Правові системи сучасності

Вступ

 

Кожне суспільство, кожна  держава має своє власне право  в залежності від властивих йому характеристик, стану його розвитку, його філософії, ідеології, вірувань і  устремлінь. У певному змісті, право  того чи іншого конкретного суспільства  носить унікальний характер, будучи вираженням освоєної цим суспільством особливої  концепції соціального порядку, а також підтвердженням того завдання, що суспільство покладає на право. Різним політичним суспільствам, різним країнам  і навіть різним історичним епохам властиві різні державні правові  системи зі своїми особливими базовими принципами, юридичними концепціями  і категоріями, із своїми особливими побудовами, виконанням і призначенням правових норм.

 

Актуальність теми: Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Зараз  здійснюється реформа права в  Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо  на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство  і ми можемо зі сторони розглянути і оцінити право, яке існує  зараз в Україні, використовуючи при цьому досвід іноземних держав.

 

Об’єктом дослідження: Правові  системи сучасних країн причому  вони досліджуються на основі порівняльної оцінки низки своїх структурних  елементів.

 

Методи дослідження: в  роботі були використані такі загальні методи наукового пізнання як: порівняння, абстрагування, аналіз, синтез і структурний  метод.

 

П‘ятнадцять джерел складають  джерельну базу дослідження.

 

 

1. Поняття і структура  правової системи

 

Держава має свою національну  правову систему. Історично склалося так, що у кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, законодавство, юрисдикційні органи, сформувалися особливості  правового менталітету, правової культури, що й об'єднується загальним поняттям «правова система». У будь-якій державі  правова система, будучи невід'ємним  елементом правової культури, детермінована  історичними і географічними  чинниками, є частина соціальної системи держави.

 

Введене у вітчизняну юридичну науку на початку 80-х років XX ст. поняття  «правова система» формується за аналогією  з «політичною системою» у  політології та «економічною системою»  в економічній теорії. Як комплексну характеристику юридичної сфери  життя конкретного суспільства  правову систему слід відрізняти від системи права. За обсягом  і змістом вони не тотожні. Система  права входить до правової системи.

 

Правова система – це комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних  засобів, призначених для регулювання  суспільних відносин, а також юридичних  явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові  принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.). [11, с. 71]

 

Можна сказати, що це – обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісна система  юридичних явищ, що постійно діють  унаслідок відтворення і використання людьми та їх організаціями (насамперед державою) для досягнення своїх цілей.

 

Правова система має істотне  значення для характеристики права, стану законодавства, діяльності судів  тієї чи іншої конкретної країни.

 

Структура правової системи  – це стійка єдність елементів  правової системи, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

 

Існує декілька критеріїв  об’єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

 

1.  Загальність історичної  долі і історичних коренів.  Інакше кажу-чи, системи пов’язані  між собою історично, мають  загальні державно-правові корені (походять з однієї древньої  держави, засновані на одних  і тих самих правових початках, принципах, нормах).

 

2.  Спільність джерел, форм  закріплення і вираження норм  права. Мається на увазі зовнішня  форма права, те, де і як фіксуються  його норми (в законах, договорах,  судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

 

3.  Структурна єдність,  схожість. Правові системи країн,  які входять в одну правову  сім’ю, повинні мати схожість  структурної побудови нормативно-правового  матеріалу. Як правило, це знаходить  вираження на мікрорівні –  на рівні побудови норми права,  її елементів, а також на  макрорівні – на рівні побудови  великих блоків нормативного  матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

 

4.  Спільність принципів  регулювання суспільних інтересів.  В одних країнах – це ідеї  свободи суб’єктів, їх формальної  рівності, об’єктивності правосуддя  та ін., в інших – теологічні, релігійні початки (наприклад,  мусульманські країни), в третіх  – соціалістичні, націоналістичні  ідеї і т.ін.

 

5.  Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення  і систематизації норм права.  Близькі у правовому відношенні  країни загалом використовують  рівнозначні або схожі за своїм  значенням терміни, що пояснюється  єдністю їх походження. По тій  же причині законодавці країн,  які входять в одну правову  систему, при розробці правових  текстів застосовують однакові  юридичні конструкції, способи  побудови нормативного матеріалу,  його упорядкування, систематизації.

