Поняття права та його функції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ПРАВА

 

2.1.Класифікація функцій права

 

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.

Системний підхід до дослідження процесів і  явищ утворює одну з відмінних  особливостей сучасної науки, сучасного  стилю нового наукового мислення.Аналіз функцій права як єдиної цілісної системи дозволяє не просто згрупувати, упорядкувати знання при вивченні окремих  функцій. Такий аналіз дає приріст знань, дозволяє глибше, повніше зрозуміти зміст кожної з функцій.

Відомо, що можливості пізнання залишаються  малоефективними, якщо воно обмежується  рівнем одиничності, якщо за окремими елементами воно не прагне виявити  їхню систему, Справа ще і в тому, що в реальному житті функції  права не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов'язані  між собою. Тому жодна з них не може бути досліджена достатньо глибоко і повно без з'ясування її взаємодії з іншими функціями, тобто без вивчення її в системі.

Система функцій права представляє собою  складне, багаторівневе утворення. Спочатку слід визначити функцію  права як цілого і функції цього  цілого.

Система функцій права безпосередньо  пов'язана з системою права. Відповідно до елементів, з яких складається  остання, можна виділити п'ять груп функцій права, що утворюють їх систему:

- загальноправові  (властиві всім галузям права);

- міжгалузеві  (властиві двом і більше, але  не всім галузям права);

- галузеві (властиві  одній галузі права);

- правових  інститутів (властиві конкретному  інституту права);

- норми права  (властиві конкретному виду норм  права).

Питання про співвідношення функцій права  різних рівнів має важливе значення, оскільки структурним елементам  системи права властиві функції, які мають певну специфіку, яка  детермінована предметом і методом  правового регулювання даних  елементів і їхнім призначенням в системі права. Та або інша загальноправова функція може в більшому або меншому ступені конкретизуватися функціями більш низького рівня. Це залежить, по-перше, від характеру загальноправової функції і, по-друге, від призначення галузі, інституту, норми права і відповідно їхніх функцій. Наприклад, функції кримінального права конкретизують загальноправову охоронну функцію в значно більшому ступені, ніж відповідні функції сімейного або земельного права.

Основні ознаки права.Можна виділити три основні фази в розвитку права. Перша - фаза зародження, відноситься по перевазі до тих суспільствам, де відбувається лише становлення виробляючих форм економіки. Друга фаза знаменує оформлення даного шару регулятивної системи в деяку систему правил (норм). Ця фаза погоджується з такими суспільствами, де в наявності повна перемога різних форм виробляючої економіки. І, нарешті, третя фаза зв'язана з письмовою кодификацією права в ряді ранньодержавних утворень [2, c. 147].

  Узагальнюючи розвиток права, його відмінність від інших соціальних норм, можна сформулювати ознаки права, тобто ті істотні характеристики права, що дозволяють стверджувати про його появу і функціонування в суспільстві, про його відмінність від інших соціальних норм. Це наступні ознаки.

  Соціальність. Ця ознака характеризує первинний зміст права, що забезпечує загальсоціальну і класову функції: організацію виробництва, розподіл і перерозподіл виробленого чи продукту, що добувається, нормування індивідуальних витрат праці на суспільні нестатки, панування чи класів соціальних груп у суспільстві, розподіл і закріплення соціальних ролей у суспільстві, посад у державі, організацію і здійснення державної влади, регламентацію товарно-грошових відносин і відносин власності, забезпечення експлуатації і привілеїв, а також інші сфери, зв'язані з організаційно-трудовий і соціальний життям суспільства.

  Нормативність. Право виступає як система норм (правил поведінки), характеризуемых логічною структурою ("інакше"), установленням масштабу, міри поводження, що визначають границі, рамки дозволеного, забороненого, запропонованого (позитивне зобов'язання). Ці властивості регулятивної системи (дозволу, заборони, позитивне зобов'язання) зародилися ще в суспільствах економіки, що привласнює, але на етапі становления права здобувають новий зміст, форми вираження, способи забезпечення. 
Обов'язковість. Правові норми забезпечуються можливістю державного примуса, тобто наділяються не тільки ідеологічним механізмом (авторитет, справедливість, релігійна підтримка), але і можливістю несприятливих наслідків при їхньому порушенні, що мають характер майнових обмежень, фізичних, моральних страждань.

