Контрольная работа по "Гражданскому праву"

1. Геращенко  П.І. звернулася до місцевого  суду із позовом до Геращенко  І.С. про визнання таким, що  втратив право на житлове помешкання. Вона зазначила, що спірною  є 3-х кімнатна квартира №  8 в б. № 253, по вул. Салтовське  шосе в м.Харкові. Квартира  належить місцевим Радам. Відповідач - колишній чоловік, у житловому помешканні не мешкає більше 1 року. Шлюб у них розірваний. Крім її і відповідача в квартирі прописані їхні діти: дочка - Ганна 1986 року народження; син - Анатолій 1988 року народження; син відповідача від другого шлюбу Кирил 1994 року народження.

Відповідач  проти позову заперечував. Він просив залучити до участі в справі виконком Московської районної Ради м. Харкова, власника квартири і його другу жінку  Пилипенко О.В., яка в судовому процесі буде представляти інтереси неповнолітнього сина Кирила.

1. Чи  підлягає клопотання відповідача  задоволенню?

2. Визначте  процесуальне положення всіх  учасників процесу і їхні процесуальні  права та обов'язки.

П. 10 постанови  Пленуму Верховного Суду України  «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» визначає, що у справах про  визнання  наймача  або  члена  його  сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно  з'ясовувати  причини  відсутності   відповідача   понад встановлені   строки.   В   разі   їх  поважності  (перебування  у відрядженні,   у   осіб,   які   потребують   догляду,   внаслідок неправомірної   поведінки   інших  членів  сім'ї  тощо)  суд  може продовжити пропущений строк.

Коли відсутній  повернувся на  жилу  площу  за  згодою  членів сім'ї,  його  не  можна  вважати  таким,  що втратив  право на жилу площу.  Якщо ж він  вселився в жиле приміщення всупереч волі членів сім'ї  і  був  відсутнім  понад  встановлені  строки  без поважних причин, то суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.  Коли  в жилому приміщенні не залишалися члени сім'ї особи, яка була  відсутня,  його  повернення  в  це  приміщення  до  часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові,  а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами.

Наявність рішення  суду про  право  громадянина  користуватися жилим приміщенням  не є перешкодою до розгляду і задоволення  позову про визнання його таким,  що втратив це право з мотивів,  що після набрання  рішенням  законної сили або після його виконання він був відсутнім понад шість місяців, у тому числі і в тих випадках, коли строк для виконання рішення не скінчився.

Наймачеві або  членові його сім'ї,  який був  відсутнім  понад встановлений  законом строк без поважних причин,  суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права  (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

П. 11 вищезазначеної постанови стверджує, що відповідно  до ст.107 ЖК ( 5464-10 ) наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування  жилим  приміщенням  з  дня  вибуття,  незалежно  від пред'явлення позову про це. Разом з тим належить  враховувати,  що згідно  п.5  ст.71  ЖК (в редакції Закону від 18  грудня  1991  р. ( 1993-12 ) інваліди,  влаштовані  в  будинки-інтернати  або  інші установи соціальної допомоги, мають право на  збереження  за  ними жилої площі протягом 12  місяців. 

На ствердження  вибуття  суд  може  брати  до  уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця   проживання   (повідомлення  про  це  в  листах,  розписка, переадресовка кореспонденції,  утворення  сім'ї  в  іншому  місці, перевезення майна в інше жиле приміщення,  виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Суд може визнати  особу такою,  що втратила право  користування жилим  приміщенням,  лише  з  однієї  вказаної позивачем  підстави, передбаченої ст.71  або  ст.107  ЖК.  Змінити  підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Стаття 71 Житлового  кодексу України визначає, що при  тимчасовій відсутності наймача  або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї  були  відсутні  з  поважних причин  понад шість місяців, цей строк  за заявою відсутнього  може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім  наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