 

Елементи правової системи  суспільства:

 

• суб'єкти права – фізичні  особи (громадяни, іноземці, особи без  громадянства та ін.), юридичні особи  – комерційні і некомерційні організації, держава, соціальні спільності та ін. Тривалий час правова система  характеризувалася як знеособлена  структура, тоді як без особи соціальна  система не може відбутися. Звернення  до людини як до такого, що систематизує, чинника всіх суспільних явищ зажадало перегляду попередніх підходів до структури  правової системи і виділення  суб'єктів права як неодмінного  її елемента;

 

• правові норми і принципи;

 

• правові відносини, правова  поведінка, юридична практика, режим  функціонування правової системи;

 

• правова ідеологія, правова  свідомість, правові погляди, правова  культура;

 

• зв'язки між названими  елементами, що визначають результат  їх взаємодії – законність, правопорядок.

 

Взаємодія елементів (компонентів) правової системи суспільства дозволяє виділити п’ять підсистем її функціонування:

 

1) інституційну – суб'єктний  склад (суб'єкти права) як такий,  що створює систему, чинник  усієї правової системи;

 

2) нормативну (регулятивну)  – правові норми і принципи, що регулюють відносини між  суб'єктами права, що об'єктивовані  та систематизовані в нормативно-правових  актах;

 

3) ідеологічну – праворозуміння  кожної людини, її правосвідомість  і правова культура, можливість  оцінити правове буття і вибрати  варіант поведінки – правомірної  та неправомірної;

 

4) функціональну – правотворчість, правореалізація, правозастосування,  правове виховання, правовідносини, юридична практика. Через них  формується, змінюється, здійснюється  дія норм права;

 

5) комунікативну – інтегративні (сумуючі) зв'язки всіх підсистем  функціонування правової системи  суспільства в цілому, які визначають  ефективність правового регулювання,  законність і правопорядок.

 

Кожна із самостійних частин правової системи суспільства має  власну структуру, свої принципи організації  і діяльності.

 

Таким чином, поняття «правова система» має узагальнюючий характер. Воно містить у собі, по суті, усі  правові явища: правотворчість, правосвідомість, діяльність, що реалізує право, правову  ідеологію.

 

Право – ядро і нормативна основа правової системи, її цементуючий  стрижень.

 

Праворозуміння – концептуальний фундамент правової системи.

 

Законність і правопорядок – обов'язкові результативні елементи правової системи, без яких вона не в змозі ефективно функціонувати. [9, с. 237]

1.1 Поняття, основні ознаки  і структура системи права

 

Право є дуже складною цілісною системою. Як вже зазначалося, є два  поняття: «система права» і «правова система», які не є тотожними, їх слід розрізняти. Правова система  – поняття ширше, ніж система  права. Система права входить  до правової системи, є засадною системою в системі.

 

На відміну від правової системи система права – правова  категорія, яка означає внутрішню  будову, внутрішню структуру права  будь-якої країни. Вона виражається  через розподіл і побудову нормативного матеріалу, за допомогою якого її різні блоки (частини) постають у  єдності.

 

Система права – це об'єктивно  обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка  складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

 

Можна сказати інакше: система  права – це науково організована сукупність правових норм, розподілених за групами – правовими інститутами, зведеними у підгалузі, які у  свою чергу утворюють галузі –  цілісні нормативні утворення.

 

Ознаки (риси) системи права:

 

1. Обумовленість реально  існуючою системою суспільних  відносин. Вона не може створюватися  на суб'єктивний розсуд людей  існує об'єктивно;

 

2. Органічна цілісність, єдність  і взаємозв'язок правових норм, а не їх випадковий набір.  Норми права, з яких складається  система права, не можуть функціонувати  ізольовано. Вони взаємно узгоджені  та цілеспрямовані;

 

3. Структурна багатоманітність. Це означає, що система права  складається з неоднакових за  змістом й обсягом структурних  елементів, які логічно об'єднують,  розташовують нормативний матеріал  у певній функціональній спрямованості.

