Форми державного правління

Міністерство Освіти і Науки України

Запорізький Національний Університет

Реферат на тему: “Форми державного правління”

                                                                                                                                                          Виконав:

Студент  другого курсу юридичного факультету

Спеціальність правознавство

Група 3420-2

Євмененко Євген

Перевірив:

Мартинов Микола Петрович

Запоріжжя 2011

План

      Вступ.

      Поняття форми  державного  правління,  їх  види:

               а)  монархія  (абсолютна,  обмежена,  дуалістична);

               б)  республіка  (парламентська,  президентська,  змішана);

      Приклади  здійснення  управління  в  сучасних  країнах:

              а)  Україна;

              б)  Велика  Британія;

              в)  США;

              г)  Франція;

      Висновки.

      Список використаної літератури

Вступ

“Управління  вивчалося  від  початку  історії,  але  рідко  коли  цьому  вивченню  була  властива  самосвідомість,  і  ніколи  воно  не  досліджувалось  в  такому  масштабі  а  з  такою  наполегливістю,  як  тепер.”                                                                                                              

Управління  як  діяльність  існувало  протягом  усієї  нашої  історії. Можна  сказати,  що  управління  існувало  певною  мірою  відтоді,  як  у  людей  виникла  потреба  спільної  праці.  Коли  треба  було  збирати  податки,  створювати  армію,  годувати  людей,  які  самі  не  виробляли  продукти  харчування,  тоді  постала  певна  форма  управлінської  діяльності.  Тимчасом  як  управління  має стародавнє  коріння,  вивчення,  тлумачення  й  використання  набутого  знання  є  одним  з вельми  важливих  питань  нашого  сучасного  життя.

Аналіз  форм  державного  управління,  як  один  з  елементів  форми  держави,  треба  розпочинати  з  аналізу  його  визначення.  Для  того,  щоб  дати  цьому  поняттю  визначення,  визначимо  спочатку  що  являє  собою  державне  управління.

                   Поняття  форми  державного  правління

Кожна  держава  характеризується  певною  формою,  тобто  зовнішнім  виразом  процесу  організації  і  здійснення  державної  влади.  Форма  держави  вбирає  в  себе  три  елементи:  форму  державного  правління,  форму  державного  устрою,  форму  державно-правового  режиму.

      Форма  державного  врядування  -  це  певний  спосіб  організації  верховної  влади  в  державі,  що  визначається  її  джерелами,  порядком  формування  і  правовим  статусом  вищих  органів  влади  та  обумовлює  їх  структуру,  принципи  взаємовідносин  і  співвідношення  сфер  компетенції  кожного  з  них.3

      Форма  правління  -  одна  з  форм  держави,  що  характеризує  склад  вищих  органів  державної  влади,  порядок  їх  створення,  організацію  та  порядок  взаємодії одне  з  одним  та  з  населенням  (різні  види  монархій  та  республік).

За  формою  правління  держави  поділяють  на  монархії  та  республіки.

                                               Монархія

Монархія -  форма  правління,  за  якої  верховну  владу  в  державі  повністю  або  частково  здійснює  одна  особа,  що  належить  до  правлячої  династії  (фараон,  король,  шах,  цар,  імператор  і  т. ін.).  Влада  не  є  похідною  від  якої-небудь  іншої  влади.

Для  неї  характерні  такі  риси: 

      монарх  виступає  як  глава  держави  у  внутрішніх  і  зовнішніх  відносинах; 

      він  здійснює  одноособове  правління,  тобто  може  прийняти  до  свого  розгляду  будь-яке  питання; 

      влада  монарха  оголошується  священною  і  поширюється  на  всі  сфери  суспільних  відносин; 

      він  є  формально  незалежним  у  здійсненні  повноважень  і  не  несе  юридичної  відповідальності; 

      повноваження  монарха  є  безстроковими,  а  його  влада,  як  правило,  передається  у  спадок; 

      монарх  є  носієм  державного  суверенітету  (в  обмежених  монархіях  -  разом  з  іншими  державними  органами),  символом  держави,  яка  будується,  переважно,  за  династійним,  а не  національним  принципом.

Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства. При феодалізмі вона стала основною формою державного правління. У буржуазному ж суспільстві збереглися лише традиційні, в основному формальні риси монархічного керування.

