Возмещение морально вреда

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………………2

Розділ  І Поняття Моральної  Шкоди ……………………………........4

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНІ ЗАСОБИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ  ЖИТТЮ ТА ЗДОРО`Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ………………….13

2.1. Особливості відшкодування моральної шкоди життю та здоров’ю фізичної особи……………………………………………………………………14

2.2. Особливості відшкодування моральної шкоди заподіяної здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’ю……….17

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ  ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      На  сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямі прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод – головним обов’язком демократичної держави.       Ідеї відображені й у Конституції України, яка надає громадянам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім’ї (ст. 32); безпідставним засудженням (ст. 62) тощо. Крім цього, положення ст. 152 Конституції передбачають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними. У цих випадках відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється не Конституційним Судом, а у встановленому законом порядку загальними чи господарськими судами. Закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням. У  зв’язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди. Саме соціально-правові аспекти такої компенсації, характеристика поняття, підстав моральної шкоди і стануть предметом опрацювання даної кваліфікаційної роботи.

     В основу роботи покладено детальне охарактеризування положень, передбачених Цивільним кодексом України та іншими правовими нормами чинного законодавства.

     Актуальність  теми. Дана робота є досить актуальною, адже питання відшкодування моральної шкоди, та й з прийняттям нині чинного ЦК України норми, що регулюють дану тему, містять ряд особливостей. Моральну шкоду вивчили та дослідили багато науковців. Зокрема, М. Галянтича, А. Ерделевського,  Г. Коваленка, С. Козлова, В. Паліюка, В. Петренка, П. Рабіновича, Р. Стефанчука, В. Чернадчука, С. Шимона .

     Основною  метою роботи виступає правова характеристика моральної шкоди, підстав її виникнення, а також визначення проблем, що стосуються законодавчого закріплення норм, які регулюють відповідальність за завдання моральної шкоди, та пропозиції щодо їх вирішення.

     Основними завданнями даної роботи є:

• визначення поняття моральної шкоди;
• визначення соціально-правових аспектів моральної шкоди;
• характеристика підстав виникнення моральної шкоди;
• визначення підстав відповідальності за завдану моральну шкоду;
• висловлення пропозицій щодо вдосконалення норм чинного законодавства, котре регулює питання моральної шкоди.

     Об’єктом дослідження є суспільні відносини,яки виникають під час визначення поняття моральної шкоди та підстав її виникнення.

    Предмет дослідження складають норми, що стосуються моральної шкоди.

     Практичне і теоретичне значення роботи полягає в можливості подальшого використання даного матеріалу при вивченні курсу ряду правових дисциплін, вдосконаленні чинного законодавства в цій сфері та використанні в практичній діяльності.

     Методами  дослідження є: загальнонаукові (системний, структурно-функціональний, аналіз, синтез), приватно наукові та спеціальні (формально юридичний, логічний). 
 
 
 
 

Розділ  І.

ПОнЯТТЯ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ.

      Як  відомо, вітчизняне законодавство протягом тривалого часу не передбачало права  на відшкодування моральної шкоди, і лише порівняно нещодавно з’явилась інша тенденція. Саме вона знайшла відображення в цивільному законодавстві 1963р. та новому цивільному кодексі України, що вступив в дію з 1 січня 2004р. Можливість відшкодування моральної шкоди була передбачена доповненням до цивільного кодексу у 1993р. Слід зауважити, що звернення законодавцем уваги на саму можливість існування моральної шкоди та можливість її компенсації була дуже доречною. З тих пір, як законодавством України громадянам і юридичним особам було надане право вимагати відшкодування заподіяного їм моральної шкоди, судами була розглянута маса справ, у яких ставилося питання про відшкодування саме моральної шкоди. У Цивільному кодексі 1963 року не надавалось визначення поняття моральної немайнової шкоди, і тому за її визначенням слід звернутись до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України та Президії Вищого Арбітражу Суду України. Перша інстанція визначала моральну шкоду як збитки немайнового характеру, понесені внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Друга інстанція під моральною шкодою мала на увазі шкоду, заподіяну організації порушенням її законних немайнових прав. До немайнових прав теорія цивільного права відносить честь, достоїнство, ділову репутацію, ім’я громадянина, авторський добуток, винахід і т.п. Разом з тим, вбачається неповність, недоробка в законодавстві, що може неоднаково трактуватись вищими органами держави [1].

