Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод. Підстави та наслідки визнання угод недійсними

Міністерство  освіти і науки України

Приазовський  державний технічний університет

Кафедра охорони праці та навколишнього  середовища 
 
 
 
 

Семестрове  домашнє завдання

з курсу  правознавства

на тему: «Поняття, види та форми угод. Умови

дійсності угод. Підстави та наслідки

визнання  угод недійсними» 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка групи ЕП-09

                   Кирильченко Надія

Перевірив: старший викладач

                   Антонець П.Д. 
 
 
 

м. Маріуполь 2010г.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………3

1.Поняття,  види та форми угод (договору)…………………………….….4

  1.1.Поняття  договору…………………………………………...………..4

  1.2.Види  договору………………………………………………………..7

  1.3.Форми  договору………………………………………………….…..11

2.Умови  дійсності угод…………………………………………………….13

3.Підстави  та наслідки визнання угод  недійсними……………..………..15

Висновок……………………………………………………………………....17

Список  використаної літератури……………………………………………..18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Угоди - це одні найпоширеніших юридичних фактів, тобто дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угоди — це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

     Угоди мають велике значення у народногосподарському  житті країни.

     Побудова  ринкової економіки зумовлює посилення  і розширення сфери застосовування угод, у тому числі договорів. Товарно-грошовий характер відносин економічного обігу  виявляється в тому, що реалізація товарів здійснюється тільки в результаті досягнутої угоди між товаровиробником і споживачем. Саме договір як різновид угоди є такою згодою. У межах  цієї згоди інтерес однієї сторони  задовольняється лише шляхом задоволення  інтересу іншої сторони. Бажання  однієї особи продати відповідний  товар, а іншої — його купити породжує спільний інтерес сторін в укладенні  договору і його належному виконанні.

     Через договір здійснюється зв'язок між  виробництвом і споживанням. За допомогою  договору є можливість насичити ринок  необхідними товарами. Шляхом укладення  договору громадяни на свій розсуд витрачають грошові кошти для  придбання товарів з метою  задоволення своїх майнових і  немай-нових інтересів.

     Значна  роль угод у повсякденному житті  громадян: користування комунальним  транспортом, послугами аптек, приватних  або акціонерних лікувальних  закладів, одержання майна напрокат, відвідування видовищних установ (різних виставок, кіно, цирків тощо). У цих  і подібних випадках укладаються  відповідні угоди.

     Щодо  юридичних осіб (господарські товариства, виробничі кооперативи і т. п.), то їх діяльність неможлива без угод.

     Саме  тому тема моєї роботи: «Поняття, види та форми угод. Умови дійсності угод. Підстави та наслідки визнання угод недійсними» є актуальною для України. 
 
 

1.Поняття,  види та форми  угод (договору)

1.1.Поняття  договору

     Незважаючи  на те значення, яке має цивільно-правовий договір (угода) в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 р., ні ЦК 1963 р., ні навіть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо  детальної характеристики. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі  характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на вста­новлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

     Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення  втілюється.

     При цьому найважливішим значенням  терміна "договір" є якраз розуміння  його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків). Саме такий підхід дозволяє визначити  сутність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається  визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої  на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин.

     Звідси  випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є те, що в  ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є  узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

     За  своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір  є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії  однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені  гл.16 ЦК.

     Слід  зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір  виступає як категорія відповідної  галузі права з відповідними особливостями  визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

     Сутність, а також значення цивільно-правового  договору найбільш яскраво виявляються  в функціях, що ним виконуються. До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

     Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

     Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

     Програмне-координаційна  функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

     Інформаційна  функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

     Гарантійна  функція зводиться до залучення з метою стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

     Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.

     Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При  цьому підкреслюється, що договірна  дисципліна, тобто найсуворі-ше виконання  договірних зобов'язань, є найважливішим  елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового  обігу та інших цивільно-правових відносин.

     Однією  із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування  ринкової економіки.

     Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким  чином: "Відповідно до статті 6 цього  Кодексу сторони є вільними в  укладенні договору, виборі контрагента  та визначенні умов договору з урахуванням  вимог цього Кодексу, інших актів  цивільного законодавства, звичаїв  ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

     Звідси випливає, що свобода договору означає:

     1) неприпустимість примусу вступу  в договірні відносини. Учасники  цивільного обігу мають право  вільно, виходячи з власних інтересів,  вирішувати, вступати їм у договірні  відносини чи не вступати. Як  виняток з загального правила,  обов'язок вступу в договірні  відносини може бути прямо  встановлений актом цивільного  законодавства (публічний договір  — ст.633 ЦК) або передбачений угодою  сторін (ст.635 ЦК);

     2) можливість вільного вибору майбутнього  контрагента. Винятки з цього  правила можуть встановлюватися  лише законом. Наприклад, підприємець  за публічним договором бере  на себе обов'язок продати майно,  надати послуги тощо кожному,  хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);

     3) можливість сторін вільно визначати  характер (вид, тип) договору, який  вони укладають. Це означає,  що сторони за своїм вибором  вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені  цивільним законодавством, але не  суперечать його загальним засадам  (так звані "безіменні" або  ж "непойменовані" договори);

     4) можливість учасників договору  вільно визначати його зміст.

     Водночас  принцип свободи договору логічно  доповнюється вимогою обов'язковості  його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Такий принцип має тисячолітню  історію, спираючись у його сучасному  вигляді на сентенцію римського  приватного права "Pacta sunt servanda". Такий  підхід пояснюється тим, що сторони  договору, вільно взявши на себе певні  права та обов'язки, стають учасниками зобов'язання, а відтак перебувають  у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення  договору на певних умовах.

     Загальні  вимоги щодо виконання зобов'язань  встановлені гл.48 ЦК. Відмова від  виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне  виконання сторонами договору спричиняє  наслідки, встановлені гл.51 ЦК.

     1.2.Види договорів

     Класифікація  договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових  рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів  правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого  дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними  підставами, що обираються залежно  від поставлених цілей.

     Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків  у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

     Консенсуальні договори — це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.

     Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.