Договірне регулювання поділу майна сім’ї

Чинне сімейне та цивільне законодавство не містить положень про порядок оформлення угод про поділ майна між подружжям. Ця проблема є актуальною і щодо поділу (виділу) спільного майна і між іншими особами, які є співвласниками, адже і в цих випадках дане питання не знайшло свого законодавчого врегулювання. Безумовно, у такому разі цілком логічно на угоди про поділ між співвласниками спільного майна поширити загальні положення цивільного законодавства про укладення угод в усній, письмовій (простій та нотаріальній) формах. Цілком очевидно, що об'єкти нерухомості можуть бути поділені подружжям лише за нотаріально посвідченою угодою. Однак, на наш погляд, такий висновок, хоч і є юридичне коректним, але водночас може бути підданий критиці опонентами, зокрема з підстав відсутності законодавчого визнання поділу подружжям спільного майна угодою. У новому СК України, на жаль, це положення не знайшло свого відображення. У ст. 69 СК лише зазначається, що договір про поділ нерухомого майна (його виділ) має бути нотаріально посвідчений. Ця норма є правильною, оскільки і нині такі договори нотаріально посвідчуються в силу вимог цивільного законодавства, але вона не вирішує в цілому проблем оформлення угод про поділ спільного майна подружжя.

Дружина і чоловік мають  право на укладання договорів  про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. При укладенні договору про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, сторони можуть відступити від засад рівності часток подружжя. Договір про поділ майна, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, може бути посвідчений нотаріусом незалежно від розірвання шлюбу. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню [6].

Звичайно, що при поділі подружжям  спільного майна може виникнути  питання про межі їх свободи у  визначенні розміру часток у цьому  майні та порядку проведення поділу. Чинним законодавством України не встановлено  конкретних вимог для поділу спільного  майна подружжя за їх обопільною згодою. В юридичній літературі вважається, що подружжя має право добровільно поділити спільне майно, на свій розсуд визначити розміри часток, порядок і спосіб його поділу.

Дійсно, немає ніякого  законодавчого підґрунтя та юридичних  аргументів для того, щоб не визнавати  за подружжям право на вільний  поділ спільного майна. Чоловік  і дружина, як і будь-які інші суб'єкти цивільних правовідносин, мають  право на свободу договору. Однак  це аж ніяк не означає, що договір між  подружжям про поділ спільного  майна не може бути оспорений. На наш  погляд, договір поділу спільного  майна подружжя може бути визнаний, як і будь-який інший договір, недійсним  за підставами, встановленими ЦК, згідно з яким недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в  тому числі ущемляє особисті або  майнові права неповнолітніх  дітей. Цю норму, на наш погляд, необхідно  розуміти так, що недійсною має вважатися  угода, яка не відповідає не лише ЦК, але й вимогам інших законів, у тому числі сімейно-правових [12]. Тому, оскільки чинне шлюбно-сімейне законодавство не забороняє подружжю ділити належне їм спільне майно на власний розсуд, встановлення угодою подружжя нерівних часток само по собі не може бути підставою для визнання її недійсною. Водночас, якщо угода подружжя про поділ майна в нерівних частках була укладена внаслідок омани, насильства, погрози або з порушенням інших вимог, передбачених законодавством, вона може бути визнана недійсною.

Законодавець не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення  угод подружжя про поділ їх спільного  майна. Таку форму вони можуть обрати за власним бажанням або обмежитись усною чи простою письмовою формою залежно від суми угоди. Звичайно, що поділ спільного жилого будинку (квартири) чи іншого об'єкта нерухомості  має оформлятися нотаріально. Нотаріальне  оформлення таких угод має бути обов'язковим  [2, ст. 69].

В літературі аналізувалася  правова природа договору подружжя про поділ - належного їм майна. Його можна розглядати як сімейно-правовий договір, який є двостороннім і консенсуальним. Аналогічною є правова природа договору про виділ одному з подружжя частки у спільному майні.

Нотаріально не посвідчений  договір поділу спільного майна  подружжя не може забезпечити реалізацію ними прав, що випливають з цього  договору, адже формально власником  об'єкта нерухомості буде вважатися  той з подружжя, хто ним зазначений у відповідному правовстановлюючому  документі чи зареєстрований в органах  бюро технічної інвентаризації. Між  тим, у Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться  державна реєстрація права власності  на об'єкти нерухомого майна, доданого до Тимчасового положення про  порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, договори поділу спільного майна  подружжя чи інших співвласників  взагалі не передбачені як правовстановлюючі  документи, необхідні для реєстрації права власності на об'єкти нерухомості [13]. Очевидно, таку ситуацію можна пояснити відсутністю у цивільному, сімейному та нотаріальному законодавстві норм про обов'язковість нотаріального посвідчення такого роду угод, хоча з правової точки зору існує потреба у введенні таких норм.