 

Дослідження системи права  варто розпочинати з попереднього вирішення питання про структурні елементи і критерії побудови системи. Під структурою системи розуміється  єдність елементного складу системи  і взаємодія складових її елементів. Структура – це засіб зв'язку елементів у системі, які забезпечують її спрямоване функціонування та усталеність (стабільність).

 

Структурні елементи системи  права:

 

– норми права;

 

– інститути права;

 

– під галузі права;

 

– галузі права.

 

Норма права – «цеглинка» системи права, первинний компонент, із якого складаються інститути  і галузі права. Не може існувати норма  права, яка не входила б до певного  інституту і галузі права. Галузь права є найбільшим елементом  серед тих, з яких складається  система права. Цивільне право, кримінальне  право, трудове право, адміністративне  право та ін. – це галузі права.

 

 

2. Сучасні правові системи

 

Правова система – це один із різновидів соціальних систем (гр. systema – складене з частин, сполучене); поняття «система» використовується в різноманітних науках, в тому числі в правознавстві. Правова  система являє собою структуру  – інтегрований засіб цілісного  юридичного впливу на суспільні відносини. Елементи правової системи об’єднані  спільною метою, завданнями, вони виконують  деякі загальні функції.

 

Істотність правової системи  полягає в тому, що вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Право виступає центральною ланкою правової системи, а норми права породжують правовідносини, останні слугують формою реалізації юридичних норм.

 

В кожній країні є своя правова  система (національна правова система), або декілька систем. Сукупність країн  які використовують однакові правові  системи об'єднані в певні правові  сім'ї.

 

Термін «правова сім’я» потрібний  для позначення груп правових систем, які мають подібні ознаки, що дозволяє говорити про подібність цих систем. Ця подібність є результатом їх історичного  і логічного розвитку.

 

Правові сім’ї:

 

·  Романо-германська

 

·  Англо-саксонська

 

·  Релігійно-правова

 

·  Систему звичаєвого права

 

·  Соціалістична

 

правовий германський  саксонський соціалістичний

2.1 Романо-германська правова  система

 

Загальновизнаним центром  розвитку романо-германського типу правової системи є континентальна Європа, тому його ще називають континентальним.

 

Романо-германський тип  правової системи – це сукупність національних правових систем держав, що мають загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і  тенденцій розвитку на основі давньоримського  права.

 

Відмінною рисою романо-германської  правової родини є те, що вона спочиває на нормативно-правових актах, що, як правило, кодифіковані.

 

Сильними сторонами такої  системи є:

 

-  значна конкретність  правового матеріалу;

 

-  доступність його  для ознайомлення пересічними  громадянами;

 

-  дії суду і юристів  легко передбачити і легко  контролювати.

 

Недоліками системи є:

 

-  важкість внесення  змін (процедура прийняття правових  актів дуже складна).

 

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються  парламентами країн системи, володіють  вищої юридичний силоміць і поширюються  на всю територію держави, усіх його громадян. Помітимо пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може чи забороняти легалізувати звичаї, окремі положення судової практики, внутрішньодержавні договори. [7, с. 425 – 428]

 

Відповідно до романо-германської  доктрини закони підрозділяються на конституційні і звичайні. В усіх країнах системи закріплені принципи пріоритету конституційних законів  над звичайними.

 

Крім законів у країнах  романо-германської системи приймається  безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, інші документи, видавані виконавчою владою.

 

Другим джерелом романо –  германського права є звичай, що виступає як доповнення до закону. Крім той звичай виконує функцію згладжування протиріч, несправедливості законодавчих рішень.

 

Третім джерелом романо –  германського права з визначеними  застереженнями може бути визнана судова практика. Зміст цих застережень  зводиться до того, що відповідно до діючої доктрини, норми права можуть прийматися тільки самими законодавчими  чи уповноваженими органами. Судові практики вірять лише тлумачам чи закону яким-небудь іншим нормативним актам.