Шляхи формування правової культури

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних  відносин

Кафедра міжнародних економічних  відносин і бізнесу

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

за дисципліною

«Теорія держави  та права»

 

тема:

«Шляхи формування правової культури»

 

 

 

 

 

Підготувала

Студентка групи 203, МБ

Кучер Анна

 

 

 

Київ

2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. Поняття правової культури………………………………………………..4
2. Структурні компоненти формування правової культури……………..…6
3. Завдання формування правової культури………………………………...8
4. Процес формування правової культури…………………………………..8
1. Правове виховання як засіб формування правової культури…….....9
2. Зміст правового виховання………………………………………..…..9
3. Правове просвітництво……………………………………………….10
4. Роль засобів масової інформації у правовому вихованні………….10
5. Художня література в процесі формування правової культури…...11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..12

Список використаних джерел………………………………………………...13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  В сучасному суспільстві кожна людина включена у систему норм, культурних традицій. Від вимог суспільства сховатися можна. Це не означає, що людина позбавляється всякої самостійності, права поступати так, як йому здається потрібним і справедливим. Товариство робить вплив на його правосвідомість, сприяє засвоєнню їм правових знань та навичок, формує його правову культуру.

 
  Зараз особливо актуальним є питання про зміцнення високої культури кожного громадянина. Саме висока культура дій і вчинків, почуттів і спонукань повинна бути головним результатом розвитку особистості громадянина нашого суспільства.

 
 Людина з недостатньо розвиненою правовою культурою, як правило, звертає  увагу тільки на найбільш кричущі  випадки порушення закону, наприклад  злочину, а інші численні випадки  ігнорування права залишаються  їм непоміченими. У такому сприйнятті право постає у вигляді айсберга, менша частина якого видима, а  велика прихована під товщею води. Метою даної роботи є визначення правової культури суспільства і  способи її формування. Правові процеси, що протікають в сучасному суспільстві, а особливої наслідки, свідчать про те, що правова культура не на чільному місці. Існує багато недоліків та суперечностей, які слід виправляти. Тому дана тема є корисною для розгляду та актуальною для вивчення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття правової культури  

  Сам термін культура має походження від латинського слова "culture" - що в перекладі означає "обробіток землі, догляд". Цей термін як не можна більш точно виражає сутність поняття культури, під яким розуміють філософи всі види перетворювальної діяльності суспільства і людини разом з її результатами. В даний час слово "культура" часто вживається як міра рівня освіченості та освіченості і вихованості людини. Хоча суперечка з приводу точності і повноти цього визначення триває і навряд чи коли-небудь буде закінчений, так як різноманіття діяльності людини породжує і різноманіття проявів культури, одним з найбільш вичерпних і лаконічних визначень культури є визначення відомого культуролога Е. С. Маркаряна. Він звучить так: "Культура є спосіб внебіологіческой адаптації людиною навколишньої дійсності". У цьому понятті найбільш виразно зафіксовано загальне відміну людської життєдіяльності від біологічних форм життя, якісне своєрідність історично-конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку.

  Поняття «культура» відображає рівень матеріального й духовного поступального розвитку людства. Право є надбанням духовної культури суспільства. Правосвідомість - передумова й складова частина правової культури. Правова культура - це позитивна якість розвитку правового життя суспільства й особистості. Правова культура суспільства - це позитивна якість розвитку правового життя суспільства, що забезпечує його стабільність, подальша прогрес.

  Правова культура відрізняється від інших видів культури своїм предметом, оскільки вона формується і функціонує у сфері правових явищ, правомірної діяльності і правомірної поведінки.

  Правова культура — це особливе соціальне явище, що може бути сприйняте як якісний правовий стан особистості й суспільства і може бути структуроване за різними підставами. Комплексне використання накопиченого в теорії правової культури матеріалу необхідно насамперед для того, щоб забезпечити всебічне вивчення проблеми.

  Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством становища у правовій сфері. Термін “правова культура” використовується для характеристики всієї правової надбудови, правових цінностей, ідеалів і досягнень у сфері права. Загальними рисами правової культури є властивості, притаманні всім видам культури як умови, способу і результату діяльності особи і суспільства. Особливі риси правової культури пов’язані з правом та правовими явищами.

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

— структурно-функціональний;

— аксеологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття статики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспекту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональний (динаміка) — виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами.

Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Показники правової культури:

1. відповідність права вимогам справедливості та свободи;
2. рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, їх впевненість діяти відповідно до вимог правових приписів;
3. рівень правотворчої та правореалізаційної культури;
4. рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовчих органів та посадових осіб;
5. якість системи законодавства, певний рівень законності і правопорядку;
6. правові знання, що охоплюють розуміння конкретних норм права;
7. дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;
8. престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки;
9. участь громадян в управлінні державою, стан законності і правопорядку;
10. форми і методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів.
11. наявність у правовій культурі «некризових циклів соціальної активності правової свідомості» (проф. Ю. М. Дмитрієнко
2. Структурні компоненти формування правової культури.

