Ліцензування інтелектуальної власності

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет «Юридична академія України імені Ярослава                               Мудрого» 
 
 
 
 

Кафедра цивільного права 
 

Курсова робота на тему : « Ліцензування інтелектуальної  власності » 
 
 
 
 
 
 

                                                                                               Виконала :

                                                                                               студентка 4ф.,3к.,9гр.

                                                                                                Павленко А.В.

                                                                                                Перевірила:

                                                                                                Жилінкова І.В. 

                                                  Харків 2011

                                          План

1. Вступ…………………………………………………………………3
2. Поняття інтелектуальної власності, її характеристика…………...4
3. Договори щодо розпоряджання майновими  правами      інтелектуальної власності…………..................................................6
4. Ліцензія та ліцензійний як види договорів щодо розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності…………………..9
5. Поняття авторського договору…………………………………….13
6. Ліцензійний договір на використання літературних творів……..16
7. Висновок…………………………………………………………….18
8. Список використаної літератури…………………………………..19

1.Вступ

Інтелектуальна  власність в українському законодавстві  та в  міжнародних актах і угодах розуміється однаково, тобто як сукупність виключних прав як особистого, так  і майнового характеру на результати інтелектуально, творчої діяльності.

До об’єктів інтелектуальної власності відносяться  досягнення у сферах науки, літератури, мистецтва, інших видах творчої  діяльності, винаходи, промислові зразки, бази даних, експертні системи, ноу-хау, торгові секрети, товарні знаки, фірмові найменування, і т.д.

     Всі вони мають спільну рису-вони  являються творчим здобутком,  проявом своєрідного людського  генію і є невідомими  у даній  сфері діяльності.

    Для того, щоб якимось чином  захистити права творця, забезпечити  йому винагороду за винахід  і було запроваджено ліцензування, а саме надання дозволу автором  або володільцем прав на користування  об’єктом  інтелектуальної власності  з одного боку, та отримання  за це відрахувань з іншого.

Видача  та продаж ліцензій дозволяють суттєво  прискорити процес освоєння нового ринку  і хоча б частково відшкодувати власні витрати  на дослідження і розробку винаходів.

Протягом  багатьох років ліцензування не було передбачено  як вид діяльності, багато винаходів  використовувалися  на благо держави, а автори натомість  не отримували надходжень за їх працю.

  Починаючи  з проголошення нашої держави  незалежною, Україна стала  на  шлях демократизації. Яскравим прикладом  стало прийняття  нового Цивільного  кодексу України в якому містяться  окремі розділи, що регулюють  поняття інтелектуальної власності. 
    2.   Поняття інтелектуальної власності, її характеристика.

«Власність» як поняття щодо результатів творчої діяльності у законодавстві та спеціальній літературі використовується уже давно. Як приклад можна навести патентний закон Франції 1791 та Закон штату Масачусетс США 1789. Вони свідчать, що результати творчої діяльності  уже в ті часи визнавалися об’єктами власності, а отже, права в ласності.

     Термін «інтелектуальна власність»  виник порівняно недавно. Можна  вважати,що походження терміна  «інтелектуальна власність»  пов’язано  з французьким законодавством  кінця 18 століття. Воно склалося  під впливом філософів-просвітителів,а  саме Вольтера, Дідро, Гольбаха, Руссо,  які відносилися до школи природного  права. Згідно з цією теорією,  право творця будь-якого творчого  результату є його невід'ємним   природним правом,яке  виникає з самої природи творчої діяльності.

      Ще одним кроком до закріплення  поняття «інтелектуальної власності»  стала Конвенція 1967 року  у  Стокгольмі,що засновувала Всесвітню  організацію  інтелектуальної  власності (ВОІВ), відповідно до  якої до інтелектуальної власності  належать права на:

• Літературні, художні твори, наукові роботи;

• Виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо і телевізійні передачі;
• Винаходи в  усіх сферах людської діяльності;
• Наукові відкриття;
• Промислові зразки;
• Товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• Захист від недобросовісної конкуренції.

У загальновживаному ж розумінні  «інтелектуальна власність» - це права  на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині  права кожного володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи нематеріальним благом, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися  іншими особами лише за узгодженням  з ними, крім випадків, зазначених у  законі. Але  сам процес інтелектуальної  власності  право не регулює. Лише після завершення процесу творчості  створенням нових результатів  у  сфері науки, техніки, літератури і  мистецтва норми цивільного права  вступають в дію, встановлюючи його правовий режим.

    Отже,  термін «інтелектуальна власність» за своєю суттю використовується в ряді міжнародних конвенцій, у  законодавстві,  науковій літературі та в практиці багатьох країн для  позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної і ,передусім, творчої діяльності, а також на прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукцію, послуги.

