Контрольная работа по " Історія держави і права зарубіжних країн"

1. Порівняти основні стани оформлення конституційного права Франції та США після буржуазно-демократичних революцій кінця 18 сторіччя. 

1.1   Основні  стани оформлення конституційного  права Франції.

З XVI ст. у Західній Європі виникає капіталістичний уклад. І в міру його визрівання і розвитку дедалі більше поглиблювалися суперечності між продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами.

Конфлікт між новими продуктивними силами і феодальними  виробничими відносинами конкретно  проявився в основних галузях економіки, зачепив інтереси різних класів і станів феодального суспільства. Якнайкраще це можна простежити на історії Франції, де напруженість і гострота класової боротьби були найбільшими.

Населення Франції в  другій половині XVIII ст. складало 26 млн. чоловік. З них лише 270 тис., тобто трохи більше 1 %, належало до привілейованого класу – 140 тис. дворян і 130 тис. священиків. З 10 французів 9 голодували, населення було обкладене 7 тис. загальнодержавних та місцевих податків і повинностей. Літо 1788 року було неврожайним, а наступна зима дуже суворою. Повсюди спалахували селянські виступи. І буржуазія, і селянство, і плебейство не хотіли і не могли миритися з феодально-абсолютистською монархією. Банкрутство державної казни, розорюваної колосальними тратами двору та перших двох станів (дворянства і духовенства), призвело до гострої фінансової кризи. У монархії не було грошей на самі невідкладні витрати. Після ряду невдалих спроб відшукати кошти король був змушений скликати Генеральні штати – представництво трьох станів, що не збиралося уже 175 років. 17 червня після тривалих, але пустопорожніх дебатів щодо процедури, третій стан проголосив себе Національними зборами. Пізніше до них приєднались ліберальні представники дворянства і духовенства. Було схвалено рішення про ануляцію імперативних мандатів.

Людовік XVI спробував 20 червня закрити Національні збори, але  депутати відновили свої засідання  у залі для гри в м’яч. Тут  вони склали урочисту присягу не допустити  зриву роботи Національних зборів, доки не буде прийнята Конституція.

9 липня 1789 р. Національні  збори проголошують себе Установчими  зборами, тобто органом, який  має утвердити нові державно-правові  інститути, розробити та затвердити  конституцію держави. Король починає  стягувати до Парижу і до  Версалю вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захопив арсенали. 14 липня повсталі захопили 8 башт фортеців’язниці Бастилії. Комендант був вбитий і гарнізон здався. Падіння Бастилії стало сигналом для французької провінції – всюди народ виганяв стару королівську адміністрацію, обирав нові муніципалітети і створював збройну силу революції – Національну гвардію. По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789р.

Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.

«Представники французького народу, які складають Національні  збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного .організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов’язки».

Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними і  рівними в правах» і що метою  якого б то не було політичного союзу є збереження природних і невід’ємних прав людини, що такими правами є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).

Джерело суверенітету —  в нації, підкреслювалося в Декларації. Тому «закон є виразом загальної  волі» (ст. 6). Базуючись на цих положеннях, вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній йшлося про представницький характер законодавчого органу як верховного органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів». А закон має бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає.

Декларація не просто проголошує природні, невід’ємні права  людини — вона одночасно розкриває  їх сутність.

Так, свобода визначалась  як право «робити все, що не шкодить іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими ж правами. Крім того, закон може забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заборонено, законом, дозволено» (ст. 5).

Отримало роз’яснення  і природне право на безпеку, що знайшло  своє виявлення в закріпленні  принципу законності. «Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований  інакше, — стверджувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, і за приписаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні накази, підлягають карі.

Було закріплено і  презумпцію невинності. Як стверджувала Декларація, «кожна людина вважається невинною до того часу, поки її не оголосять  винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в разі арешту ніякої надмірної суворості.

Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. «Ніхто не може бути покараний інакше, як в  силу закону, встановленого і обнародуваного до вчинення злочину і законно  застосованого» (ст. 8). А сам .закон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхідні кари».

І, нарешті, Декларація підкреслювала  неминуче значення права власності, проголошуючи його природним, «непорушним  і священним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього права, за винятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність», законно засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відшкодування.

