Поняття права та його функції

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

імені Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра теорії та історії держави і права

 

 

 

 

 

 

 

 

Загурський  Петро Юрійович

 

Поняття права  та його функції

КУРСОВА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ  ТА ПРАВА 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

студента 1 курсу, групи А

юридичного  факультету

заочної                                                                                                          форми навчання

 

 

 

 

Науковий  керівник:

к.політ.н.,

ст. викладач

Георгізова  І.Л.

 

 

ЧЕРКАСИ - 2010

Зміст

 

Розділ 1. Поняття, ознаки та принципи права…..……..5

1.1.Поняття та ознаки  права…………………………………………….5

1.2.Сутність права………………………………………………………….6

1.3.Принципи права………………………………………………………….8

1.4.Норми права……………………………………………………………...12

 

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ ПРАВА……………………………..18

2.1.Класифікація функцій права…………………………………………18

2.2.Загальносоціальні та спеціально-юридичні функції  права…….23

 

Висновоки…………………………………………………...27

 

Список  використаних джерел та літератури ……….....29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   ВСТУП: 
 Актуальність теми. Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення.

Метою даної курсової роботи є спроба з'ясувати на основі опрацьованого наукового матеріалу суть поняття "право", його ознаки, розглянути напрямки історичного розвитку, збагнути його роль у врегулюванні суспільних відносин.

Завдання:

• Проаналізувати стан наукової розробки проблеми
• Визначити поняття та ознаки права
• Дати класифікацію функцій права

  Об’єкт дослідження: визначити поняття права та його функції

Предмет: Загальносоціальні та спеціально-юридичні функції права.

Стан  наукової розробки проблеми: Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, але і найскладніших суспільних явищ. Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав ще старогрецький мислитель Арістотель, повинне служити "критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з якими явищами воно зв'язано і звідки воно береться. Як бачимо, питання праворозуміння є важливим, складним і багатоаспектним, воно завжди привертало до себе увагу не тільки юристів, а й філософів, соціологів, психологів. Значну увагу розробленню вчення про правову норму приділено науковцями у дореволюційний період (М. Коркунов, Ф. Тарановський, Г. Шершеневич та ін.). Свій подальший розвиток воно отримало у працях радянських вчених (М. Александров, М. Байтін, П. Недбайло).

Структура роботи. Дана курсова робота складається із: змісту, вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Поняття та функції права.  

1. Поняття та ознаки права.

  Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

  Для того, щоб більш чітко усвідомити поняття «функція права», слід визначити, у чому її відмінність від близьких за змістом юридичних категорій, таких, як: «роль права», «завдання права» і «функціонування права».

Термін  «роль права» вказує на значення права  у житті суспільства, держави  взагалі або на певному етапі  їх розвитку. Відповідаючи на питання, яка була (чи буде) роль права на тому чи іншому етапі, вирішення тих чи інших завдань, слід розглянути функції  права, котрі якраз і характеризують його соціальне призначення. «Роль  права» більш загальне по відношенню до функції поняття. Саме у цьому  їх відмінність. Термін «завдання права» — це економічна, політична чи соціальна  проблема, що стоїть перед правом, і  яку воно покликано вирішувати. Завдання права відображає постійну мету, досягненню якої воно повинно всебічно сприяти.

Майже віковий  досвід активного дослідження поняття "функція права" на сьогоднішній день не дозволяє констатувати наявність  єдиного погляду на цю проблему. Якщо синтезувати численні точки  зору з цього питання, то ми побачимо, що, кінець кінцем, під функцією права  розуміють або соціальне призначення  права, або напрями правової дії  на суспільні відносини, або і  те і інше разом узяте.

Термін  «функціонування права» відображає дію права в соціальній системі. Дати функціональну характеристику права — означає розкрити способи  його впливу (шляхи і форми впливу на суспільні відносини).

Соціальне призначення права формується, складається  з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальних необхідностей  суспільства створюються закони, направлені на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Причому  те або інше призначення права  виступає тим виразніше, ніж гостріше відчувається потреб (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі - закріпити, захистити або направити  розвиток певних суспільних відносин.

Впорядкованість суспільних відносин, їх системність  і динамізм, є необхідними умовами  функціонування і розвитку суспільства. Тому соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

Правова дія - це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права  на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, дозволів, заборон, приписів і норм в суспільному  житті, діяльності держави, його органів, громадських об'єднань і громадян.

Напрям  дії - найбільш істотний компонент функції  права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного  розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби  і трансформує їх в позитивне  право.

1.2.Сутність права

Сутність  — це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і  відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст — певна сторона  цілого, сукупність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об'єкта.

Сутність  права — внутрішній зміст права  як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів  через формальне (державне) закріплення  міри свободи, рівності та справедливості.

Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя  цього класу. В усіх визначеннях  права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння  сутності експлуататорського права  як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для  соціалістичного права — як вираження  інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому  класові трактування держави  і права тісно змикалися.

Було  б неслушним відривати один від  одного класовий та соціальний аспекти  сутності права. І той і інший  аспекти складають єдину, хоча й  внутрішньо суперечливу сутність права  як регулятора суспільних відносин через  державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

Поняттям  права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:

—  цілісно-нормативний;

— регулятивний.

Якщо з  цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору —  спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства  перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового  регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рівності — формальної і фактичної, тобто несправедливість).

Сутність  права менше піддається змінам, ніж  його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють  собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати  зміну сутності права, визнавати  для неї лише якості статичності  та незмінності на відміну від  змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими  завданнями та загальними справами, розв'язуваними  правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування  правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.

У будь-якому  суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною  в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором  суспільних відносин, поведінки людей.

До категорії  сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сут-нісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий  характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).

Сутність  права щонайкраще розкривається  через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом століть.

 

1.3. ПРИНЦИПИ ПРАВА

Принципи  права — об'єктивно властиві праву  відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.

Принципи  є підставою права, містяться  у його змісті, виступають як орієнтири  у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які  реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати  стрижнем правової матерії.

Усі принципи права можна поділити на:

загальносоціальні

спеціально-соціальні (юридичні)

Загальносоціальні принципи права: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні, морально-духовні  та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: •   Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна  правова система, і одночасно  вектор, що визначає напрямок розвитку цієї правової системи. Належать до всіх галузей права.

• Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна  галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.

Властиві  конкретній галузі права (наприклад, принцип  рівності сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

•   Міжгалузеві — своєрідна система  координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям  права (наприклад, принципи гласності  та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи  економічної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конкуренції та заборони монополізації — у підприємницькому та бан-ківському праві).