1) призову   на  строкову  військову службу  або направлення на альтернативну  (невійськову) службу,  а також  призову  офіцерів  із запасу  на  військову  службу  на  строк до трьох років - протягом усього   періоду   проходження   зазначеної   військової   служби; перебування   на   військовій   службі   прапорщиків,  мічманів  і військовослужбовців надстрокової служби -  протягом  перших  п'яти років перебування на дійсній військовій службі;

2) тимчасового виїзду  з постійного  місця проживання  за умовами і характером  роботи  або у зв'язку з навчанням (учні, студенти,  стажисти,  аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3)  влаштування  дитини  (дітей)  на  виховання  до  родичів, опікуна  чи  піклувальника,  у  прийомну  сім'ю,  дитячий  будинок сімейного  типу,  заклад  для  дітей-сиріт  та  дітей, позбавлених батьківського  піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів,  опікуна чи  піклувальника,  прийомній сім'ї,  дитячому будинку   сімейного   типу,  закладі для дітей-сиріт та  дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку,  квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося,  це житло може бути надано  за договором   оренди   іншому   громадянину   до  закінчення  строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі  або  до  досягнення нею  (ними)  повноліття  і  повернення  від  родичів,  опікуна  чи піклувальника,  в окремих випадках  -  до  закінчення  навчання  в загальноосвітніх  навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян,  які потребують соціальної допомоги  та соціальної  реабілітації,  а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення  строку  служби  у  Збройних Силах  України  та інших військових формуваннях;

4)  виїзду  у  зв'язку  з  виконанням  обов'язків  опікуна чи піклувальника,  наданням батькам-вихователям житлового  будинку або багатокімнатної  квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;

5) влаштування    непрацездатних    осіб,    у   тому   числі дітей-інвалідів,  у будинку-інтернаті та іншій  установі соціальної допомоги  - протягом  усього  часу  перебування в них;

6) виїзду  для   лікування    в    лікувально-профілактичному  закладі - протягом усього часу  перебування в ньому;

7) взяття під  варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення   волі  на  певний  строк чи довічне позбавлення волі - протягом   усього  часу  перебування  під  вартою  або  відбування покарання,  якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші  члени сім'ї наймача,  це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому  громадянину до  звільнення  таких  осіб  з-під  варти  або  до  відбуття  ними покарання.

У  випадках,  передбачених  пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування  жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести  місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно  до  Основ  житлового  законодавства  Союзу  РСР  і союзних республік  законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути   встановлено й інші  умови і випадки збереження  жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на  більш тривалий строк.

Ст. 107 Житлового  кодексу України визначає, що Стаття наймач жилого  приміщення  вправі  за  згодою  членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.

У разі  вибуття  наймача та  членів  його  сім'ї  на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле  приміщення в  тому  ж  населеному  пункті  договір  найму  жилого  приміщення вважається розірваним з дня  вибуття.  Якщо  з  жилого  приміщення вибуває  не  вся  сім'я,  то  договір  найму  жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Отже, враховуючи вищевикладене можна зробити висновок, що клопотання Геращенко І.С. задоволено не буде, оскільки згідно з діючим законодавством він втратив право на користування даним житловим приміщенням.

 

 

Завдання 2

Герасименко Л.Г. звернувся до місцевого суду м. Чугуєва Харківської області з позовом до Петрова Ю.М. про стягнення 500 доларів США, переданих останньому за договором позики. У своїй позовній заяві він зазначив, що Петров Ю.М. є його родичем і він йому завжди довіряв, тому не наполягав на видачі останнім розписки.

У судовому засіданні  Герасименко Л.Г. заявив клопотання про прийняття і прослуховування  магнітофонного запису в якості доказу договору позики. За словами Герасименко  Л.Г., на магнітофонній стрічці була записана розмова про передачу грошей під час укладання угоди і Петров Ю.М. називав конкретний термін повернення грошей.

Відповідач Петров Ю.М. позову не визнав і заперечував  проти прослуховування звукозапису.

1. Чи підлягає  клопотання Герасименко Л.Г. задоволенню?