  Формалізм. Правові норми, як правило, фіксуються в письмовому виді в спеціальній формі: закони і їхні збірники, прецеденти і т.д. Формалізм складає особливу цінність права, захищаючи право від довільної зміни, закріплюючи необхідну суспільству стійкість цього регулятора. Формалізм права визначається порядком створення законів, їхніх змін, скасування, що дійсно "працює" на стабілізацію суспільства, на точність застосування, виконання, дотримання і використання правил поведінки. 
Процедурність. Право як система норм містить у собі чіткі процедури створення, застосування, захисту. Процедурні правила, процесуальний порядок - характерна ознака права, що визначає його зв'язок з державним апаратом, насамперед зі спеціалізованими органами: судом, поліцією і т.п.

  Неперсоніфікованість. Ця ознака підкреслює та якість права, що його норми не мають, як правило, конкретно визначеного, індивідуального, персоніфікованого адресата, а спрямовані невизначеному, абстрактному колу осіб. Якщо яка-небудь конкретна особа виявляється в умовах, передбачених структурою відповідної норми, він і виявляється адресатом норми. З цією ознакою зв'язана і неодноразовість дії норми права, її довжина в часі. 
Об'єктивність. Ця ознака характеризує закономірний характер появи права на етапі переходу суспільства до виробляючого економіці, природний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи. Право, таким чином, не дарується якою-небудь зовнішньою силою суспільству, не з'являється по велінню яких-небудь культурних героїв. Воно, також як і держава, одне з умов існування політично організованого суспільства на етапі виробляючої економіки, і також, як держава, має велику соціальну цінність [3, c. 116]. 
Право в різних теоретико-юридичних концепціях наділяється й іншими ознаками, але теоретично узагальнені нові історичні дані дозволяють саме в системі зазначених ознак визначити право. При цьому варто підкреслити, що правильну характеристику новому основному шарові регулятивної системи ранньокласового суспільства дає тільки вся сукупність цих ознак. Тільки в сукупності вони визначають і соціальну цінність права. 
Дійсно, ця закономірність появи і цінність права випливають і з тих функцій, що право виконує вже на найперших етапах свого становлення в ранньокласових суспільствах.

  По-перше, право виконує важливу регулятивну функцію, забезпечуючи нормальну організаційно-трудову, виробничу діяльність суспільства, нормальний економічний оборот, виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів (товарів). По-друге, право виконує охоронну функцію, захищаючи державний лад, соціальну структуру суспільства, організацію економічного життя, панування визначених чи класів соціальних груп, ідеологічні основи, життя, волю, власність общинників-хліборобів, інших членів суспільства. По-третє, право виконує гуманістичну функцію, зм'якшуючи протиріччя (шляхом закріплення компромісів), соціальні зіткнення, класову непримиренність, сваволю й інші соціальні напруги в суспільстві. По-четверте, право виконує ідеологічну функцію, вводячи в суспільнусвідомість набір представлень про необхідні принципи і правила поведінки, духовних і моральних цінностях. І, нарешті, по-п'яте, право виконує важливу виховну функцію, підготовляючи молоді покоління, і не тільки їхній, до сприйняття правових і моральних цінностей, ідеалів соціального гуртожитку, цілей існування суспільства [11, с.194].

  Але виникає дискусійне питання про ще одну функцію права. Як, наприклад, бути з використанням права для обґрунтування і забезпечення панування тиранів, державного, класового насильства, військових захоплень і тому подібних антисоціальних дій? Чи є така спрямованість права також здійсненням його чи функцій це щось відмінне, далеке праву, що перетворює його в неправе?

  Це одне з ключових питань появи права, що по-різному зважується в теоретико-правових школах. Його аналіз буде даний нижче, при огляді теорій про сутність права. Тут же слід зазначити, що право вже на етапі свого виникнення виконує і функцію оформлення (забезпечення, обґрунтування) державного, класового насильства, примуса, здобуваючи часом дуже довільні форми створення і здійснення. Безумовно, юридичне оформляється функція насильства - така реальність правового буття. Однак ця функція не характеризує основне соціальне значення і призначення права, вона виникає спонтанно у визначених, як правило, екстремальних, зовнішніх і внутрішніх умовах життя суспільства, її прояв і поява, результат ненормального взаєминиправової системи і державної влади, результат дії не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних факторів [10, c. 54].