      З 1 січня 2004 року в дію вступив новий цивільний кодекс. Завдяки негативному юридичному досвідові, питання, пов’язані із термінологією моральної шкоди, визначаються більш – менш досконально. Кодексом, зокрема, визначається, що моральна шкода полягає (згідно ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу): у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

      Вичерпно  також вирішено, в якій спосіб компенсується  моральна шкода. Хоча законодавство  й визначає, що моральна шкода відшкодовується  грішми, іншим майном або в інший  спосіб, але вже існуюча практика доводить, що ще тривалий час грошова форма відшкодування буде пріоритетною. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. На перший погляд, проблеми й не існує; але, крім юридичних питань, постає питання морального характеру: чи можна відшкодовувати нематеріальну шкоду речами матеріального світу?

      Сьогодні  перед юристами України постає ще одне важливе питання, пов’язане  із проблематикою моральної шкоди: а чи існує моральна шкода юридичних осіб? Всі суперечки про те, чи існує моральна немайнова шкода юридичних осіб починаються із визначення понять. Так, словник іноземних слів визначає категорію моралі як моральність, сукупність норм та принципів поведінки людей по відношенню до суспільства та інших людей, як одну з форм суспільної свідомості. А отже, яка може бути мораль у юридичної особи?   

     Законодавець має справу із невдалим терміном, оскільки термін «моральна шкода» викликає в першу чергу повчальні, а не правові асоціації. Це доводить те, що вже зазначалось раніше: більш доречним та вдалим є термін немайнової шкоди [11].

      Сучасне законодавство, як і попереднє, не містить більш – менш повного переліку випадків, коли юридична особа може вважати, що їй нанесено моральної шкоди. Законодавець говорить про два випадки : розповсюдження, в тому числі – через засоби масової інформації, даних, які порочать ділову репутацію чи заподіюють шкоди юридичній особі. Також моральна шкода юридичній особі може бути заподіяна через порушення авторського чи суміжних прав.

