Інтелектуальна влясність

• Конституція України;
• Кодекси України: цивільний та господарський;
• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
• Закон України «Про видавничу справу»;
• Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;
• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
• Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
• Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
• Закон України «Про інформаційні агентства»;
• Закон України «Про інформацію»;
• Закон України «Про кінематографію»;
• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
• Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
• Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
• Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
• Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
• Закон України «Про рекламу»;
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
• Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;
• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;

Міжнародні договори до яких приєдналась Україна:

• Бернська конвенція (Паризький акт 1971 р.);
• Римська конвенція 1961 р.;
• Женевська конвенція 1974 р.;
• Договір ВОІВ про авторське право;
• Паризька конвенція, Стокгольмський акт;
• Договір про патентну кооперацію 1970 р.;
• Договір про патентне право 2000 р.;
• Мадридська угода 1891 р.;
• Мадридський протокол 1989 р.;
• Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;
• Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин;
• Будапештський договір 1977 р.

3. Набуття прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Стаття 492. Торговельна марка

1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Стаття 493. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.
2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Стаття 494. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Стаття 495. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1. право на використання торговельної марки;
2. виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 496. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

Стаття 497. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв'язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.
2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
3. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Стаття 498. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

Стаття 499. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними

1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку

1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

4. Оцінка вартості прав інтелектуальної власності.

Вартість  є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної  власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно  до Міжнародних стандартів оцінки розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

• оподатковуваної бази майна підприємств;
• вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;
• вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;
• розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність  оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка  вартості прав на конкретний об'єкт  інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід. У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 1.

Таблиця 1.Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки 

Процес  оцінки розпочинається з ідентифікації  об'єкта інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використаний під час оцінки.

Оцінка  проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. До неринкових видів вартості відносяться: залишкова вартість заміщення, вартість у використанні, інвестиційна вартість тощо. Наступним кроком є вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної власності, метою і базою оцінки. Після того як буде обрано той або інший підхід у його рамках вибирають метод оцінки. І, нарешті, проводять розрахунок вартості прав на об'єкт інтелектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершується оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути відображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності. 
 
 

5. Форми та способи захисту  права інтелектуальної  власності.

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної  власності юрисдикційна і неюрисдикційна (рис. 1). Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист.

Юридичні  форми захисту застосовують два  порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах.

Риє. 1 Форми і порядки захисту прав інтелектуальної власності

Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах  державної митної служби України.

1. Адміністративно-правовий спосіб захисту прав

Адміністративний  спосіб полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України. "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин" тощо.