Підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин

Національний університет «Львівська політехніка»

Навчально-науковий Інститут права та психології

 

                                                                              

                                                                  

                                                                            

                                                                           Кафедра__теорії та філософії права _______________ __

 

 

 

 

 

 

      РЕФЕРАТ

   З дисципліни «Актуальні проблеми теорії держави та права»

на тему :

«Підстави виникнення, зміни та припинення правових відносин»

 

 

 

Виконав:

Студент групи Перевірив:

                                                                                  доц., к.ю.н.

 

 

Львів–2013

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття та особливості правових відносин.
2. Склад правовідносин: суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин.
3. Юридичні факти як необхідні елементи виникнення, зміни або припинення правових відносин.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Право не може існувати без правовідносин, воно реалізується в правовідносинах, живе і діє в них. Правовідносини – це конкретна форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов'язані з державою і громадянським суспільством, з системою права і законодавства.

Тема правовідносин займає чимале місце у житті кожної людини, бо майже постійно вона вступає в них, купуючи продукти у магазині, укладаючи шлюб або влаштовуючись на роботу. Тому правовідносини невіддільні від життя, і саме воно диктує яким чином вони повинні змінюватись.

Щоб розкрити поняття правовідносин, потрібно відмежувати їх від інших суспільних відносин – моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Всі суспільні відносини мають вольовий, ідеологічний характер, але правовідносини ще й мають державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об'єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Учасники правовідносин пов'язані між собою конкретними суб'єктивними правами і обов'язками, які мають офіційний юридичний характер. Між ними існує суб'єктивний індивідуальний зв’язок на підставі законодавчих актів.

Традиційно вважалось, що правовідносини не можуть існувати без системи права і законодавства. Разом із тим, як показала практика, в останні роки в суспільстві може існувати дві групи правовідносин: правовідносини, які врегульовані законодавством, і правовідносини, які не врегульовані законодавством. Це обумовлено відсутністю законодавства, яке регулює певні суспільні відносини. Разом із тим можуть існувати факти, коли закони існують, але правовідносини не виникають, оскільки немає механізму їх реалізації, не склались умови для їх реалізації тощо.

Теоретичні питання, пов'язані із дослідженням сутності правовідносин розглядалися в працях О.В. Зайчука, М.С. Кельман, В.В. Копєйчикова, В.М. Корельського, В.О. Котюк, В.В. Лазарева, С.Л. Лисенкова, П.М. Робіновича, О.Ф. Скакун, М.В. Цвіка.

1. Поняття та особливості правових відносин.

У суспільстві існує багато різних за змістом відносин, серед яких правові відносини займають своє особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права щодо відносин між різними суб'єктами. Вони мають ряд ознак, що у своїй сукупності відрізняють їх від інших видів суспільних відносин.

Ознаки правових відносин:

1. виникають тільки між людьми (суб’єктами права визнаються тільки люди).
2. правовідносини є результатом свідомої діяльності людини (особи, які не можуть усвідомлювати значення своїх дій (наприклад, визнані судом недієздатними) хоча й є суб’єктами права (володіють правоздатністю), проте не можуть вступати у правовідносини, оскільки не володіють дієздатністю);
3. правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, оскільки виникають на їхній основі. Реально можуть виникати лише ті правовідносини, на котрі вказує юридична норма. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідношення у випадку вирішення справи на основі аналогії закону та аналогії права;
4. правовідносини — це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах;
5. у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу;
6. правовідносини — це вольове відношення між суб'єктами, тобто для його виникнення потрібне виявлення їхньої волі. При цьому, є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, укладення шлюбу, договір купівлі-продажу), а також правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення).

Правове відношення — це специфічне вольове суспільне відношення, що виникає на основі відповідних норм права, учасники (суб'єкти) якого взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Види правовідносин:

1) за галузевою ознакою — конституційні, цивільні, кримінальні та інші, відповідно до галузей права;

2) за кількістю суб'єктів правовідношення — прості (між двома суб'єктами); складні (між трьома і більше суб'єктами);

3) за рівнем визначеності кількості суб'єктів — загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів невизначена); конкретні (кількість суб'єктів правовідносин точно визначена);

4) за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають — регулятивні (поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною); охоронні (реакція держави на неправомірну поведінку суб'єктів);

5) залежно від розподілу прав і обов'язків — односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки); двосторонні (кожна зі сторін має і права, і обов'язки);

6) за характером дії зобов'язаного суб'єкта — активні (зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії); пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від певних дій).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Склад правовідносин: суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин.

