Поняття, підстави та порядок спадкування

     У випадку смерті спадкоємця, на якого  було покладено виконання заповідального відказу, або неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить до інших спадкоємців, які одержали його частку .

     Відказоодержувач  внаслідок заповідального відказу  одержує лише відповідне право. По боргах спадкодавця він відповідальності не несе.

     Чинним  законодавством України спеціально передбачено можливість покласти на спадкоємця обов'язок надати іншій особі право довічного користування будинком, оскільки такі заповідальні відкази часто зустрічаються у повсякденному житті та зачіпають істотні інтереси відказоодержувачів. У статті 1238 ЦК України зазначено, що заповідач вправі покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною. У разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку до іншої особи право довічного користування зберігає силу. Отже, коли спадкоємець, який одержав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будинком або його частиною відповідно до змісту заповідального відказу.

     Якщо  відказоодержувач відмовиться від  права, що обумовлене на його користь  у заповідальному відказі, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу. 

Покладання.

   Відповідно  до статті 1240 ЦК України заповідач може покласти на спадкоємця виконання будь-який дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети. Таке розпорядження називається покладанням. Наприклад, заповідаючи комусь бібліотеку, спадкодавець вправі зобов'язати цього спадкоємця дозволити студентам учбового закладу, де працював за життя спадкодавець, користуватися нею.

Отже, покладання переслідує деякі загальнокорисні  цілі, внаслідок чого його виконання мають право вимагати інші спадкоємці, організації, що зацікавлені у виконанні покладання, а також прокурор.

На відміну від заповідального відказу покладання може мати і немайновий характер. 

Скасування  та зміна заповіту.  

   Заповідач має право в будь-який час змінити  або скасувати зроблений ним  заповіт (ст.1254 ЦК України). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву до нотаріальної контори.

Змінити або  скасувати заповіт можна й  іншим шляхом, а саме — склавши новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб в пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.

      Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем. Однак, коли пізніше складений заповіт буде визнаний судом недійсним, попередній зберігає свою чинність. 

      Виконання заповіту.

    В основному виконання заповіту здійснюється призначеними спадкодавцем спадкоємцями. Однак заповідач має право доручити виконання заповіту особі, яка не є спадкоємцем. У цьому випадку вимагається згода виконавця. Ця згода має бути оформлена письмово (або шляхом вчинення відповідного напису на заповіті) чи шляхом складання окремої заяви, що додається до заповіту (ст.1286 ЦК України).

    Виконавець  заповіту вчиняє всі дії, необхідні для виконання заповіту, безоплатно. Проте він має право на відшкодування необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Ці втрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Після виконання заповіту виконавець зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт (ст.1291 ЦК України). 

4. Порядок реалізації спадкових прав.

4.1 Прийняття спадщини.

    Для набуття спадщини необхідна наявність  кількох умов. Насамперед це відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця або день набрання законної сили рішенням суду про оголошення громадянина померлим. Наступним юридичним фактом є висловлене спадкоємцем бажання прийняти спадщину. Для цього він повинен протягом шести місяців подати заяву в нотаріальну контору про бажання прийняти спадщину ( якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадководавцем) або фактично вступити у володіння чи управління майном  . Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого строку він не заявив про відмову від неї . Термін шість місяців називається строком для прийняття спадщини.(СТ. 1268-1270)  .

      Прийняття спадщини не є обов’язком спадкоємця, а є лише його правом.

      Якщо  спадкоємець протягом шести місяців  не подасть заяви до нотаріальної контори по місцю відкриття спадщини або фактично не вступить в володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.

      Якщо  спадкоємець з поважних причин (тривала  хвороба, тривале відрядження тощо ) пропустив строк прийняття спадщини то цей строк може бути подовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

      Спадщина  може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

    Після закінчення терміну  прийняття спадщини нотаріус видає документ про успадкування майна.

    Поділ спадщини відбувається за згодою спадкоємців, а якщо виникає суперечка, то її розв'язує суд. 

4.2 Відмова від спадщини.

      Як  це було вже сказано вище, внаслідок  відкриття спадщини у спадкоємців  виникає право, а не обов’язок  прийняти її. Саме через це спадкоємець  може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 1268 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій. 

4.3  Перехід права на прийняття спадщини..

      Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців  особи, яка мала на це право називається  спадковою трансмісією. Вона має  місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 1276 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк, що залишився становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.

4.4  Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця.

      У складі спадкового майна переходять не лише активи, тобто права на різноманітне майно, а й пасиви - борги спадкодавця. Законодавством України у статті 1282 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці повинні відповідати за борги спадкодавця. У цій же статті зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за боргами, що входять до спадщини, лише в межах дійсної вартості спадкового майна. Кожний із спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця пропорційно одержаній частині спадкового майна. Претензії кредиторів приймаються протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом шестимісячного строку претензій не було пред’явлено, то кредитори втрачають належні їм права на вимоги. Претензії кредиторами пред’являються протягом шести місяців з відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги. 

4.5  Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право спадкування.

      Усі питання пов’язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням майна до спадкоємців і документальним оформленням прав, вирішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між зацікавленими особами виникає спір переходу майна померлого до його спадкоємців, то лише в цьому випадку спірні питання вирішуються судом.

      Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони  спадкового майна, коли це потрібно в  інтересах спадкоємців, держави, громадських  та кооперативних організацій, відказо-отримувачів  чи кредиторів. Для цього майно  за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам. Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, що має право на частку в спадщині, може звернутися до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини і одержати свідоцтво про право на спадщину. В ньому вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців.

      Свідоцтво про право на спадщину в основному видається після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначене коло спадкоємців, які прийняли спадщину. 
 

Список  використаної літератури.

1. Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий Верхов. Радою України 16 січ. 2003 р.: Набрав чинності з 1 січ. 2004р. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003.- 432с.
2. Конституція України, від 24.06.1996
3. Навчальний посібник “ Цивільне право” за редакцією О.А. Підо-пригори та Д.В. Бобрової, Київ, “Вентурі”, 1996 рік.
4. Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993.