Проблеми дисциплінарної відповідальності працівників органів прокуратури

Міністерство  освіти і науки України

Донецький національний університет

Економіко-правовій факультет

Кафедра кримінального права та процесу 
 
 
 

Реферат з прокурорського нагляду

на тему:

«Проблеми дисциплінарної відповідальності працівників органів прокуратури» 
 
 
 

Виконала:

Студентка 4 курсу

гр. 0601 Л

Синиціна  Анна 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк

2011 
 

ЗМІСТ 

Вступ

1. Загальна характеристика  інституту юридичної відповідальності  працівників прокуратури

2. Відповідальність, яка може бути застосована  до працівників прокуратури

3. Дисциплінарна  відповідальність працівників прокуратури

Висновки

Список використаної літератури

Додаток 1

Додаток 2 
ВСТУП 

      Відповідно  до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Саме захист інтересів громадян або держави в суді, нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру,пов’язаних з обмеженнями особистої свободи громадян являються основоположними напрямками діяльності органів прокуратури. Тому при виконанні цих обов’язків для працівників органів прокуратури недопустиме порушення дисципліни, вони повинні суворо дотримуватися чинного законодавства, бути не корумпованими і відданими своїй справі.

      Питання, що стосуються прокурорської дисципліни та відповідальності є надзвичайно актуальними, оскільки безпосередньо пов’язані з авторитетом системи органів прокуратури. Відповідальність прокурорів і, зокрема, дисциплінарна є одним (хоча і не головним) із засобів забезпечення їх дисципліни, а так само елементом внутрішньовідомчого контролю за поведінкою суб’єктів із особливим статусом та повноваженнями. Проте, дослідженню проблем дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників належна увага не приділяється. Про це, в першу чергу, свідчить недостатня кількість відповідних публікацій у юридичних виданнях. Хоча останнім часом почалося обговорення проблем дисциплінарної відповідальності прокурорів та прокурорської етики

      Однак, вивченню та аналізу питання щодо юридичної відповідальності працівників органів прокуратури достатньої уваги не приділяється. Насамперед, про це свідчить досить невелика кількість статей та наукових публікацій присвячених цій темі. Основною метою даної роботи  цієї є дослідження сучасного стану законодавства про юридичну відповідальність працівників органів прокуратури,пошук шляхів його вдосконалення та формування ідей і способів щодо подолання існуючих проблем.

1. Загальна характеристика інституту юридичної відповідальності працівників прокуратури 

      Сьогодні  значної уваги заслуговує питання  юридичної відповідальності працівників  прокуратури. Ця проблема є актуальною не лише в адміністративно-правовій науці, але являється однією із складових реформування всієї системи прокуратури України. Саме працівники органів прокуратури, як виконавці завдань держави, повинні забезпечити верховенство права, дотримання прав і свобод людини та громадянина, при цьому не повинні порушувати чинне законодавство та належним чином виконувати свої службові обов’язки.

      Питання, що торкаються проблеми прокурорської  дисципліни та їхньої юридичної відповідальності є надзвичайно важливими, оскільки тісно взаємопов’язані з авторитетом системи органів прокуратури України. Юридична відповідальність працівників органів прокуратури є одним (хоча і не основоположним) із засобів реалізації та забезпечення їх дисципліни, а також вихідною складовою внутрішньовідомчого нагляду і контролю за поведінкою суб’єктів із статусом державних службовців.

      Юридична відповідальність працівників прокуратури – це встановлений державою примусовий захід (покарання) за недотримання встановлених законом заборон,невиконання або неналежне виконання встановлених законом обов’язків, порушення правил субординації, що застосовується до працівників прокуратури, а також їх обов’язок перетерпіти відповідні негативні наслідки, що визначені чинним законодавством. [2].

      Юридична  відповідальність як реалізація примусових заходів є засобом самозахисту держави від шкоди,заподіяної порушенням тих, що діють в державі правил. За допомогою заходів юридичної відповідальності досягаються цілі покарання правопорушника, попередження самих правопорушень, а також відновлення порушеної соціальної справедливості.

      Будь-який вид відповідальності має свої,визначальні  принципи та ознаки, класифікацію (Додаток 1, 2). Так само і юридична відповідальність в органах прокуратури України характеризується специфічними, притаманними для неї принципами та ознаками. Так, до основних принципів юридичної відповідальності працівників органів прокуратури України відносяться:

1) принцип законності;

2) принцип  обґрунтованості;

3) принцип  доцільності; 

4) принцип невідворотності;

5) принцип  своєчасності;

6) принцип безумовної справедливості 

 

2. Відповідальність, яка може бути застосована до працівників прокуратури 

      1. Матеріальна відповідальність працівників прокуратури полягає в тому, що кожен згідно до ст. 56 Конституції України має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

      Так, відповідно до ст. 2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» [3] громадяни мають право на відшкодування шкоди відповідно до положень цього закону. В ст. 4 цього положення зазначено, що завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

      2. Кримінальна відповідальність настає за вчинення злочинів, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі України [4].