Так, незважаючи на наявність  договору про поділ спільного майна, оформленого у письмовій формі, у третіх осіб так чи інакше будуть виникати сумніви щодо права власності на частину об'єкта нерухомості, зареєстрованого на ім'я одного з подружжя. Нічого не може змінити у цих сумнівах і існуюча в сімейному праві презумпція спільності набутого подружжям у період шлюбу майна та рівності їх прав на це майно, адже дана презумпція має юридичне значення переважно для судового розгляду спорів, що виникають між подружжям. Не можна не враховувати і тієї обставини, що поділ подружжям спільного об'єкта нерухомості фактично змінює його правовий режим. Більш того, у разі встановлення договором поділу нерівних часток такий договір буде мати усі ознаки договору відчуження нерухомого майна, який потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. Тому цілком логічним може бути висновок про те, що коли законодавець встановлює обов'язкову нотаріальну форму для договорів відчуження нерухомості, то таку ж форму законодавець має встановити і для договорів про поділ подружжям їх спільного об'єкта нерухомості. Тому з урахуванням усього викладеного вважаємо за необхідне підтримати правило СК про нотаріальне посвідчення угод про поділ нерухомого майна [10].

Від поділу подружжям спільного  майна необхідно чітко відрізняти дії, пов'язані із видачею державними нотаріальними конторами (консульськими  установами) свідоцтва про право  власності на частку в спільному  майні подружжя. На жаль, у чинному  законодавстві не визначені правові наслідки одержання подружжям такого свідоцтва, а також його вплив на правовий режим майна, зазначеного у свідоцтві. В Законі України "Про нотаріат", як вже зазначалося, лише передбачено право державних нотаріальних контор (консульських установ) видавати подружжю свідоцтво про право власності на частку у спільному майні [4]. Така невизначеність правових наслідків даної нотаріальної дії дала підставу фахівцям у галузі нотаріального права стверджувати, що вчинення цієї нотаріальної дії дозволяє подружжю визначити частку кожного з них у майні, яке має статус спільного сумісного майна подружжя, тобто перевести це майно у часткову власність і в такий спосіб надати кожному з них право розпоряджатися самостійно вже належною йому часткою майна. Безперечно, в умовах законодавчої неврегульованості цих відносин висловлена думка має право на існування. Однак з нею не можна беззастережно погодитись, адже ситуація насправді є значно складнішою.

Необхідність у законодавчому  врегулюванні відносин щодо видачі свідоцтва  про право власності на частку в спільному майні подружжя зумовлена  ще й тим, що сама по собі нотаріальна  процедура його видачі є такою  розпливчатою і неоднозначною, що безпосередньо  не визначає правову природу цих  відносин. У даному випадку можна  лише припустити, що, звертаючись до нотаріуса із заявою, подружжя тим  самим начебто висловлює свою волю на укладення угоди щодо поділу їх спільного майна, хоч фактично вони можуть і не бажати припинення права спільної сумісної власності.

Як поділ, так і виділ  майна подружжя не можуть бути кваліфіковані  інакше, ніж двосторонній правочин (договір), тобто погоджена дія  двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних  прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Письмова заява подружжя про видачу свідоцтва про право  власності на частку в спільному  майні - це певною мірою завуальований  договір про поділ майна. Протягом багатьох років саме таким чином (не шляхом укладення договору) оформлювалися  дії подружжя. Це пояснюється загальним  ставленням до договорів в сімейному  праві, яке панувало за радянських часів. Сімейне право визнавалося окремою від цивільного права галуззю права, в якому не було місця цивільним договорам. Про договори подружжя було прийнято згадувати лише в окремих випадках, коли цього не можна було уникнути. За таких обставин поділ майна подружжя можна було здійснювати за заявою подружжя, не застосовуючи поняття «договір» [14].

Проте подання заяви про  видачу свідоцтва про право власності  на частку в спільному майні подружжя не вписується в загальну систему  юридичних фактів, до яких належить будь-яка дія цивільно-правової природи. До неї входять правочини як правомірні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків сторін. Окрім правочинів (зокрема договорів), не існує правомірних дій, які б визначалися іншою назвою. Немає в такій системі місця і заявам подружжя про видачу свідоцтва на право власності. Коли подружжя звертається до нотаріуса, то сторони висловлюють свою узгоджену волю на настання відповідних  правових наслідків, до яких вони прагнуть - припинення спільної сумісної власності і набуття права власності кожним з них на певне майно. Така правомірна дія може мати лише одну назву - двосторонній правочин (договір). Якщо, наприклад, нотаріально посвідчується договір купівлі-продажу будинку, сторони не звертаються до нотаріуса із заявою про видачу покупцю свідоцтва про право власності на будинок, а підписують відповідний договір. Така ж саме ситуація виникає у разі поділу майна подружжя або виділу з нього частки.

