Підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин

«Юридичними фактами стають, як правило, ті життєві обставини, на які вказує правова норма. Так, розділ майна в натурі, що є загальною індивідуальною власністю, стає юридичним фактом і веде до припинення права загальної індивідуальної власності остільки, оскільки на це вказує норма». Факт реєстрації шлюбу в органах загсу — юридичний факт, тоді як обряд церковного вінчання — життєва обставина, але не юридичний факт, тому що юридичні норми з ним ніяких правових наслідків не зв'язують.

«Вказуються юридичні факти в гіпотезі юридичної норми. При наявності (чи відсутності) юридичних фактів, зазначених у гіпотезі, «спрацьовує» диспозиція чи санкція юридичної норми».

Таким чином, надання правового характеру тим чи іншим обставинам цілком залежить від волі законодавця офіційної влади, а не самих учасників життєвого процесу, хоча без них ці обставини могли б і не наступити. «Не право породжує подібні факти, вони виникають і існують поза ним, але право надає їм статусу юридичних з метою їх регуляції і впорядкованості суспільного і державного життя

Це — реакція правової норми на конкретну ситуацію, яка передбачена в її гіпотезі. Юридичні факти служать безпосередньою підставою для появи і функціонування правовідносин». «Юридичні факти багаточисельні і різноманітні, тому вони детально класифікуються наукою за різними ознаками з метою виявлення їх особливостей і більш глибокого пізнання».

За вольовою ознакою юридичні факти діляться на дії і події.

«Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи (наприклад, укладення угоди, скоєння правопорушення тощо).

Події — це обставини (явища), виникнення і дія яких не залежить від волі особи, але з настанням яких правові норми пов'язують настання певних правових наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, смерть, хвороба, перебіг терміну тощо)».

У свою чергу серед дії, залежно від того, чи узгоджуються вони з приписами правових норм, чи ні, розрізняють правомірні і неправомірні дії.

«Правомірні дії — це ті, що здійснюються на основі і згідно з приписами правових норм». Вони поділяються на юридичні акти і поступки (вчинки).

«Юридичні акти — це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (наприклад, укладення угоди)».

Юридичні наслідки настають в силу самої дії, що законом визнається вагомою. Прикладом юридичного вчинку є створення високомистецького літературного твору, який зацікавив видавця і був опублікований. Автор, створюючи здобуток, міг не мати на меті його публікацію, а правовідносини, що виникають в цьому випадку, відбуваються в силу вказівки закону. Юридичним вчинком буде і укладення фіктивного шлюбу, якщо в ньому народилися діти. Укладений без наміру створити реальну родину, а з метою, наприклад, одержати прописку, ухилитися від розподілу по закінченні вузу, одержати житлову площу, він породжує, у випадку народження дітей, всі юридичні обов'язки, пов'язані з утриманням і вихованням дітей.

«Події — це факти, походження яких не пов'язане з волею учасників правовідносин». Розрізняють відносні і абсолютні події. «Відносні події — це такі факти, походження яких пов'язано з волею людей, хоча ці люди до даних виникаючих правовідносин не мають відношення».

«Неправомірні дії — це дії, що чиняться всупереч приписам правових норм. Вони охоплюються поняттям правопорушення».

Залежно від ступеня їх суспільної небезпечності, тобто серйозності, серед неправомірних дій розрізняють злочини і проступки.

Злочини — це найбільш суспільно небезпечний вид неправомірних дій. Вони визначаються кримінальним законом і зумовлюють кримінальну відповідальність, оскільки посягають на цінності, що взяті під охорону нормами кримінального права. «Злочином визнається суспільно небезпечне, протиправне та кримінально каральне діяння (дія чи бездіяльність)».

Проступки — це менш суспільно небезпечні неправомірні діяння. Залежно від виду суспільних відносин, у сфері яких вони скоюються, а отже, від галузі права, норми якої при цьому порушуються, серед проступків розрізняють адміністративні, дисциплінарні та ін.

«Залежно від характеру правових наслідків, які вони породжують, юридичні факти поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Правоутворюючі юридичні факти зумовлюють виникнення правовідносин; правозмінюючі – їх зміну; правоприпиняючі - припинення правовідносин».

Професор В.В. Копєйчиков вважає, що «можна доповнити наступні види юридичних фактів за тривалістю у часі: а) одноактні - що складаються з одноразового акту їх виявлення (купівля квитка, що дає право на проїзд у транспорті); б) триваючі (або юридичні стани) - тривала у часі ознака (перебування у шлюбі, перебування на дійсній службі у Збройних Силах)».

Як юридичні факти можуть виступати правові презумпції. «Презумпція — це припущення про наявність або відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується наявним життєвим досвідом». Презумпція не є достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою мірою ймовірності і застосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні справи.

«Правова презумпція — це закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Правові презумпції поділяються на:

а) презумпції, що не можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які не підлягають сумнівам, а тому не потребують доказу (наприклад, презумпція недієздатності неповнолітнього);

б) презумпції, що можуть бути спростовані — це закріплені в законі припущення про наявність або відсутність певних фактів, які мають юридичне значення до того часу, поки у відповідності із встановленою процедурою не буде встановлене інше (презумпція невинності)».

Отже, юридичні факти слугують підставою не лише для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, але і цілеспрямований рух останніх є підставою юридичних фактів.

В цьому розділі був охарактеризований зміст правовідносин. В нього входять юридичні або природні права і обов'язки учасників суспільних відносин. Крім того, розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов'язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражає матеріальні або духовні цінності, стосовно яких виникли правовідносини. Юридичний зміст складають суб'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин. Ці суб'єктивні правая і обов'язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

 Досліждення різних точок зору таких авторів як професор В.В. Лазарєв, М.Н. Марченко, В.В. Копєйчиков, О.Ф. Скакун, М.С. Кельман та багатьох інших дали змогу узагальнити поняття правовідносин, прослідкувати розбіжності у формулюванні визначення цього поняття і виявити причину неспівпадіння поглядів.

Тому, на основі проаналізованого матеріалу можна дати таке визначення: правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних обов'язків та мають суб'єктивні права. Це конкретна форма буття права. Правовідносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов'язків, за факти правопорушень.

Правовідносини мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів.

Саме тому питання правовідносин не втрачає своєї актуальності, вимагає спостереження і контролю. Від якості правового регулювання залежить рівень нашого життя, захисту прав і свобод, порядку в суспільстві.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року //Офіційний сайт Верховної Ради України//www/rada/gov/ua.

2. Волинка К.Г. Теорія держави і права: навч. посіб. / К.Г. Волинка - К.: МАУП, 2003.- 240 с

3. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома. – 3-е вид, стереотипне. – Л.: Новий Світ-2000, 2009. - 584 с.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. пос. / П.М. Рабінович. - 6-е вид. - X.: Консум, 2002. - 160 с.

5. Теорія держави і права: підручник / за ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005 - 448 с.

6. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів 3-14 юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. - 432 с.

7. Загальна теорія держави і права: підр. для студентів / за ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 498 с.

8. Скакун.О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник / О.Ф. Скакун . ─ Х. : Еспада, 2006 . ─ 776 с.

9. Теорія держави і права : навч. посібник / Р.А. Ромашов, Н.М. Пархоменко, С.М. Легуша, Г.Н. Муртазаєва ; за заг. ред. Р.А. Ромашова, Н.М. Пархоменко. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К. : КНТ, 2007 . - 216 с.

10. Котюк В.О. Теорія права: курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів / В.О. Котюк. - К.: Вен турі, 1996.- 249 с.