із законом недійсна угода не спричиняє юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю.

     Аналіз  норм Цивільного Кодексу України  дозволяє безпосередньо визначити  дві групи правових наслідків недійсності угоди: двостороння реституція, як загальний наслідок і відшкодування збитків та моральної шкоди, як спеціальні наслідки.

     Двосторонньою реституцією є повернення сторін правочину у той майновий стан, в якому вони перебували до його вчинення, відповідно з чим у разі недійсності правочину кожна  зі сторін зобов'язана повернути  одна одній у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній  роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Наприклад, у випадку визнання недійснм договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний повернути продавцеві придбане за договором майно, а продавець  повернути покупцеві отримані за майно кошти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Отже, у своїй роботі я розглянула поняття  договору (угоди), його функції, види та форми; умови дійсності угод; підстави та наслідки визнання угод недійсними. Даний аналіз я виконала дослідивши Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003.

     Основною  проблемою моєї теми є те, що угоди  мають велике значення у народногосподарському  житті країни, через договір здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, вони мають значну роль у повсякденному  житті громадян, є необхідним інструментом діяльності юридичних осіб тощо. Саме тому необхідне досконале законодавство, що регулює різні угоди. На мою думку, законодавство України щодо регулювання укладення угод, умов їх розторгнення, визнання недійсними не є ідеальним та потребує більшої деталізації, та все ж таки на даному етапі має достатній розвиток. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

     1. Цивільний кодекс України від  16.01.2003 (http://zakon1.rada.gov.ua/)

     2. Цивільне право України, за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Київ, 2002, с. 171-181.

     3. Право України, 2004, №1, В. Фролов, Вирішення спорів про визнання год недійсними за позовами податкових органів.

     4. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузівта факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: Вентурі., 1997р. 544с.