Залежно  від  рівня  конституційного  обмеження  влади  монарха  та  наявності  інших  вищих  органів  влади  монархія  існує  у  формі  абсолютної  та  обмеженої.

Абсолютна  монархія  -  це  історичний  тип  монархії,  якій  властива  належність  монарху  необмеженої  влади.  Вона  характеризується  відсутністю  представницьких  органів,  правом  монарха  видавати  закони  та  призначати  чиновників  і  повною  неконтрольованістю  владних  повноважень  монарха. Виникнення абсолютизму зв'язане з процесом зародження  буржуазних відносин. До найбільш істотних рис абсолютної монархії відносяться чи ліквідація, чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосереднім підпорядкуванні і розпорядженні постійної армії, поліції і розвитого бюрократичного апарата.

Влада в центрі і на місцях належить не великим феодалам, а   чиновникам, що можуть призначатися і звільнятися монархом. Державне втручання в приватне життя в епоху абсолютизму здобуває більш цивілізовані форми, одержує юридичне  закріплення,  хоча  по - колишньому має примусову спрямованість (класичним  прикладом  є  Російська  імперія  часів  Петра  I  чи  Французька  монархія  часів  Людовіка ХIV).

Обмежена  монархія  -  це  форма  правління,  що  передбачає  чітке  визначення  повноважень  монарха.  Усі  обмежені  монархії  офіційно  називаються  конституційними,  однак  науковці  поділяють  їх  на  дуалістичні  та  парламентські,  залежно  від  повноважень  монарха.  У  деяких  джерелах  поняття “конституційної  монархії”  ототожнюють  з  поняттям  “парламентська  монархія”  (тобто  обмежені  монархії  поділяються  на  парламентські  та  дуалістичні).

За  обмеженої  монархії  законодавча  влада  належить  парламентові,  виконавча  -  монархові  (чи  кабінету  міністрів),  судова  -  судам,  які  обираються  чи  призначаються.

Конституційна  монархія  характеризується  певним  співвідношенням  повноважень  монарха  й  парламенту. 

      влада  монарха  є  законодавчо  обмеженою;  звичайно це обмеження визначається конституцією, затверджуваної парламентом;

      монарх же не в праві змінити конституцію;

      він  хоча  й  призначає  уряд,  але  останній  контролюється  парламентом; 

      нормативні  акти,  що  видаються  монархом,  набирають  юридичної  сили  після  їх  затвердження  парламентом  (Англія,  Данія,  Швеція,  Японія).

Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Формально вона не  втратила свого значення в ряді країн Європи й Азії і сьогодні ( Англія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція й ін.).

Конституційна монархія характеризується наступними основними ознаками:

- уряд формується з представників визначеної партії ( чи        партій), що одержали більшість голосів на виборах у парламент;

- лідер партії, що володіє найбільшим числом депутатських місць , стає главою держави ;

- у законодавчій, виконавчій і судовій сферах влада монарха фактично відсутня, вона є символічною;

- законодавчі акти приймаються парламентом і формально підписуються монархом ;

- уряд відповідно до конституції несе відповідальність не  перед монархом , а перед парламентом.

Прикладами такої монархії можна вважати - Великобританію, Бельгію, Данію й ін.

У  сучасних  парламентських  монархіях  обсяг  повноважень  короля  чи  імператора  настільки  незначний,  що  в  цих  випадках  доречніше  говорити  про  збереження  “символу  монархії”,  ніж  про  монархічну  форму  державного  правління  як  таку.  А  система  правління  нагадує  ту,  яка  є  в  парламентських  республіках.

