Контрольная работа по "Праву"

Міністерство освіти і науки України

Одеський національний політехнічний університет

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

По правознавству   Варіант №19

Студентки 3 курсу, заочного факультета,

спец. Економіка підприємства

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2010

 

 

Варіант №19

 

Завдання до контрольної роботи:

1. Дайте загальну характеристику  Цивільного кодексу України.

2. Визначте особливості  кримінальної відповідальності  і покарання неповнолітніх.

3. Охарактеризуйте порядок  надання житла громадянам, які  потребують поліпшення житлових умов в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План роботи:

1. Вступ.

2. Цивільний кодекс України та його характеристика.

3. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх.

4. Порядок надання житла громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.

5. Висновок.

6. Використана література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Право – система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені або санкціоновані державною і забезпечуються її примусом.

Право виникає  разом з державою як ефективний регулятор  суспільних відносин, за допомогою котрого держава здійснює соціальне управління всіма сферами життєдіяльності суспільства. Появі права сприяють ті самі закономірності, умови і причини, які спричиняють до життя державу, проте головна роль у виникненні цього соціального регулятора належить саме державі. За своєю суттю право значно відрізняється від правил поведінки, які регулювали відносини в первісному суспільстві, хоча між ними існують безпосередній зв’язок і певна послідовність, чого не можна сказати про органи родового самоуправління і органи держави.

Право має формальну  визначеність. Норми права згідно з правилами юридичної техніки викладені в законах, а також у підзаконних актах

Право, на відміну від інших соціальних правил суспільства, являє собою чітку систему пов’язаних між собою норм. У багатьох випадках дія однієї норми зумовлює дію інших.

Право є системою загальнообов’язкових норм. Юридичні норми носять імперативний характер, поширюються на всю територію держави і на всіх осіб, яким вони адресовані

Право виражає загальносуспільні, групові та індивідуальні інтереси.

Право гарантується і забезпечується державою. Вона наділена повноваженнями вживати певних заходів впливу (переконання і примусу) щодо виконання всіма суб’єктами суспільних відносин правових приписів. Для цього в державі створюються спеціальні органи та установи.

 

 

 

2. Цивільний кодекс України та його характеристика.

Центральне місце в  системі цивільного законодавства  належить Цивільному кодексу України, прийнятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із змінами й доповненнями він діє і дотепер.  
Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано цивільно-правові норми. Положення Цивільного кодексу застосовується до врахування відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових і сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Новий кодекс визначає правовій статус суб’єктів цивільного права, загальні вимоги до правочинів, інститут представництва, позовну давність. Кодекс регулює речове право, право інтелектуальної власності, зобов’язане право.ю окремі види договорів (купівля – продаж, міна, дарування, поставка, довічне утримання, найм, лізинг, підряд, перевезення, позика, банківський рахунок, доручення, комісія, зберігання, страхування, спільна діяльність тощо.); зобов’язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди; зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; зобов’язання, що виникають внаслідок рятування майна, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

  Цивільний кодекс України складається з Загальної та Особливої частин.

Загальна частина криє в собі таке:

- основні положення;

- особи (громадяни та юридичні особи);

- угоди;

- представництво й довіреність;

- позовна давність.

Особлива частина охоплює такі інститути:

- право власності (загальні  положення; власність громадян; заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності);

- зобов'язальне право  (загальні положення, окремі договори  й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

Розділ 1. Загальні положення. - Має такі глави:

- основні положення;

- особи;

- угоди;

- представництво й довіреність;

- позовна давність.

Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення, де мова йде про правомочність власника; визначає поняття й форми власності в Україні, перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

Розділ 3. Зобов'язальне право. - Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.).

Розділ 4. Авторське право. - Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

Розділ 5. Право на відкриття. - Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття.

Розділ 6. Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію. - Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди.

Розділ 7. Спадкове право. - Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

Розділ 8. Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

 

 

 

 

 

3. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх.

Одним із негативних соціальних явищ будь-якого громадського суспільства є злочинність неповнолітніх та молоді. У зв'язку із цим законодавець передбачив у Кримінальному кодексі спеціальний розділ (розділ XV — „Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх"), який визначає особливий правовий статус неповнолітніх.

Кримінальний кодекс розглядає  вчинення злочину неповнолітніми як пом’якшувальну обставину. Адже закон  зважає на те, що формування неповнолітнього як особистості ще не закінчилося.

По-перше, кримінальній відповідальності підлягають ті неповнолітні, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

По-друге, у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності не всі особи, що вчинили злочин, а лише ті, які вчинили найнебезпечніші злочини (умисне вбивство, умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, зґвалтування, диверсію, захоплення заручників, крадіжку, грабіж, розбій, бандитизм, терористичний акт, хуліганство тощо).

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психологічна незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності певною мірою усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.

Судимість - це правовий наслідок засудження особи вироком  суду, який пов'язаний з певними правовими  обмеженнями, що стосуються засудженого.

Виходячи з цього п.3 ч.1 ст.66 Кримінальгого кодексу України передбачає, що вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує покарання. Ця норма відбиває стійку тенденцію пом'якшення відповідальності неповнолітніх порівняно з відповідальністю осіб, які вчинили злочин у повнолітньому віці.

Перелічені особливості в жодному  випадку не стосується фундаментальних засад кримінального права і тому неповнолітні несуть кримінальну відповідальність на тих самих засадах, що й дорослі злочинці. Але у випадку виникнення конкуренції норми Загальної частини Кримінального кодексу України з нормою XV розділу має застосовуватися норма зазначеного розділу як особлива (спеціальна) норма по відношенню до загальної кримінально-правової норми.

Особливим є порядок призначення  покарання неповнолітнім. Суд, призначаючи покарання неповнолітньому, повинен враховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

До неповнолітніх, визнаних винними  у скоєнні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1)   штраф  (ст.99  КК  України)  -  встановлюється  в  межах до  500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення;

2) громадські роботи (ч.1 ст. 100 КК  України) - призначається неповнолітньому  у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і відбувається не більш двох годин на день;

3) виправні роботи (ч.2 ст. 100 КК України) - призначаються неповнолітньому  у віці від 16 до 18 років на  строк від двох місяців до  одного року за місцем роботи з відрахуванням в доход держави вмежах від 5 до 10 % заробітку;

4)  арешт (ст.101 КК України) - встановлюється неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, в умовах ізоляції на строк від 15 до 45 діб;

5)  позбавлення волі на певний строк (ст.102 КК України) - встановлюється на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин на строк до 15 років.

При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

У Кримінальному кодексі України передбачена можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання, це:

• звільнення від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.ст.97, 105 КК України);
• звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання з випробуванням у зв'язку із закінченням строків давності (ст.ст.104, 106 КК України).

Умовами застосування таких заходів є: по-перше, вчинення неповнолітнім злочину вперше і, по-друге, злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч.2 ст.12 КК України).

До примусових заходів  виховного характеру відносяться:

1)  застереження;

2)  обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3)  передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного чи трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4)  покладення на неповнолітнього, який має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5)  направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

В залежності від конкретних обставин скоєного злочину та особистості  неповнолітнього суд може застосувати  до нього одночасно декілька примусових заходів виховного характеру. Поряд з цими заходами кримінальний закон надає суду право призначити неповнолітньому вихователя.   У   разі   ухилення   неповнолітнього,   що   вчинив   злочин,   від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.