Ліцензування інтелектуальної власності

      Поява нових договорів породжує  необхідність їх загального аналізу.  При цьому слід сказати, що  давно  встановлені авторські  договори сьогодні діють  в  інших соціально-економічних умовах  і їхній зміст піддається впливу  цих умов.[7]

        У    ГК РСФСР  1964 р. єдиного  визначення авторського договору  не існувало.  Спроби виробити  його наукове визначення великого  успіху не мали. Аналізуючи авторський  договір, всі фахівці підкреслюють  його цивільно-правовий характер  і вказують на його самостійність  у ряді інших цивільно-правових  договорів. Даний висновок має  не лише теоретичне, а й практичне  значення. Він означає, що на  авторсько-договірні відносини поширюються  як загальні положення цивільного  права (правила про форми й  умови дійсності угод) так і  відповідні норми зобов’язального  права, що стосуються порядку  укладання, виконання договорів,  відповідальності за їхнє порушення.

       За загальним правилом авторський  договір носить консенсуальний, взаємний  і оплатний характер. Не виключені й реальні, односторонні  й безоплатні авторські договори. Реальним авторський договір  є тоді, коли одночасно з досягненням  сторонами домовленості по всіх  необхідних умовах договору  вони  здійснюють і надають один  одному все належне за договором. 

        Виступаючи як особливий вид  цивільно-правового договору, авторський  договір, у свою чергу підрозділяється  на множину окремих різновидів, кожна з яких  має свої особливості.  Існує досить багато критеріїв,  опираючись на які можна провести  класифікацію існуючих авторських  договорів. При цьому найрізноманітніші  класифікації не виключають одна  одну.

      Так  авторські договори можуть  поділятися на окремі групи  залежно від виду творів, із  приводу яких вони укладаються.  У зв’язку із цим можуть  бути виділені, зокрема, авторські  договори на використання і  створення літературних , музичних, аудіовізуальних, архітектурних,  інших творів. Навіть, якщо і договори  передбачають той самий спосіб  використання творів, вид останніх  впливає на зміст самого договору.

       Залежно від того, чи є предметом  авторського договору вже готовий  твір , чи твір, що необхідно створити, розрізняють авторські договори  на замовлення  й авторські  договори на готовий твір. Авторський  договір на замовлення чітко  регламентує  вимоги, які висуваються  до майбутнього твору, зокрема  визначає його жанр, призначення,  об’єм та інші параметри, встановлює  строки й форму надання роботи  замовникові, порядок усунення  зауважень. Автор має право  одержання авансу  й відповідає  за порушення прийнятих на  себе обов’язків.

         Іноді в юридичній літературі  виділяється й третій вид авторського  договору – договір на готовий,  але ще не схвалений твір. У  цьому випадку про готовий  твір можна говорити тільки  умовно, бо користувач, що ще не  схвалив твір, може зажадати від  автора його доробки або навіть  відхилити твір у зв’язку з  його непридатністю.

           Авторські договори можуть бути  пов’язані з використанням ще  не оприлюдненого твору, або  твору, що уже доведений до  загального відома. Це впливає   на такі умови авторського  договору, як розмір гонорару  й форма його виплати.

         Автори необнародуваних творів  звичайно одержують особливу  винагороду за надання користувачеві  права на перше ознайомлення  з твором. Специфічною рисою договору  пов’язаного  з повторним використанням  твору, було право автора на  внесення виправлень і змін  у створений ним твір. Тому  навіть той користувач, з яким  автор знаходився у договірних  відносинах, міг, наприклад, перевидати  твір тільки за умови повідомлення  пр. це автора й надання йому  можливості внести в твір зміни  й доповнення.