      Наприклад, згідно з ч.1 ст. 368 Кримінального кодексу України одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи

будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища карається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

      Примітка 2 цієї статті підкреслює, що службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць

      3. Так як працівники прокуратури являються посадовими особами, то на них поширюється адміністративна відповідальність цих суб’єктів. Адміністративна відповідальність характеризується застосуванням адміністративного примусу в формах запобіжного заходу, міри відповідальності, засобу адміністративно-процесуального забезпечення, що здійснюються від імені держави його представниками – посадовими особами або судом (суддями).

      Як  правило, до працівників прокуратури застосовуються адміністративні стягнення у вигляді попередження та штрафу. Розміри штрафних санкцій є значно вищими, ніж ті, які застосовуються до інших громадян (їх розмір залежить від неоподатковуваного мінімуму доходів громадян).

      4. Ще одним видом відповідальності, якому підлягають працівники органів прокуратури є дисциплінарна.

 

 

3. Дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури 

      Розрізняють загальну і спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю і Правилами внутрішнього трудового розпорядку, а спеціальна – здійснюється:

• в порядку підлеглості;
• за статутами про дисципліну;
• за окремими нормативними актами.

      Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу(обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). [5]

      Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну передбачено більш широке коло дисциплінарних стягнень. Згідно до ст.9 Дисциплінарного статуту прокуратури [6] до працівників прокуратури застосовуються такі види дисциплінарних стягнень:

1) догана;

2) пониження  в класному;

3) пониження  в посаді;

4) позбавлення нагрудного знака «Почесний працівник прокуратури України»;

5) звільнення;

6) звільнення  з позбавленням класного чину.

      Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з’ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку [7].

      Існує також інший порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів різних рівнів. A саме, відповідно до ст.45 Закону України «Про Вищу раду юстиції» [8], Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів не пізніше одного місяця з дня їх надходження, а в разі додаткової перевірки обставин та матеріалів справи – не пізніше трьох місяців з дня надходження скарги. Вища рада юстиції розглядає скарги прокурорів на рішення про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, керуючись доповіддю члена Вищої ради юстиції, та постановляє рішення. Вирішуючи питання про дисциплінарну відповідальність прокурора, Вища рада юстиції повинна вислухати його пояснення. Розгляд дисциплінарної справи щодо прокурора за його відсутності допускається лише у разі нез’явлення його на засідання Вищої ради юстиції без поважних причин.

      Правову базу дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури складають:

• Закон України «Про прокуратуру» [9], який у ч. 3 ст. 48 Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих зазначає, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи вчинення ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України;
• Дисциплінарний статут прокуратури України, що регулює, як це зазначено в ст. 3, питання порядку заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

      Якщо  звернути увагу на те, що Постанова  про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України була прийнята ще у 1991 році, то можна зрозуміти деяке відставання від сучасних потреб регулювання законодавства, неактуальність окремих положень на сьогоднішній день. Недосконалість законодавства про дисциплінарну відповідальність прокурорів та практики його застосування, стримує діяльність суб’єктів дисциплінарної влади, не забезпечує, з одного боку, невідворотність відповідальності за порушення службових обов’язків, з іншого – створює можливості для зловживань у цій сфері, призводить до помилок, і, як наслідок, – до дезорганізації в роботі з кадрами, не сприяє закріпленню кращих з них в системі органів прокуратури. [10]

      У Рішенні Конституційного Суду України у справі про Дисциплінарний статут прокуратури [11] наприклад, суддя Конституційного Суду України В.Д. Вознюка, в окремій думці щодо цієї справи зазначив, що Статут є «…неналежним нормативно-правовим актом щодо визначення порядку заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини». Суддя Конституційного Суду України П.Б. Євграфов в деякій мірі доповнив думку Вознюка і в окремій думці підкреслив, що «...Статут, затверджений Постановою Верховної Ради України як нормативно-правовий акт, за формою не є законом, хоча у ньому закріплено положення з питань організації і діяльності прокуратури, які відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України [] визначаються виключно законами України. Отже, в цьому контексті Статут має бути визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) повністю…».