Контрольная работа по "Праву"

Покарання у вигляді позбавлення  волі призначається неповнолітньому:

-- за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості -- на строк не більше двох років;

-- за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох  років;

-- за тяжкий злочин - на строк  не більше семи років;

-- за особливо тяжкий злочин -- на строк не більше десяти років;

-- за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням  життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років (ч, 2 сі. 98 КК України).

 

 

Умовно-дострокове звільнення від відбування від покарання

1. До осіб,  які відбувають покарання у виді позбавлення волі  
за злочин,  вчинений у  віці  до  вісімнадцяти  років,  може  бути  
застосоване  умовно-дострокове звільнення від відбування покарання  
незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

2. Умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання може  
бути   застосоване,   якщо   засуджений  сумлінною  поведінкою  та  
ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення  від відбування покарання може  
бути  застосоване  до  засуджених  за  злочин,  вчинений у віці до  
вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини  призначеного  строку  покарання  у  виді  
позбавлення  волі  за злочин невеликої або середньої тяжкості і за  
необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини  строку  покарання  у  виді  позбавлення  
волі,  призначеного  судом за умисний тяжкий злочин чи необережний  
особливо тяжкий злочин,  а  також,  якщо  особа  раніше  відбувала  
покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення  
або зняття судимості знову вчинила у віці  до  вісімнадцяти  років  
новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не  менше  двох третин строку покарання у виді позбавлення  
волі,  призначеного судом за умисний  особливо  тяжкий  злочин,  а  
також,  якщо  особа  раніше відбувала покарання у виді позбавлення  
волі і була умовно-достроково звільнена від відбування  покарання,  
але  до  закінчення  невідбутої частини покарання та до досягнення  
вісімнадцятирічного віку знову вчинила  умисний  злочин,  за  який  
вона засуджена до позбавлення волі.

4. До неповнолітніх заміна  невідбутої частини покарання  більш  
м'яким покаранням не застосовується.

5. У   разі   вчинення   особою,   щодо   якої    застосоване  
умовно-дострокове  звільнення  від відбування покарання,  протягом  
невідбутої частини  покарання  нового  злочину  суд  призначає  їй  
покарання  за  правилами,  передбаченими  у  статтях 71 і 72 цього  
Кодексу.

Для неповнолітніх передбачені  більш м'які умови звільнення від відбування покарання. Як правило, до них у першу чергу застосовується амністія, помилування, умовно-дострокове звільнення.

У разі ухилення неповнолітнього від  застосування до нього примусових заходів  виховного характеру ці заходи скасовуються і підліток направляється для  відбування призначеного покарання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Порядок надання житла  громадянам, які потребують поліпшення  житлових умов.

Житло — одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі — дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.

Суб'єктивне право на житло - це можливість людини й громадянина  мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права в повному обсязі.

 

Право на житло тісно пов'язане  з обов'язками інших фізичних і  юридичних осіб і державних органів  щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення  житлових прав людини й громадянина. Конституція України покладає на державу обов'язок створювати умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

 

Ніхто не може бути позбавлений  житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду.

Реалізація людиною й  громадянином права на житло здійснюється в таких формах:

1) активна діяльність  суб'єкта, що потребує поліпшення  житлових умов у процесі надання  жилих приміщень; користування  жилим приміщенням; участі в  управлінні житловим фондом; здійснення  експлуатації та охорони різних видів житлового фонду;

2) утримання від дій, що порушують житлові права інших суб'єктів;

3) володіння, користування  і розпорядження житлом відповідно  до чинних нормативно-правових  актів;

4) вимоги від компетентних  державних органів, громадських  організацій і посадових осіб застосовувати відповідні норми житлового права, виносити справедливі індивідуально-правові рішення і домагатися їх виконання.

Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов

У Конституції України зазначено: "Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону" (ст. 47).

У розділі III (Забезпечення громадян жилими приміщеннями. Користування жилими приміщеннями) Житлового кодексу України викладено правові норми, що закріплюють і регулюють порядок надання житла в будинках державного і громадського житлового фонду, забезпечення громадян жилими приміщеннями в будинках житлово-будівельних кооперативів і користування різними видами жилих приміщень.

Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлових фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло і на його одержання; указано вік, з якого особа має таке суб'єктивне право; порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.

Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен  громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування жиле приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) у порядку, передбаченому законодавчими актами України. Жилі приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.

Законом установлюється вік, в якого громадянин України може здійснювати своє право на одержання житла. Дієздатність щодо реалізації такого права настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.

Стаття 34 Житлового кодексу України до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, відносить осіб які:

1) забезпечені житлом нижче від  установленого в даній місцевості  рівня;

2) проживають у приміщеннях,  які не відповідають установленим  санітарним і технічним нормам;

3) хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, через що не можуть проживати в комунальних квартирах чи в одній кімнаті із членами своєї сім'ї;

4) проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або за договором найму в жилих приміщеннях житлово-будівельних кооперативів;

5) упродовж довгого часу проживають  за договором найму (оренди) у  будинках (квартирах), що належать  громадянам за правом приватної  власності;

6) проживають в гуртожитках.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання житла в будинках державного і громадського житлового фонду.

Житлом забезпечуються згідно із загальною  чергою, позачергово й першочергово. Право на заселення квартири дає тільки ордер.

Ордер на жиле приміщення— це письмове розпорядження на його заселення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Він є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.

Ордер здається в житлово-експлуатаційну організацію і є підставою не тільки для заселення в житло, а й для укладення з відповідальним квартиронаймачем договору житлового найму.

Житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. За даними Держбуду України на початок 2003 року на квартирному обліку перебувало 1 млн 533 тис. сімей. Упродовж 2000 – 2002 рр. одержали житлові приміщення лише 1,6% тих, котрі перебували у черзі на початок відповідного року. Середня забезпеченість населення України житлом станом на 1 січня 2003 року становила 21,3 кв. м загальної площі на одну особу (на 1 січня 2000 р. – 20,4 кв. м, на 1 січня 2001 р. – 20,7 кв. м, на 1 січня 2002 р. – 21,0 кв. м).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок

Право є соціальним явищем, нормативною системою суспільства. Наділяючи учасників суспільних відносин правами та обов’язками, право переводить їх у форму правових відносин, впорядковує стосунки суб’єктів цих відносин. Обмежуючи певним чином свободу окремих учасників суспільних відносин свободою інших та узгоджуючи індивідуальні і загальні інтереси, право забезпечує цілісність і стабільність суспільства, перебуває у постійному взаємозв’язку з державою. З одного боку, право визначає правове поле функціонування держави у суспільстві, юридичний статус її органів, з іншого — держава бере безпосередню участь у реалізації права.

У міру розвитку суспільства  соціальна роль права постійно зростає. Особливого значення воно набуває в перехідних суспільствах, коли відбувається формування основ громадянського суспільства, демократичної, правової і соціальної державності, що є характерним для сьогоднішньої України. Право за цих умов, нормативно закріплюючи та охоплюючи соціально значиму діяльність суб’єктів суспільних відносин, постає як норма свободи, створює умови для свободної діяльності людей, гарантує і забезпечує їх політичні, економічні та соціальні права.

Наповнюючись гуманістичним  змістом, право зв’язує державу, чіткіше визначає межі її впливу на життя людини. Функціями права в цей період стає передусім створення основ вільної економічної діяльності людини для досягнення відповідного рівня добробуту, забезпечення її особистої й майнової безпеки, компромісу і злагоди у суспільстві. Функцією права є також забезпечення всебічної участі людини в суспільному житті, права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для впливу на рішення владних органів держави, здійснення соціального контролю, захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Крім того, право закріплює умови вільної діяльності людини в сфері сім’ї, побуту і культури.

 

6. Використана  література.

1. Бармак М., Бармак О. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта. -Тернопіль, 1999.

 

2. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: загальна частина: Підручник. -К.,2000.

 

3. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. - К.,1996

 

4. Керецман В.Ю., Семерак О.С. Основи правознавства. - Ужгород, 2002.

 

5. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина I,-К, 1998.

 

6. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В. К. Гіжевський, В. С. Ковальский (кер.), А. М. Колодій, А. Ю. Олійник та ін. -К., 2002.

 

7. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2006.