Правові системи сучасності

 

В усіх країнах романо –  германської родини визнається розподіл права на публічне і приватне.

 

Публічне право – регулює  відносини субординаційні, що базуються  на владі і підпорядкуванні, на механізмі  примусу зобов'язаних осіб. У ньому  домінують імперативні норми, що не можуть бути змінені, доповнені учасниками правовідносин. До сфери публічного права відносяться конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне право, процесуальні галузі ООН, інститути Трудового права і т.д.

 

Приватне право опосередковує  відношенні між рівноправними, незалежними  суб'єктами. Тут переважають диспозитивні норми, що діють лише в тій частині, у якій вони не змінені, не скасовані  їхніми учасниками. У сферу приватного права входять: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне право, ООН, інститути  трудового права і деякі інші.

 

Нормативно-правові акти створюються спеціальними компонентними  державними чи органами ж у результаті референдуму. У нормативно-правових актах закріплюються норми, що враховують інтереси більшості і меншостей  у цілому, координують їх у залежності від конкретних економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин у даний історичний період

 

У романо – германській  правовій сім'ї суддя не зв'язаний раніше прийнятими рішеннями інших  судів, за винятком судової практики Верховного або Конституційного  Судів. Судова практика, яка належить до «вторинних» норм, полягає в  тому, що при розгляді нової справи вона може бути відкинута, тобто буде здійснений «поворот практики».

 

Представники: країни континентальної  Європи: Франція, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Португалія, Нідерланди, Австрія, Ліхтенштейн, Німеччина, Швейцарія. А  також країни які знаходяться  за межами Європи: Латинська Америка, значна частина Африки, країни Близького  Сходу, Японія, Індонезія Турція.

 

Дослідивши структурні особливості  романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну  роль і доповнюють його. Таким чином  романо-германська система права  має універсальний характер, порівняно  з іншими правовими системами.

2.2 Англо-саксонська правова  система

 

Система англосаксонського (англо – американського) права  була створена в Англії після нормандського  завоювання. Ця система включає нині правові системи усіх, за деяким винятком, англомовних країн. Сучасний період розвитку англосаксонського  права – період кардинальної правової реформи, суть якої полягає в активізації  законодавчої діяльності, уніфікації позовного виробництва, злитті судів  загального права і права справедливості. В цей час істотно підвищилася  роль законодавчого регулювання, зросло значення закону серед інших джерел права.

 

Характерними рисами системи  є:

 

1.  Римське право не  вплинуло на цю систему.

 

2.  Немає поділу права  на приватне і публічне.

 

3.  Право не поділяється  на галузі і підгалузі (але  поділяється на матеріальне і  процесуальне).

 

4.  Наявності як джерело  права такою кількістю судових  рішень (прецедентів), які є зразками  для аналогічних справ, розглянутих  іншими судами. Крім загального  права, в структуру англійської  права входять статутною право  (законодавство) і «право справедливості».

 

5.  Англосаксонське право  не кодифіковане.

 

В англосаксонському праві  існує два види норм: законодавчі  і прецедентні

 

-  законодавчі являють  собою правила поведінки загального  характеру;

 

-  прецедентні – певна  частина судового рішення по  конкретній справі, що містить  юридичний висновок у справі  й аргументацію, мотивування рішення.

 

Саме прецедент тривалий час був головною формою вираження  і закріплення англійського права. Прецеденти створюються в Англії тільки вищими судовими інстанціями: Палатою  лордів, Судовим комітетом Таємної  ради, Апеляційним судом і Високим  судом. Воно має імперативний характер, тобто кожна судова інстанція  зобов’язана слідувати прецедентам, виробленим вищестоящим судом, а  також створеним нею самою. Сукупність прецедентів склала англійське право.

 

Давнім джерелом англосаксонського  права є звичай. Присяжні засідателі, порівняно з професійними суддями, не мали тих знань про норми  раніше прийнятих судових рішень, що були необхідні для точної юридичної  кваліфікації вчинків. Для них орієнтиром виступали ті традиції, звичаї, норми  поведінки, що склалися в Англії й  окремих графствах. З урахуванням  цих норм і вироблялася загальна думка, позиція присяжних по конкретній справі.

 

Іншим джерелом англосаксонського  права є закон (статут). Він з’явився набагато пізніше прецеденту, але  поступово набув важливого значення у правовому регулюванні суспільних відносин. Статут має певний пріоритет  перед прецедентом, може скасувати  його. Однак це не означає, що прецедент  похідний від закону. [1, с. 342]

 

Своєрідність англосаксонського  права полягає в тому, що закон  реалізується не самостійно, а через  прецеденти, за їх допомогою.

 

Недоліки правової системи:

 

-  невпорядкованість;

 

-  дії суду неможливо  передбачити.

 

Структура англосаксонського  права відрізняється від романо – германського. В англійському праві немає класичного розподілу  на публічне і приватне. Замість  цього історично склався його поділ на загальне право і право  справедливості. Таке розходження в  структурному розподілі романо –  германської і англосаксонської правових систем має закономірний характер, обумовлений тим, що одна виникає  раціональним шляхом, інша – еволюційним, шляхом історичного генезису, поступового  юридичного оформлення відносин, що склалися. Звідси розходження в структурі  романо – германського й англосаксонського  права полягають у різних підставах  їхньої побудови, а отже, у різній логіці їхнього розвитку.

 

Представники: Англія, США, англійські провінції Канади, Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Шотландія, Ямайка, ПАР.