  Правова культура людини - складне психологічне явище, 
відображає багато важливих сторін життя суспільства, держави. І для того щоб виховати в собі гідну правову культуру, необхідно представити 
собі це явище в істотних рисах і зрозуміти його значення для суспільства і 
окремої людини. Отже, уявімо собі правову культуру у вигляді будинку, 
«Фундаментом» якого будуть моральні погляди, переконання. Від 
них залежить якість правових знань і вмінь ними користуватися; характер 
ставлення до закону (почуття поваги до нього, почуття законності); 
готовність виконувати правові норми. Другим структурним компонентом 
є правова діяльність, яка сприяє зміцненню законності і 
правопорядку, а також здійснює контроль над виконанням правових норм. 
Правова культура третього рівня являє собою наукові знання про 
сутності, характері і взаємодію правових явищ взагалі, всього 
механізму правового регулювання, а не якихось окремих напрямків.   Якщо більш офіційно, структура правової культури суспільства включає:

1) культуру свідомості та правосвідомості — високий (некризовий) цикл соціальної активності правосвідомості, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

2) культуру правової поведінки — правову активність громадян, яка виражається в правомірній поведінці;

3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність законодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

 
  

  Правова культура формується поступово. Спочатку закладається 
фундамент. Під впливом навколишнього середовища з'являються уявлення про нескладні, але необхідні правила взаємовідносин між людьми. 
Поряд з цим населення опановує правовими знаннями та вміннями - основою 
правосвідомості. Сюди входять конкретні правові норми (кримінального, 
адміністративного, сімейного і т.д. права), положення правової теорії, і 
факти історії права. Цей рівень розвитку правової свідомості визначає 
наскільки інформовано в правовому відношенні населення, його соціальні, 
вікові, професійні й інші групи.

  Однак, було б помилкою розглядати правову культуру на буденному 
рівні як другорядну. Це стає зрозумілим при вивченні 
його специфіки, яка полягає в тому, що правова культура, не 
піднімаючись до рівня теоретичних узагальнень, проявляється на стадії 
здорового глузду, активно використовується людьми в їх повсякденному житті при дотриманні юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав і являє собою величезний масив правомірної поведінки. Правова 
культура багато в чому визначається такими факторами як діяльність громадян по реалізації права та обов'язків його виконання.

  Рівень розвитку правової свідомості населення повинен бути зафіксований в реальній  правовій діяльності, якою займаються юристи. При 
безпосередньому, щоденному зіткненні з правовими поняттями і 
явищами у них виробляється професійна правова культура.

  Правова культура суспільства багато в чому залежить від якості розвитку правотворчої діяльності зі створення законодавчої основи життя 
суспільства. Правотворчість і правозастосування компетентними органами вимагають достатньо високий теоретичний рівень правової культури, яка в свою чергу виробляється колективними зусиллями вчених-філософів, соціологів, юристів, суспільним досвідом практичних працівників. Правотворчістю повинні займатися компетентні в юридичному відношенні особи з дотриманням демократичних принципів.

  Вкажемо на дуже важливу правову тонкість, розуміння якої підвищує 
нашу правову культуру. Правові норми, закони можуть застаріти (частково або повністю), відстати від вимог життя. Тому законодавство постійно 
удосконалюється (зауважимо, не змінюється корінним чином). І поки норми 
не перетворені, вони все одно залишаються законами, обов'язковими для 
виконання. Абсолютно неприпустимо в цих випадках намагатися вирішувати справи, посилаючись на «совість», «корисність», «практичну доцільність і т. 
д. ». Порушення закону ніколи не буває доцільним.

3. Завдання формування правової культури.

 

  Для формування правової культури необхідно враховувати ряд завдань.

 
   По-перше,  забезпечити належну орієнтацію в основоположних засадах і принципах правової системи держави . Знання основних принципів правової системи дозволяє глибоко зрозуміти суспільну сутність права, його розумність і необхідність. Це сприяє переходу правових знань у переконання. 
 По-друге, створити базу для значного розширення обсягу та 
підвищення рівня правової поведінки адресатів права . Високий рівень 
правової поведінки людей забезпечує не тільки свободу, але 
організованість суспільних відносин, їх підпорядкованість громадському 
порядком. 
 По-третє, забезпечити грамотну і ефективну боротьбу носіїв права 
і обов'язків за свої законні інтереси. Подолати правову пасивність. 
Найважливіша частина правової культури - почуття законності та справедливості - має зрости в потребу боротися за справедливість, незважаючи на виникаючі труднощі.

  По-четверте, здійснювати роботу з профілактики правопорушень в 
аспекті реальної дії принципу «незнання закону не звільняє від 
відповідальності» і вести боротьбу на подолання правового нігілізму(світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей), 
яке опанувало за останній час масовою свідомістю. 
    По-п'яте, активізувати правову поведінку. Від активності, 
дієвості позиції кожного в боротьбі з порушеннями законності залежить 
стабільність правопорядку в суспільстві. Тому велике значення має 
спроможність громадян допомагати державі в його правоохоронній 
діяльності.