           Після приєднання СРСР в 1973 році до Всесвітньої конвенції   про авторське право в радянському  законодавстві було закріплене  ділення всіх авторських договорів  на 2 типи – авторський договір  про передачу твору для використання  й авторський ліцензійний договір.  За авторським договором про  передачу твору для використання  автор або його правонаступник  передавав , або автор зобов’язувався  створити, й у встановлений  договором  строк передати твір організації  для використання обумовленим  у договорі способом, а організація  зобов’язувалася здійснити або  почати це використання у встановлений  договором строк, а також сплатити  авторові або його правонаступникові   винагороду, крім випадків, зазначених  у законі. За авторським ліцензійним   договором  автор, або його  правонаступник надавав організації  право використання твору, у  тому числі шляхом перекладу  на іншу мову або переробки,  в обумовлених договором межах  і на певний  встановлений договором  строк, а організація зобов’язувалася  сплатити винагороду  за надання  цього права, або за використання  твору у формі, передбаченій  договором, оскільки інше не  встановлено законом або оскільки  сторони не домовилися про  інше. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       6. Ліцензійний договір  на використання  літературних творів.

Найпоширенішим  договором на використання літературних творів є ліцензійний договір.

      Ліцензійний договір – це договір  за яким одна сторона(ліцензіар)  надає іншій(ліцензіатові) дозвіл  на використання об’єкта інтелектуальної  власності (літературного твору), ліцензію, на умовах визначених  за взаємною згодою сторін  з урахуванням вимог законодавства.

       Ліцензійний договір є реальним, двостороннім, оплатним або безоплатним.  При укладенні ліцензійного договору  відбувається добровільне надання  власником виключних майнових  прав іншим особам, які можуть  використати його літературний  твір.[7]

         Суб’єктами правовідносин, які  виникають щодо результатів творчої  діяльності, а саме літературних  творів, можуть бути як фізичні,  так і юридичні особи. Тому  що мова йде про надання  іншій особі прав на об’єкт  інтелектуальної власності, та  однією із сторін договору  повинна бути особа, що володіє  майновими правами на результат  творчої діяльності літературний  твір. Як правило, це власник  документа, його правонаступник.

         Виходячи з того, що автором  може бути неповнолітня особа,  то норми законодавства надають  можливість фізичній особі у  віці від 14 до 18 років самостійно  здійснювати права на результати  інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом, а  саме літературний твір(ч.1ст.32 ЦКУ)

   Сторонами ліцензійного договору  є ліцензіар та ліцензіат.

         Укладаючи даний договір, сторони  керуються принципом свободи  договору. Ліцензійний договір повинен  укладатися в письмовій формі.  У випадку недотримання письмової  форми договору на використання  літературного твору такий договір  вважається недійсним(ч.2 ст.1107ЦКУ) 

 Як  виключення, законом можуть бути  встановлені випадки, при яких  зазначений договір може укладатися  усно. Відповідно до ст..33 ЗУ «Про  авторське право і суміжні  права» :  «В усній формі може  укладатися договір на опублікування  твору в періодичних виданнях.[3]

            В ліцензійному договорі зазначається : вид ліцензії, сфера використання, розмір, порядок і строк виплати  винагороди за використання літературного  твору; якщо в договорі на  опублікування або відтворення  твору винагорода визначається  у вигляді фіксованої грошової  суми, то в договорі  повинен  бути встановлений максимальний  тираж твору.

             Однак, навіть при відсутності  однієї із зазначених умов  договір вважається укладеним.

         Якщо в договорі не зазначений  вид ліцензії, то вважається, що  за ліцензійним договором надається  невиняткова ліцензія. Так само  права на використання літературного  твору й способи його використання, які не зазначені в договорі, вважаються такими, що не надані  ліцензіатові.

Щодо  сфери використання літературного  твору, то у випадку відсутності  договорі умови про територію, на яку поширюється надані права  на використання , дія ліцензії поширюється  на територія України.

            Відповідно до ЦК України ліцензіар  може відмовитись від ліцензійного  договору у випадку порушення  ліцензіатом встановленого договором  строку початку використання  об’єкту інтелектуальної власності,  літературного твору.[2]

                Законодавство не передбачає  обов’язкової державної реєстрації  договору на використання літературного  твору. Однак на вимогу однієї  із сторін  ліцензійний договір  може бути зареєстрований в  установленому законом порядку.  Тому що державна реєстрація  даного договору є факультативною  і її відсутність не впливає  на дійсність прав, наданих за  договором, і інших прав на  літературний твір, на право ліцензіата  на звернення до суду за  захистом свого права.