2. Дайте визначення  судових доказів.

3. Чи можна  розглядати фонограму в якості  доказу у справі?

4. Розкрийте зміст  правил належності доказів і  допустимості засобів доказування.

Здійснення завдань і  досягнення цілей правосуддя по цивільних  справах припускають застосування судом норм матеріального права для встановлення в ході судового розгляду фактичних обставин справи. Самі ж фактичні обставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило, мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи.

Таке дослідження  спрямоване на з'ясування наявності  чи відсутності певних юридичних  фактів (дій чи подій, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків суб'єктів правовідносин. Таке дослідження джерел, що містять відомості про розшукувані юридичні факти, називається судовим доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані називаються доказами.

Судове доказування - це діяльність учасників процесу  при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи. Доказування передує акту застосування всудовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

Як зазначалося, обставини справи встановлюються за допомогою доказів.

Доказами по цивільній справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному  законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.і ст.27 ЦПК).

З наведеного визначення випливає, що доказами є такі фактичні дані, які отримані у встановленій законом процесуальній формі. Фактичні дані (докази) суд одержує з певних джерел, що називаються у законі засобами доказування. Цивільний процесуальний закон дає вичерпний перелік засобів доказування: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; письмові докази; речові докази; висновки експертів. Тому, виходячи із закону, суд вправі використовувати для одержання фактичних даних тільки засоби, зазначені в ч.2 ст.27 ЦПК України.

Новим ЦПК України  до засобів доказування включено також пояснення представників, звуко- та відеозаписи.

Ст. 59 ЦПК України  визначає, що суд не бере до уваги  докази,  які  одержані  з  порушенням порядку, встановленого законом. Обставини  справи,  які за законом мають  бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть  підтверджуватись  іншими засобами доказування.

Ст.28 ЦПК –  правило про належність доказів. В теорії ЦПК склалася така думка, що належними будуть докази, які  мають значення для справи. Належні  докази – такі докази, які мають  властивість підтвердити взаємопов‘язані з ними істотні обставини, і які у відповідності з нормами матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити обставини між сторонами. Це зобов‘язує суд спрямовувати доказову діяльність на залучення доказів, які складають предмет доказування, тобто досліджуються ті фактичні данні, які входять до предмету доказування. Ст.137 (порушення справи) п.4,5 ЦПК – до порушення справи суд вимагає від позивача підтвердити позов належними доказами. Ст.143 ЦПК п.1,3 – підготовка справи до розгляду. Суд пропонує сторонам про необхідності подати додаткові докази. Допустимість засобів доказування ст.29 ЦПК. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод і інших дій. Ст.44,46 ЦПК – форма угоди проста, письмова або усна. Сторони і треті особи мають право давати як усні, так і письмові пояснення суду ст.99 ЦПК. Засобами доказування будуть відомості, які сторони і треті особи передають суду, тобто ці пояснення є джерелом інформації. Сторони є суб‘єктами спірних правовідносин. Сторона завжди дає показання, які їй вигідні. Змістом пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмету доказування другої сторони. Цивільно-процесуальний закон розрізняє визнання фактів ст.40 ЦПК і визнання позову ст.103 ЦПК. Визнання факту можливо однією і другою стороною. Визнання позову можливо лише відповідачем. Ст.103 ЦПК – права, закріплені за сторонами. Відповідач може визнати позов повністю або частково. Відповідач може визнавати предмет, підстави, зміст позову. Тобто кожен з елементів позову може бути предметом визнання. Показання свідків ст.141 ЦПК вказується на те, хто може бути свідком. Тобто свідок – це особа, якій відомі будь-які обставини по справі. Ст.142 ЦПК вказує на ті обмеження, які встановлені до осіб, які не можуть бути свідками. Не можуть бути свідками особи, які мають фізичні або психічні вади і не можуть правильно сприймати ті обставини, що мають значення по справі. Не можуть бути свідками представники по цивільній або кримінальній справі в зв‘язку з виконанням службових обов‘язків.