Склад (структуру) правовідносин складають суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин.

Суб'єкт правовідносин — це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків.

Об'єкт правовідносин — це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини. Тобто, об'єкт правовідносин — це те, з приводу чого виникають правовідносини.

Об'єкти правовідносин поділяються на:

1)  предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі — предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. Цінності — гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат).

2)  послуги виробничого і невиробничого характеру — виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.

3)  продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом.

4) особисті немайнові  блага — життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх об'єкт — здоров'я громадянина тощо.

Виходячи з того, що у правовідношенні поєднуються фактичні суспільні відносини і юридичні (правові) норми, розрізняють його юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників.

Суб'єктивне право — міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це покладена на зобов'язану особу і забезпечена можливістю застосування засобів державного примусу міра необхідної поведінки, яку вона зобов'язана здійснювати в інтересах уповноваженої особи.

Фактичний зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Види суб'єктів правовідносин:

1. фізичні особи (люди, індивіди):
• громадяни даної держави;
• іноземці (громадяни інших держав);
• апатриди (особи без громадянства);
• біпатриди (особи, що мають громадянство двох держав).
2. колективні суб’єкти (юридичні особи):
• державні органи, організації, установи, підприємства;
• органи місцевого самоврядування;
• комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо — вітчизняні, іноземні, міжнародні);
• громадські об'єднання (політичні партії, громадські організації, профспілкові організації тощо);
• релігійні організації.
3. соціальні спільноти: народ (нація); населення певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, села, області, будинку, мікрорайону); трудові колективи.

Юридична особа — організація, якій притаманна така ознака як організаційна єдність, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Така ознака як організаційна єдність означає, що вона має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом. Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).

Для того, щоб юридична чи фізична особа була суб'єктом правовідносин, вона повинна володіти правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки.

Дієздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати юридичні права і юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

У фізичної особи правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Повна дієздатність фізичної особи, згідно з чинним законодавством України, наступає з 18 років. Проте, іноді, повнолітня особа, у встановлених законодавством випадках, може бути обмежена у дієздатності або повністю позбавлена її, що можливе лише за рішенням суду (наприклад, у разі зловживання спиртними напоями, що ставить сім’ю у тяжке матеріальне становище).

Деліктоздатність фізичних осіб, згідно з чинним законодавством, наступає з 16 років (за окремі види правопорушень може наступати раніше або пізніше).

Право-, діє- та деліктоздатність юридичної особи, як правило, наступають одночасно, тобто з моменту реєстрації чи затвердження її статуту (положення) і припиняються з ліквідацією юридичної особи.

 

4. Юридичні факти як необхідні елементи виникнення, зміни або припинення правових відносин.

Правовідносини — динамічне явище. Вони виникають, змінюються, припиняються, реалізуються. Динаміка правовідносин пов'язана з реальними життєвими обставинами, тобто з юридичними фактами.

Юридичні факти, поряд з нормами права і правосуб'єктністю, є необхідною передумовою правовідносин. Без юридичних фактів неможливі правовідносини. Наприклад, маючи право на вступ у вуз і будучи право-дієздатним, громадянин може реалізувати це право і вступити в правовідносини з вузом лише за наявності юридичного факту — факту успішної здачі вступних іспитів і зарахування до навчального закладу.

«Юридичні факти — це конкретні обставини, що виникли в житті певних суб'єктів, з настанням яких правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин».

Ці факти стають юридичними не в силу якихось особливих внутрішніх властивостей, а внаслідок визнання їх такими державою, законом. Життя — безперервний ланцюг різноманітних фактів, явищ, дій, випадків, обставин, але не всі вони набувають юридичного значення, а тільки такі, які торкаються найбільш суттєвих інтересів суспільства, входять у сферу правового регулювання і можуть спричинити юридичні наслідки.