               Виходячи з того, що авторське  право на твір виникає з  моменту його створення, то  немає необхідності в реєстрації  цього договору (ст..11 ЗУ «про авторське  право і суміжні права») [3] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

7. Висновок

      Тема курсової роботи є надзвичайно  актуальною у наш час. Адже  з кожним днем дедалі більшого  значення набувають саме об’єкти  інтелектуальної власності, які  створюються за допомогою знань,  вмінь і обдарувань – нематеріальних  цінностей, якими володіють творці  цих об’єктів.

      Ліцензування інтелектуальної власності  є одним із способів захисту  авторів від плагіатства  та  можливість надати їм відрахування  за використання їх творіння.

      З посиленням ролі результатів  інтелектуальної, творчої діяльності  в економічному та культурному  розвитку України актуальними  стають питання правового регулювання  відносин у сфері інтелектуальної  власності.

      Численними угодами про співробітництво   та партнерство між Україною  та Європейським співтовариством   передбачається подальше удосконалення  захисту прав на інтелектуальну  власність, законодавства України  до рівня європейських стандартів.

      В законодавстві України передбачено  ліцензію та ліцензійний договір  як  найбільш поширені види  захисту прав творців. Це документи,  а саме ліцензія на використання  об’єкта права  інтелектуальної  власності, а ліцензійний договір  – двостороння угода в якій  визначаються основні умови, способи  користування об’єктом інтелектуальної  власності.

       Одним із видів ліцензування  є видача  ліцензій та укладення  ліцензійних договорів на літературні  твори.  Ці договори є реальними,  двосторонніми,  бувають оплатними,  або безоплатними . Суб’єктами правовідносин  з приводу літературних творів  можуть бути як фізичні, так  і юридичні особи.

      Самостійно здійснювати прав  на результати інтелектуальної,  творчої діяльності можуть навіть  фізичні особи у віці від  14 до 18 років.

       Особливістю їх є те, що їх  реєстрація є не обов’язковою, а факультативною.

        Отже, після розгляду даної теми  можна зробити висновок, що законодавство  нашої держави повинно і надалі  вдосконалюватися, особливо у сфері  інтелектуальної власності до  рівня законодавств держав Європейського  співтовариства, умов та особливостей  сучасності. 
 
 
 

 8.   Список використаної літератури

1. Конституція України
2. Цивільний кодекс України
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993р.
4. Закон України «Про охорону правна знаки для товарів та послуг» від 15.12.1993р.
5. Дмитришин В.С.  « Правова природа та класифікація ліцензій на використання об’єктів права інтелектуальної власності» // Адвокат №6., 2010р.(ст..18-24)
6. Кирилюк А.В. «Відносини по використанню літературних творів за ліцензійним договором» // Матеріали конференції «Держава і право» De lege praeterita, instante,futura.(ст..206-210)
7. Кирилюк А.В. «Ліцензійний договір на використання літературних творів; 2010р.
8. Крижна В. « «Інтелектуальні»  договори у сфері авторського права» // Збірник систематизованого законодавства ; Вип.10, 2004р.(ст..185-195)
9. Левченко Д. «Аспекты лицензионных договоров» // Юридическая практика №11; 2006г. (ст..22-25)
10. Мельников М. «Форма і зміст твору в авторському праві» // Право України , №12, 2004р. (ст.64-67)
11. Підопригора  О. « Загальні положення про право інтелектуальної власності у Цивільному кодексі України» // Право України  №12 2004р. (ст..64-67)
12. Підопригора О. « Право інтелектуальної  власності і новий Цивільний кодекс України» // Вісник академії правових наук України; №2-3; 2003, ( ст..399-412)
13. Плиса Г.,Жигун Т. «Знак охорони авторського права  на творах науки , літератури і мистецтва України» // Вісник  книжкової палати, № 1, 2008р. (ст..14-18)
14. Якубівський І. «Ліцензійний договір за новим Цивільним кодексом України» // Вісник Львівського університету., вип..41; 2005р.,     (ст.204-211)
15. Якубівський І. «Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності за законодавством України» // Підприємництво, господарство і право, 2007р., №8 (ст..15-20)