    Інтелектуальна  власність представлена трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні  права, право на об’єкти промислової  власності і правові засоби індивідуалізації.[11]

    У нашій державі  законодавство  у сфері інтелектуальної власності  в основному відповідає міжнародним  стандартам, які встановлені міжнародними договорами та угодами у сфері  інтелектуальної власності. В Україні  вживаються необхідні законодавчі  та організаційно-правові заходи для  забезпечення належного рівня інтелектуальної  діяльності. Зокрема прийнято ряд  законів : «Про авторське право і  суміжні права», « Про охорону  прав на знаки  для товарів та послуг», « Про ліцензування деяких видів господарської діяльності».Цивільний   кодекс  містить книгу 4 «Право інтелектуальної  власності» , основні  поняття також  містяться у Конституції України. У розвиток зазначених законів прийнято низку підзаконних нормативних  актів , створюються відповідні організаційно-правові  структури, які мають забезпечити  належну охорону права інтелектуальної  власності [ 2]   

      Однак, для надійного і ефективного  забезпечення  охорони права інтелектуальної  власності  зазначених законів  недостатньо.

    Набуття інтелектуальною діяльністю пріоритетного  значення, зростання її ролі в соціально-економічному розвитку  будь-якої країни зумовлюють необхідність створення  високоефективної і надійної системи правової охорони  її результатів. Потребує вдосконалення  система заохочення  і стимулювання інтелектуальної, творчої  діяльності. ХХІ століття буде століттям саме інтелектуальної, творчої діяльності , роль і значення якої загнули вже  усі. Проте  слід створити відповідні умови  для усталеного розвитку цієї діяльності. 
 
 
 
 
 

    3. Договори щодо розпоряджання  майновими правами інтелектуальної         власності.

    З посиленням ролі результатів  інтелектуальної, творчої діяльності в економічному та культурному розвитку України  особливої актуальності набувають  питання правового регулювання  відносин у сфері інтелектуальної  власності. Угодою про партнерство  та співробітництво  між Україною та Європейським Співтовариством, Законом  України « Про загальнодержавну програму у сфері адаптації законодавства  України до законодавства Європейського  Союзу» передбачається подальше удосконалення  прав на інтелектуальну власність до стандартів Європейського Союзу.

      Найпоширенішою правовою формою  залучення в економічний оборот  об’єктів права інтелектуальної  власності є договір.

    За  цивільним законодавством Союзу  РСР договори в системі  договірних зобов’язань не виділялися окремо. Певні положення щодо авторських договорів містилися в розділі  «Авторське право» ЦК УРСР 1963 року, у  розділі «Винахідницьке право». Іншими словами, законодавство Союзу РСР  регулювало договірні відносини  у сфері авторського і винахідницького  права не  в розділі, присвяченому зобов’язальному праву, а в розділах, в яких закріплювались абсолютні  права на твори та винаходи.

    Проте у ЦК України було врегульовано договірні  відносини щодо об’єктів права інтелектуальної  власності в рамках зобов’язального  права. В окрему главу було виділено положення про договори  щодо розпорядження майновими правами  інтелектуальної власності. Таким  чином, цивільне законодавство України  визначено самостійне місце договорів  у сфері інтелектуальної власності  в системі договірних зобов’язань.[2]

    Договори  щодо розпоряджання майновими правами  інтелектуальної власності –  це група договорів у сфері  інтелектуальної власності, спрямованих  на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної  власності.

        Відповідно до статті 1107 ЦК України  існують такі види договорів  :

• Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності ;
• Ліцензійний договір;
• Договір про створення на замовлення і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
• Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
• Інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

    Наведений перелік договорі не є  вичерпним, так як законодавчо не можна передбачити  всю різноманітність договірних відносин у сфері інтелектуальної  власності.

    Адже  на практиці  учасники  цивільних  відносин можуть укладати й інші договори. Серед них можна виділити договір  про порядок  розподілу  прав на службові об’єкти інтелектуальної  власності  та договір щодо управління майновими правами  автора або  інших суб’єктів  авторського  права і суміжних прав.

      У випадку коли відбувається  зміна  правовласника щодо  об'єкта   інтелектуальної власності  йдеться про передання  виключних   майнових прав інтелектуальної  власності, а коли надається  право використання – ліцензійного  договору.

      Слід розмежовувати договори, які  укладаються щодо речі( купівлі-продажу,дарування,  найму, позички) та предметом  яких є об’єкти інтелектуальної  власності, адже слід  враховувати  сферу  застосування цих договорів.  Адже договір  про передання  виключних майнових прав інтелектуальної  власності  та ліцензійний  договір є правовою формою  реалізації прав  інтелектуальної  власності. Отже, слід зазначити,що  предметом договорів купівлі-продажу,  дарування,найму(оренди)  можуть  бути майнові права,за винятком  майнових прав інтелектуальної  власності.

      Окрім перелічених договорів,до  цієї групи включено також  договір про створення за  замовленням  і використання об'єкта  права  інтелектуальної власності. Ці  відносини близькі до договорів  на виконання робіт. Оскільки  у цьому випадку йдеться передусім  про створення твору, то цей  договір не зовсім підпадає  під визначення «розпорядження».