  Іншими словами, хоча і функцію оформлення "насильства" також не можна затушовувати, все-таки основними є діючі функції, що визначають соціальну цінність права, закономірності його появи, ті, котрі приведені вище: регулятивна (організаційна), охоронна, гуманістична, ідеологічна і виховна функції.

2.2.Загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права

  Функції права- це основні напрямки його впливу на людину, на суспільство, на суспільні відносини. Функції права ділять на загальносоціальні та спеціально-юридичні.

  Загальносоціальні функції - це основні напрямки правового впливу на різні сфери суспільного життя -економіку, політику, культуру тощо, напрямки взаємодії права з іншими соціальними явищами як єдності форми і змісту. До загальносоціальних функцій належать:

> гуманістична (право охороняє та захищає  право людства, народу, людини);

> організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин  на розв'язання певних соціальних  проблем);

> комунікативна,  або інформаційна (право інформує  людей про волю законодавця);

> оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави  оцінюють поведінку людей, право  вказує на допустимі й бажані  шляхи і способи задоволення  своїх потреб у межах правомірної  поведінки);

> ідеологічно-виховна  (право формує певний світогляд,  виховує звичку дотримуватися  чинного законодавства, дає зразки  правомірної поведінки);

> пізнавальна  (право є джерелом знань) та  інші функції.

До спеиіально-юридичних  функцій, котрі здійснюють, власне, правове регулювання суспільних явищ, відносять:

> регулятивну  (сприяє розвитку найцінніших  для суспільства і держави  соціальних зв'язків, регулює  суспільні відносини);

> охоронну (похідна від регулятивної, покликана  забезпечувати, здійснювати її  за допомогою правових обмежень - зобов'язань, заборон, покарань  тощо).

Крім  того, слід мати на увазі, що загальноправові  функції права не охоплюють і  не можуть охопити всього різноманіття конкретних форм і шляхів дії права  на суспільні відносини. Вони "деталізуються" у дії інших груп функцій права. Так, компенсаційна дія як елемент охоронної функції права здійснюється за допомогою компенсаційної функції цивільного або трудового права. Каральна дія найбільш помітна при здійсненні відповідної функції кримінального права і т. д.

Суспільство як складне і навіть надскладне ціле поділяється на певні сфери суспільних відносин. Абстрагуючись від більш дрібної деталізації, можна виділити три основні сфери, або системи, - економічну, політичну і виховну. Ці функції права називають соціальними.

В загальному вигляді соціальні функції права  можна визначити як напрями зворотної  правової дії на відповідні сфери  суспільного життя. Так, економічна функція представляє собою правову дію на економічну сферу; політична - на політичну; виховна - на духовну.

  Регулятивна функція права. В системі функцій права очолююче, визначальне місце займає регулятивна функція. Чи виражається право у формі нормативних або правозастосовних актів, здійснюється в загальних або конкретних правовідносинах, чи встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, чи визначає компетенцію державних органів і юридичних осіб - у всіх цих формах виявляється його основне соціальне призначення - регулювати суспільні відносини.

Особливості цієї функції полягають перш за все  у встановленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, в координації соціальних взаємозв'язків.

В рамках регулятивної функції виділяють  дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична функція виражається в  дії права на суспільні відносини  шляхом їхнього закріплення в  тих або інших правових інститутах. В цьому полягає одна із задач (призначень) правового регулювання. Право перш за все юридично закріплює, зводить в розряд чітко врегульованих  ті суспільні відносини, які є  основою нормального, стабільного  існування суспільства, відповідають інтересам його більшості або  силам, що стоять у влади.

Вирішальне  значення в проведенні статичної  функції належить інститутам права  власності, юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного устрою. Статична функція виразно проявляється і  у ряді інших інститутів (у тому числі в інститутах політичних прав і обов'язків громадян, виборчому, авторському праві).