При дуалістичній монархії  державна влада носить двоїстий характер.  Дуалістична  монархія  характеризується  особливим  процесом  призначення  та  контролювання  уряду.  Вона  передбачає  двопалатний  парламент,  нижня  палата  якого  обирається  населенням,  а  верхня  -  призначається  монархом;  Уряд  призначається  монархом  і  контролюється  ним  самостійно  або  через  прем’єр-міністра,  який  призначається  монархом;  глава  держави  має  право  вето  щодо  актів  парламенту  (країни  Африки  та  Близького Сходу).  В  дуалістичній  монархії  (Йорданія,  Кувейт,  Марокко)  повноваження  монарха  обмежені  в  галузі  законодавства.  Однак  він  може  відхиляти  прийняті  парламентом  закони  і  видавати  власні  укази,  що  мають  силу  закону.  У  виконавчій  сфері  його  повноваження  ширші.  Він  призначає  уряд  і  в  будь-який  час  може  його звільнити.  Уряд  відповідальний  перед  монархом  і  парламентом.  .  У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але і релігійне керування країною. Такі монархи звуться теократичні (Саудівська Аравія ).

                                                                  Республіка

Республіка  -  це  форма  правління,  відповідно  до  якої  вища  влада  належить  виборному  органу  -  парламенту.  Для  неї  характерні:

      наявність  вищих  виборних  органів  влади; 

      заснованість  діяльності  держави  на  принципах  демократії  та  поділу  державної  влади; 

      чіткий  розподіл  сфер  впливу  владних  структур  і  визначення  терміну  їх  повноважень; 

      відповідальність  посадових  осіб,  що  реалізується  через  відклик  та  відставку.7

Республіканська форма правління в остаточному виді сформувалася в Афінській державі. В міру розвитку громадського життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси,  усе більше наповнялася демократичним змістом .

Залежно  від  особливості  повноважень  глави  держави  та  їх  співвідношення  із  повноваженнями  парламенту  республіки  поділяють  на  парламентські,  президентські  та  змішані.

Президентська  республіка  будується  на  концепції  незалежності  органів  законодавчої,  виконавчої  та  судової  влад,  їх  взаємної  не підпорядкованості  і  невідповідальності  однієї  перед  одною,  при  наявності,  однак,  механізмів  взаємних  стримувань  і  противаг.  Ця  форма  врядування не  визначає  поняття  вищого  державного  органу,  з  повноважень  якого  могли  б  виводитись  повноваження  інших  державних  органів.  Президент  обирається  на  всенародних  виборах  і  є  главою  держави  та  виконавчої  влади.  Він  формує  уряд  (самостійно  або  за  згодою  парламенту  стосовно  деяких  ключових  посад),  очолює  його  і  несе  персональну  відповідальність  за  його  функціонування.  Керівники  міністерств  і  департаментів  фактично  не  утворюють  колективного  виконавчого  органу  (кабінету  міністрів)  з  самостійними  повноваженнями.  Рішення  приймаються  президентом  і  приводяться  в  життя  міністрами  за  його  дорученням.  Міністри  і  держсекретарі  призначаються  і  звільняються  президентом  і  звітуються  лише  перед  ним.  Весь  апарат  державного  управління  діє  в  умовах  жорсткого  підпорядкування  президентові.

За  президентської  форми  правління,  яка  може  бути  тільки  республікою,  наявність  сильної  виконавської  структури  врівноважується  наявністю  такого  сильного  і  незалежного  органу  законодавчої  влади.  Президентським  республікам  притаманний  чіткий  поділ  влад  та  збалансованість,  що  досягається  за  допомогою  механізмів  взаємного  контролю,  противаг  і  стримувань.  Ось  декілька  їх  прикладів:

-         Законодавча  влада  належить  парламентові,  президент  позбавлений  права  законодавчої  ініціативи,  але  йому  належить  право  відкладального  вето  і,  щоб  його  подолати,  парламент  повинен  зібрати  2/3   або  3/4 голосів  на  підтвердження  свого  попереднього  рішення.  На  практиці  це  вдається  дуже  рідко,  і  суперечність,  переважно,  розв’язують  через  компроміс  між  двома  гілками  влади.

-         Президент  виступає  ініціатором  національних  програм,  але  питання  про  їх  фінансування  вирішується  тільки  парламентом.

-         Парламент  приймає  закони,  а  президент  та  виконавчі  структури  -  виконавчі  розпорядження.  Проте  право  ухвалення  рішень  щодо  їх  конституційності  належить  Верховному  (Конституційному)  судові  та  уповноваженим  на  те  іншим  судам,  які  діють  на  незалежній  основі.  Їх  рішення  мають  обов’язковий  характер  як  для  законодавчої,  так  і  виконавчої  влади.