Тому абсолютно правомірним  є те, що новий СК прямо визначає домовленості подружжя щодо поділу їхнього  майна або виділення з нього  частки договорами. Поділ та виділ нерухомого майна подружжя мають оформлюватися лише у вигляді відповідного нотаріально посвідченого договору, а не шляхом видачі свідоцтва про право власності на майно.

Законодавство України не пов'язує розлучення і поділ майна. Як говорилося вище, поділ майна  може бути вчинено подружжям через  значний час після розірвання шлюбу. Проте слід мати на увазі, що поділ майна можливий протягом трьох  років з моменту, коли один з подружжя дізнався, що його майнове право  було порушене (або з моменту розлучення).

Добровільний поділ майна  подружжя - передбачає досягнення відповідної  угоди між подружжям. Волевиявлення  подружжя про поділ спільного  майна має бути засвідчено нотаріусом [8].

Укладаючи добровільну угоду, подружжя самі визначають належні їм частки, які не обов'язково будуть рівними. Одночасно з цим повинні враховуватися  права їх неповнолітніх дітей.

Як вже зазначалося  раніше, поділ майна може здійснюватися  подружжям добровільно на власний  розсуд або в судовому порядку. Добровільний поділ спільного майна фактично є правовою формою реалізації подружжям  правомочностей співвласників. Однак, якщо подружжя не змогло досягти згоди щодо угоди про поділ спільного майна, кожен з них має право звернутися до суду з відповідним позовом. При розгляді таких позовів суд має дотримуватися правил, передбачених чинним законодавством.

Роль шлюбного договору у поділі майна сім’ї

Сенс шлюбного договору полягає  в створенні подружжям власних (відмінних від законодавчих) правил (міні-норм), які будуть визначати їх права та обов'язки у майновій сфері. В опублікованих зразках шлюбних договорів нерідко можна зустріти умови, які відтворюють норми СК України. Такі умови не несуть ніякого смислового навантаження та в цілому є зайвими. Сенс такого роду повторень норм СК України можна знайти лише в певній конкретизації норм закону по відношенню до конкретної подружньої пари. Однак реальне значення мають лише ті положення шлюбного договору, які містять правила, відмінні від передбачених в законі.

Сфера договірної ініціативи сторін при визначенні майнових відносин подружжя є достатньо широкою. В коментованій статті окреслюються лише основні напрямки такої ініціативи.

В цілому умови шлюбного договору, що визначають правовий режим  майна дружини та чоловіка, можна  об'єднати в кілька груп. Це умови  щодо:

•     зміни передбаченого законом режиму роздільності майна дружини та чоловіка на режим спільності майна;

•     зміни передбаченого законом режиму спільності майна подружжя на режим роздільності майна;

•     визначення порядку користування майном дружини та чоловіка [10].

Умови поділу майна подружжя або виділу з нього частки можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюбному договорі подружжя. Різниця між цими договорами полягає в тому, що предметом договору про поділ є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, у той час як умови шлюбного договору можуть стосуватися майна, яке подружжя придбає у майбутньому і яке є відсутнім на момент укладення договору. У зв'язку з цим умови шлюбного договору можуть мати менш визначений характер і моделюватися за принципом умовних правочинів («...якщо за час шлюбу сторони одержать за договором купівлі-продажу автомобіль, то у разі його поділу, частка дружини буде складати 2/3, а чоловіка - 1/3 в праві на це майно»). Якщо у майбутньому виникне необхідність поділу майна подружжя, то сторони мають керуватися шлюбним договором за виключенням випадків, які передбачені законом, зокрема [2, ст.. 102, 103].

 Якщо між подружжям  не був укладений шлюбний договір,  але вони мають намір врегулювати  майнові відносини в позасудовому  порядку, то між ними, в тому  числі і з допомогою юриста  або адвоката може бути складено  угоду про поділ майна. Слід  мати на увазі, що це можливо  як до розлучення, так і після.  Розірвання шлюбу в даному  випадку впливає тільки на  обсяг майна, що підлягає розподілу,  оскільки поділу підлягає тільки  майно нажите подружжям у шлюбі.  Подружжя може прописати, кому  і яке майно буде належати  після укладення та нотаріального  посвідчення даної угоди.