Основні поняття авторського права

• Ð°Ð²Ñ‚ори; 

• ÑÐ¿Ñ–вавтори; 

• ÑÐ¿Ð°Ð´ÐºÐ¾Ñ”мці; 

• Ð¿Ñ€Ð°Ð²Ð¾Ð½Ð°ÑÑ‚упники; 

• Ð²Ð¸Ð´Ð°Ð²Ñ†Ñ–. 
 

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації колективного управління правами. 

Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір 

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. 

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. 

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. 

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. 

Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. 

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами. 

Брак досвіду в організації ефективної системи управління авторськими правами стримує розвиток цього напряму: досі не розроблені чіткі механізми отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років. 

ВИСНОВКИ 

Проаналізувавши основні тези авторського права, й дослідивши основні джерела авторського права в Україні, можна зробити наступні висновки: 

1. Ð—аконодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави; 

2. ÐÐ²Ñ‚орське право – особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням наукових літературних і мистецьких творів;  

3. ÐžÑÐ¾Ð±Ð°, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору; 

4. Ð—аконодавча база, що стосується авторського права в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система; 

5. ÐžÐ´Ð½Ñ–єю з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів; 

6. ÐžÑÐºÑ–льки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин;  

7. ÐžÐ±'єктами авторського права є твори у галузі науки, літературиі мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі;  

8. Ð¡ÑƒÐ±â€™Ñ”кти авторського права – особи, котрим належить суб’єктивне авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й іноземні громадяни чи особи без громадянства.  
 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ 

1. ÐŸÑ–допригора О. Проблеми системи законодавства України про інтелектуальну власність // Інтелектуальна власність. -- 2004. — №3. - 670 с. 

2. Ð”рапак Г., Скиба М.Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник.-Хмельницький: ТУП, 2007. - 155 с.  

3. ÐÐ²Ñ‚орське право. <http://uk.wikipedia.org/wiki> - Завантажено 27.09.10. 

4. Ð”ахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч.посіб. – Вид.2-ге, перероб. і доповн. – К., 2006. – 278 с. 

5. ÐœÑ–кульонок І. О. Основи інтелектуальної власності: Навч. посіб. – 2005. – 232 с. 

6. ÐŸÐ¾Ð½ÑÑ‚тя та джерела авторського права. <http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/chiv_pravo/101.php> - Завантажено 27.09.10. 

7. ÐšÐ¾Ð½ÑÑ‚итуція України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 72 с. 

8. Ð—акон України “Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР” від 4 лютого 1994 р. // ВВР України. – 1994. - №24. - С.687. 

9. ÐŸÑ€Ð°Ñ…ов Б.Г. Уголовный кодекс Украины и охрана интеллектуальной собственности // Защита прав интеллектуальной собственности: проблемы и пути решения. – Симферополь, 2003. – С. 3-4. 

10. Ð—акон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // ВВР України. – 1994. - №13. - Ст.8. 
 

http://ua-referat.com