      Одним з питань яка стосується моральної  шкоди є розмір відшкодування, аналіз практичного застосування ст.23 ч.3 Цивільного Кодексу України, яка діє з 2004 року, свідчить про значні протиріччя і труднощі при застосуванні цієї норми. Мова йде насамперед про визначення обставин, за яких настає право на відшкодування та обґрунтування розміру суми, еквівалентної завданій шкоді. Незважаючи на роз'яснення Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роботи відомих українських юристів зокрема С. Шимон, В. Паліюка, Р. Стефанчука, П. Рабіновича та інших, кількість проблемних питань не лише не зменшилась, а й постали нові. Різні теоретичні підходи, відсутність єдиної методики для визначення підстав та розміру завданої шкоди, подекуди практично унеможливлюють як надання професійної консультації при зверненні громадян, так і належне обґрунтування судами прийнятого рішення. Абсолютна суб'єктивність судді, визначення мінімальних сум відшкодування моральної шкоди нерідко дає підстави для негативної оцінки судової системи взагалі. Як на мене, своєрідну міну сповільненої дії під цією проблемою «підкладає» явно завелика кількість нормативних документів (зараз їх більше З0), з посиланням на різні критерії та підстави відшкодування моральної шкоди. То чи не пора, взявши до уваги власний та закордонний досвід, прийняти відповідний нормативний акт (найкраще за все, очевидно, закон) який би узгоджував ті ж таки критерії, підходи, усував протиріччя й – найголовніше – максимально сприяв потерпілому при захисті його законних інтересів.   Звернемо увагу на окремі принципові питання при розробці подібного документа. Як відомо, одна з «фахових» точок зору виключає врегулювання на законодавчому рівні еквівалента завданої шкоди. Інша – передбачає встановлення «тарифної системи, тобто визначення обставин та підстав і критеріїв для стягнення. Кожна з поданих позицій має свої плюси» та мінуси, своїх прихильників і критиків. Шимон вважала,  що при визначенні розміру еквівалента необхідно взяти до уваги особливості психіки потерпілого, його особисту реакцію на подію, тощо. Вказані фактори можуть бути врахованими, коли передбачатиметься не чітко визначена сума, а певні рамки в яких необхідно розглядати позов. Як приклад, визнаючи індивідуальність призначеного покарання учасники процесу в кримінальній справі виходять з санкції статті Кримінального кодексу. Подібні межі повинен передбачати нормативний акт, який даватиме суду можливість враховувати особливості психіки, сприйняття подій потерпілим, як у кримінальних так і в цивільних та адміністративних справах. Крім того, Україна вже стоїть саме на вказаному шляху. Підставою для прийняття «тарифної системи є ст. 21 Конституції: „Усі люди є вільні і рівні у своїх гідності та правах». Саме у визначених рамках проходило б змагання сторін у процесі. Відсутність такого регулювання призводить до правових колізій, які важко назвати відновленням справедливості й торжеством правосуддя. Але спершу наголосимо на необхідності змінити підхід до позовів, які розглядаються у кримінальних справах. Порівнюючи їх з іншою категорією, переконуємося, що розмір заявлених та визначених судом сум є значно меншим. Так, задовольняючи позов у справі про притягнення особи до відповідальності за двома статтями Кримінального кодексу, суд визначив еквівалент шкоди у розмірі 590 гривень. При цьому не вказано, яка сума з 590 гривень визначена за кожну дію; чи, можливо, задоволене позов з дій, передбачених однією статтею, а по іншому відмовлено?! В іншій справі, з двох осіб, які засуджені за ст. 189 Кримінального Кодексу « Вимагання» , тобто за рекет, стягнено 1200 гривень, солідарне. У вироках визначено єдине обґрунтування: «Еквівалент завданої шкоди суд визначає у розмірі …..». Які мотиви суд взяв до уваги, а які відкинув і чому – залишилося невідомим, А, значить, незрозумілим, сумнівним принаймні для однієї із сторін. Найчастіше – для потерпілого.  І це при тому, що скоєння злочину є найбільш небезпечною формою поведінки людини, за якої потерпілий відчуває страх, приниження, отримує тілесні ушкодження, відчуває загрозу для життя, здоров'я, втрачає майно. Негативні емоції, породжені діями злочинця, впливають як безпосередньо на потерпілого, так і на його близьких та рідних. Все те, як правило, триває місяцями і навіть роками. Саме тому такі моральні страждання, спричинені злочинами проти особи, є найбільш глибокими, вони найістотніше впливають на подальшу поведінку і навіть долю людини. Тож при скоєнні злочину еквівалент завданої шкоди повинен бути значно більшим, ніж зараз, та більшим за шкоду, завдану під час цивільно-правових, адміністративних та інших відносин.  При цьому постає питання: чи в змозі злочинець відшкодувати визначену судом суму? Вважається, що у першу чергу повинні задовольнити інтереси потерпілого. Маємо визнати: проголошення судового рішення про стягнення значної суми психологічно позитивно вплине на потерпілого, зменшить моральну травму, вселить віру у справедливість покарання. Виплата у повному чи значному обсязі суми заявленого позову повинна розглядатися, як усвідомлення особою протиправності скоєного злочину і бути підставою для пом'якшення покарання (п.2 ч. І ст.66 КК). Не можна не зважати й на те, що з покращенням економічної ситуації та добробуту населення виконання стягнення проводитиметься у короткий термін. Необхідно встановити максимальний термін для стягнення суми у випадку, якщо шкода завдана організацією, а тим більше – державою. Не можна допустити, щоб особа, яка незаконно перебувала під вартою, брала участь в процесі про відшкодування шкоди більше 2 засідань протягом одного місяця.  Значною проблемою, яка потребує вирішення, є надання доказів завдання моральної шкоди. Необхідно погодитися з тим, що кожне порушення норми матеріального права, будь-якого права особи, є підставою для визнання її потерпілою. Посилання відповідачів та суддів на відсутність лікарняного чи звернення до лікаря, як підстави для відмови у задоволенні позову, є необґрунтованим і безпідставним. Зокрема, у згаданому судовому процесі особливо цинічно звучало питання до матері, чому вона в час перебування єдиної дочки на лікуванні в нейрохірургічному відділенні, не зверталася до лікаря за наданням допомоги у зв'язку з перенесеним стресовим станом «Тарифна» система повинна визначити місце і роль оцінки розміру завданої шкоди психологами, експертами. Зараз їх думки та судження є лише консультативними без посилання на визнані і прийняті в Україні методики. Отже, суд має право як взяти до уваги, так і відхилити мотивацію, викладену у таких висновках. Досить часто по одній і тій же особі подаються протилежні висновки[12].       Законодавство, практика, наука цивільного права знають також виключні засоби захисту цивільних прав, або засоби самозахисту порушених цивільних прав. Діюче цивільне законодавство допускає самозахист, якщо є необхідність негайно відбити напад чи запобігти небезпеці. До виключних засобів захисту цивільних прав належать необхідна оборона (ст.444 ЦК України) і крайня необхідність (ст.445 ЦК України).     Необхідна оборона визнається у разі, коли:

       а) напад чи погроза нападу є протиправними, реальними;

     б) інтенсивність захисту відповідає інтенсивності нападу.

     Не  підлягають відшкодуванню збитки, завдані  у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. У стані крайньої необхідності небезпека, що загрожує певному суб'єктивному праву, відвертається шляхом порушення іншого суб'єктивного права. За загальним правилом шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Враховуючи обставини, за яких було заподіяно шкоду, суд може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, яка заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.          Стабільність товарообороту залежить від договірної дисципліни, наприклад, учасників угод з поставки, перевезення, купівлі-продажу тощо. З метою забезпечення договірної дисципліни з боку несправної сторони уповноваженій особі надається можливість оперативно впливати на неї своєю владою без звернення в органи арбітражу або суду.  

     У подібних випадках уповноважена особа  вправі застосовувати до несправної сторони певні правові засоби, які в юридичній літературі звуться  засобами оперативного впливу на правопорушника. Вони передбачаються здебільшого у цивільно-правових нормах, які регулюють відносини між організаціями[3]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ.

ЗАГАЛЬНІ  ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ЖИТТЮ ТА ЗДОРОВ`Ю ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ.

     Заподіяння  шкоди життю та здоров`ю фізичної особи породжує відповідний обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду. Порівняно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди це вид деліктних зобов’язань наділений специфічними ознаками.      Протиправність діяння полягає у тому, що будь яке діяння яким заподіюється шкода життю та здоров’ю фізичної особи як правило називається протиправним. Це обґрунтовується тим що життя та здоров’я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкодженні, правовідносини, які опосередковують відповідні блага мають абсолютний характер. В окремих випадках передбачених у законі шкода, що заподіюється життю та здоров’ю є правомірною.      Що стосується шкоди то слід відмітити що протиправним діянням фізичної особи є інші ушкодження здоров’я або смерть.     Поняття каліцтво у свою чергу охоплює дві категорії:травма та професійне ушкодження здоров’я.  Травма характеризується раптовим, та як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Професійне захворіння характеризуються як таке ушкодження здоров’я, що передбачене чинним законодавством та стало наслідком  не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії.