Возмещение морально вреда

     Поняття «інші ушкодження здоров’я» охоплює будь яке не пов’язане з каліцтвом пошкодження здоров’я, що наступило в наслідок загального захворювання. Специфіка шкоди, завдана життю та здоров’ю фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об’єктом відшкодування буде  не зазначена шкода, а лише майнові витрати, яких зазнала фізична особа в наслідок завдання цієї шкоди. До таких витрат відноситься заробіток(дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також витрати посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду (ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України), а також витрати на поховання(ст. 1201 Цивільного кодексу України) та ін.

     Певними особливостями наділена і вина заподіяної шкоди у цьому реліктовому  зобов’язанні[2]. 

2.1. особливості відшкодування моральної шкоди життю та здоров`ю фізичної особи. 

      Треба зауважити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості [9].

      Іншого  аспекту моральної шкоди закріплено ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом  або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або  шляхом здійснення щомісячних платежів. Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд» (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

      1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

      2) незаконного застосування адміністративного  арешту чи виправних робіт,  незаконної конфіскації майна,  незаконного накладення штрафу;

      3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства [19].

      Підставою для відшкодування шкоди в  цих випадках є: постановлення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване. Цікавим, на думку автора, було і обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію ”). Відповідно до чинного законодавства обов’язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора – фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом [6].

      Особи, які мають право на відшкодування моральної шкоди:  Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено, або юридична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.       

      Проте у ст. 49 Закону України «Про інформацію» зазначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в суді лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді [10].

      Слід  також зазначити, що орган масової  інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян; вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [7].

2.2.ОСОБЛИВІСТЬ ВІДШКОДУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЗДОРОВ`Ю  ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ВНАСЛІДОК КАЛІЦТВА ЧИ ІНШОГО УШКОДЖЕННЯ ЗДОРОВ`Я.

     Як  уже зазначалось, у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі відшкодовується:    1) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;    2) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;           3) моральна шкода, завдана їй внаслідок зазначеного правопорушення. 
Визначення заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності. При визначенні розміру заробітку (доходу), втраченого потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було заподіяне особі, яка працювала за трудовим договором, то розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпіла особа мала до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати нею професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності [8].   Тобто на розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) впливають: 1) середній місячний заробіток потерпілого;     2) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.  Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати поділом сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.  Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинне бути меншим п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати [8]. Певною специфікою при цьому наділене обрахування середньомісячного сукупного доходу фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, яка зайнята творчою діяльністю, тощо). У цьому разі розмір їхнього втраченого доходу внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, розмір їхнього втраченого доходу визначається співвідношенням сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців [8]. Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. Не включаються до заробітку (доходу) одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога при вагітності та пологах тощо [8]. Щодо фізичної особи - підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою, то розмір їх сукупного доходу обчислюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків [8].Законодавець, крім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни [8].         Однак у разі, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості [8]. При цьому загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати [8].     Інший чинник, що впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), - це ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності - ступінь загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала). Щодо тимчасової втрати працездатності, то вона має посвідчуватися листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), що видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом. Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України[6] . На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи, і лише у разі, коли втрати професійної працездатності немає, відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визначати ступінь втрати загальної працездатності, який у цьому випадку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку Міністерство охорони здоров`я. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом [14].        Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (доходу) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної особи та співвіднести його зі ступенем професійної втрати, а у разі її відсутності - загальної працездатності. Наприклад, коли за трудовим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдане каліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 відсотків, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) слід таким чином: (720+750+780) : 3 х 75% = 562 грн. 50 коп. щомісяця. Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величиною. Вона залежно від різних факторів може змінюватись як у сторону зменшення, так і в сторону збільшення. Зменшення розміру втраченого заробітку (доходу), який підлягатиме відшкодуванню, можливе у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України) або залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). У цьому разі визначається відсоток вини потерпілого у заподіянні йому шкоди і загальна сума втраченого заробітку (доходу) зменшується на відповідний відсоток. Коли у заподіяній шкоді є умисел потерпілого, то завдана шкода взагалі не підлягає відшкодуванню [8].        Іншою підставою зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) є випадок, коли працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди [8]. Однак слід зауважити, що не може впливати на зменшення розміру втраченого заробітку (доходу) розмір пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я або пенсії, яку потерпілий одержував до цього, а також інших доходів [8].  Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я можливо за договором або законом [8]. Чинним законодавством передбачені такі найбільш важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я:  а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);          б) у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України); 
в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.        Певною специфікою наділене визначення втраченого заробітку (доходу), завданого внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я заподіяне малолітній особі, то про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йтись не може, оскільки ця особа не може мати певного заробітку, їй можуть бути відшкодовані лише додаткові витрати. Після досягнення малолітньою потерпілою особою чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) вона має право вимагати відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою або зменшенням її працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати [8]. 
По-іншому вирішуватиметься питання у разі, коли потерпілою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому разу завдана шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8].          Однак і малолітня, і повнолітня потерпіла особа після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням її професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників її кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8]. Якщо потерпіла особа не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатною внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого їй до повноліття, вона має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати [8]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     З отриманих результатів і даних , а також проаналізованих джерел , які стосуються завданої проблеми можна зробити наступні висновки:

По перше  у новому Цивільному кодексу України  який вступив в дію з 1 січня 2004 року завдяки юридичному досвіду, питання, пов`язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Кодекс, зокрема, визначається, що маральна шкода полягає (Згідно ч. ст. 23 Цивільного Кодексу України) : у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої членів її сім`ї чи блиски родичів;у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

      По-друге  визначення характеристики підстав  виникнення моральної шкоди, підставою  для відшкодування шкоди в  цих випадках є: постановлення виправного вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав; закриття справи про адміністративне правопорушення.

      По  – трете визначення підстав відповідальності за завдану шкоду, треба зазначити  що відповідно до загальних підстав  деліктної відповідальності обов’язковому  з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявності такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою, і противоправною поведінкою заподіювача та вина. Одним із завдань було висловлення пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, котре регулює питання моральної шкоди законодавством донині не визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, в душевних стражданнях завданих громадянові актами і діями, що визнані Конституційним Судом України, неконституційними та  душевних стражданнях, яких громадянин зазнав у зв’язку із рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій.

      Також одним із факторів є внесення пропозицій до статті 23 Цивільного Кодексу України, які мають на меті посилення відповідальності за рішення, дію або бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій. Проект таких законодавчих змін визначив би, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, завданих фізичній особі актами і діями що визнанні Конституційним Судом України, неконституційними, а також в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з рішенням, дією чи бездіяльність державного органу, юридичної, посадової або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Васькін В.В. Відшкодування збитків підприємством. Пособие – К.: Імпреза, 2005- стр. 96
2. Магазинер Я. М. Відповідальність державної установи за шкоду, заподіяною його посадовими особами -Т. 1.
3. Підопригора О.А. Цивільне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. — К.: Вентурі, 1995. — 416 с.
4. Стависский П.Р. Відшкодування шкоди при порятунку соціалістичного майна, життя і здоров'я громадян. – М.: Юр. лит., 2002.
5. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник.: У двох томах / За заг. ред.. Я. М. Шевченко. – Т. 2. особлива частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 408 с.
6. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії 28 червня 1996 року – К.: Видавництво «Україна», 1996 року.
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності».
8. Цивільний кодекс України: прийнятий 16 січня 2003 р. /ред. А. С. Довгерт. – К.: Істіна, 2003. -
9. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
10. Закон України  "Про цивільну відповідальність заявленої шкоди та її фінансове
11. забезпечення" від 31.12.2001
12. Постановление Пленума ВСУ О практике рассмотрения судами гражданских дел
13. по искам о возмещении вреда от 27.03.92
14. Моральна шкода : погляд юриста // Інтернет-видання «Хай-Вей». – 20.12.2005 р.
15. Юрій Моторний, Полтава 30.01.2003 Як визначити розміри моральної шкоди?
16. http://mediayuryst.com/moralna_shkoda_ta_poryadok_yiyi_vidshkoduvannya.aspx
17. http://referatu.net.ua/referats/135/38058/?page=0