2.3 Соціалістична правова  система

 

Соціалістичне право виникло  з утворенням радянської держави 1917 р., а згодом – соціалістичне право  – виникає після утворення  інших соціалістичних країн у  післявоєнні роки.

 

Соціалістична система була виділена в науці зрівняльного права  за її цільовою направленістю. Тут право  розглядається як знаряддя і засіб  революційного перевлаштування  суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і  соціалістичні країни.

 

На соціалістичні правові  системи Європи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила  перша соціалістична правова  система – радянська. Національні  правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами  радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні  риси, які притаманні соціалістичному  праву.

 

Характерні риси правової системи:

 

1.  Базується на марксистському  вченні.

 

2.  Значну роль у формуванні  права відіграє партійна доктрина.

 

3.  Заперечувалося існування  приватного права, вся сфера  дій вважається публічною.

 

4.  Формально схожа на  романо – германську:

 

-  існує поділ на  галузі і підгалузі;

 

-  єдине джерело права  це нормативно-правовий акт;

 

-  переважає кодифікація.

 

5.  Хоча термінологія  і подібна до романо – германської  системи, але зміст термінів  дуже сильно відрізняється.

 

Для радянського права  характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від  французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні  автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському  праві оригінальну систему, і  тому відносять її до романо – германської  правової сім’ї. [13, с. 128–129]

 

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них  право – це надбудова, відображення відповідної економічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які розглядаються марксистсько-ленінським вченням під новим, індивідуалістичним кутом зору.

 

Соціалістичне право має  яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного  права, є спочатку революційна творчість  виконавців, а пізніше, нормативно –  правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із нормативно – правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і  інтереси партійно – державного апарату.

 

Соціалістичне право розглядається  як реалізація марксистської – ленінської доктрини. Те, що стосується категорій  і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського  права. По зовнішньому вигляду в  ньому збережені категорії і  інститути романо – германської  системи, однак за своєю суттю  вони корінним образом оновлені. В  суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і  яка керується іншими ідеалами, виникають  зовсім інші проблеми.

 

Радянська система права, хоч зовнішньо і залишається  такою ж, як і система романо –  германського типу, але існують і  значні відмінності: сімейне право  відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне  і житлове право.

 

Конституційне право у  вищій мірі відрізняється від  конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній  партії, та здійснення влади і управління Радами всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного  права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна  сказати і про інші галузі: адміністративне  право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.

 

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення  приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизму – ленінізму – це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В  цій концепції не залишається  місця для приватного права, яке  претендувало б на незалежність від  яких би то не було упереджених думок  і політичних обставин.

 

Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування  права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю  справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних  осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане  з державною політикою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною  владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати  в ролі утворювача норм права. Їй відводилася  лише роль суворого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади.

 

Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості  їх тільки закону, суд залишався  інструментом в руках панівного  класу (групи), забезпечував його панування  і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу  і виконуючу гілки влади.

 

В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу  в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично  перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить  себе вище права, коли право являється  «інструментом в руках панівного  класу чи партії» – така держава  заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель. [15, с. 178]

 

Представники: Куба, В’єтнам, частково Китай, північна Корея, КНДР.

 

В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу  в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично  перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить  себе вище права, коли право є «інструментом  в руках панівного класу чи партії» – така держава заздалегідь  обрікає себе на руйнування і загибель.

2.4 Мусульманське право

 

Мусульманське право як система  виникла ще в VII–X cт. в Арабському Халіфаті. Основний зміст мусульманського  права – витікаючі із ісламу правила  поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання  даних правил. Мусульманське право  поширюється тільки на мусульман. Але  все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і  модифікується e зв’язку з виникаючими  новими суспільними відносинами. Внаслідок  цього, виконується релігійне мусульманське  право і право мусульманських держав.

 

Характерними рисами мусульманського  права є:

 

1.  Представляє собою  одну із багатьох сторін релігії  ісламу, яка встановлює визначені  правила і об’єкт вірування,  а також вказує віруючим на  те, що можна робити, а що не  можна.

 

2.  Специфічна система  джерел права:

 

-  Релігійний текст  (коран).

 

-  Судовий прецедент  (судова практика).

 

-  Правова доктрина.

 

-  Нормативно – правові  акти (фірмани) регулюють питання  адміністративного і кримінального  права.

 

-  Розповіді про життя  пророка Мухамеда (сунни).

 

-  Правовий звичай (адати)  регулюють, наприклад, кровну  помсту.

 

3.  Специфічні правові  норми (імперативні).

 

4.  Своєрідна структура  права, умовно правові норми  можна поділити на:

 

-  Правові норми які  стосуються особистого статусу  людини;

 

-  Правові норми які  регулюють сферу злочину;

 

-  Правові норми які  регулюють майнові відносини  між особами.

 

В основі мусульманського  права лежить чотири джерела:

 

1.  Священна книга Коран,  складена із висловлювань Аллаха, котрий звертається до останнього  із пророків і посланців, Магомета.

 

2.  Сунна – збірник  традиційних правил, які торкаються  дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.

 

3.  Іджма – конкретизація  положень Корану у викладені  видатними вченими-ісламістами.

 

4.  Кияс – роздуми  про ті явища життя мусульман,  які не охоплюються попередніми  джерелами мусульманського права. [5, с. 357 – 358.]