Декларація 1789 року згадувала  також інші права і свободи. «Вільний обмін думками і переконаннями  є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом», — було сказано в статті 11 Декларації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних переконань.

Для утримання громадської  сили і для витрат по управлінню, заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни мають право  особисто через своїх представників  визначати необхідність громадських  податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягання і строк, на який вони встановлюються» (ст. 14).

Знайшла своє втілення і  сформульована Монтеск’є ідея створення  організаційно незалежних одна від  одної і взаємно врівноважених гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової. В статті 16 було сказано: «Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлений розподіл влади, не має конституції».

Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала новий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вона обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повинностей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і зборів.

На початку 1790 р. вступила в силу низка декретів, згідно з  якими церковна власність була конфіскована, оголошена національним майном і підлягала продажу з торгів. У результаті вона перейшла до рук буржуазії і частково заможного селянства. Церква була позбавлена права реєструвати шлюби, народження, смерть. Священнослужителі повинні були присягнути новому ладу. Вплив церкви істотно зменшився, вона була поставлена під контроль держави.

Відповідно до нового адміністративного поділу Франція  мала 83 департаменти, які складалися з дистриктів, кантонів, комун. Єдиною стала система оподаткування, були ліквідовані більшість феодальних пережитків, що гальмували розвиток торгівлі, та ін. Скасовувався становий поділ громадян, усі дворянські титули й звання, середньовічні цехи.

У результаті скасування феодальних правил і обмежень в галузі торгівлі та промисловості були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності. Здобувши владу, політичні права, велика буржуазія стала вважати обтяжливим тиск демократичних верств населення. 21 жовтня 1789р. було прийнято декрет, згідно з яким дозволялось застосовувати збройні сили для придушення народних виступів. 14 червня 1791 р. набрав чинності закон Ле-Шапел’є, що заборонив під страхом великого штрафу або тюремного ув’язнення створення профспілок, проведення страйків.

Після спроби короля втекти за кордон позиції прихильників конституційної монархії ослабли. Дедалі сильнішим ставав рух за встановлення республіки.

Велика буржуазія не була заінтересована в подальшому розвитку революції. Розстріл гвардійцями 17 липня мирної демонстрації проти монархії показав, що вона стала контрреволюційною силою.

Національні збори спішно 13 вересня 1791 р. затвердили Конституцію, яка зберігала  за королем значні права. Перша частина— Декларація прав людини і громадянина 1789 р.— стала преамбулою Конституції. Друга її частина була присвячена вищим органам влади.

10 серпня 1792 р. в Парижі  почалось народне повстання, в  результаті якого монархія була  ліквідована. Деякий час влада  була в руках Паризької комуни. Законодавчі збори дали згоду  на арешт короля. Було видано  декрет про скликання Національного Конвенту. Вибори його депутатів треба було проводити без поділу громадян на активних і пасивних.

Прихильники монархії намагались не допустити суду над королем. Однак  якобінці добились того, щоб у Конвенті було проведено відкрите голосування. Кожний депутат особисто виходив на трибуну й публічно оголошував свою думку. Глибокої ночі 17 січня 1793 р. голосування закінчилось. Людовік XVI був визнаний винним у змові проти нації, у замаху на безпеку держави і засуджений до смертної кари.21 січня вирок було виконано.

Улітку 1793 р. республіка опинилась  на краю загибелі, її армія відступала, багато генералів зрадили їй, у  деяких місцях спалахнули роялістські  заколоти. Народ голодував, зростала інфляція, англійці наповнили країну фальшивими асигнаціями.

У цій складній обстановці якобінці проявили себе як революційна партія. 31 травня і 2 червня 1793 р. народ Парижа піднявся на повстання. Частина депутатів-жирондистів  була заарештована. Провідною силою  Конвенту стали якобінці. Вони заявили, що врятувати республіку може лише єдність нації і повне викорінення залишків феодалізму.

10 червня було прийнято декрет, який поклав початок скасуванню  феодальних порядків на селі. 17 липня Конвент остаточно скасував  усі сеньйоріальні платежі та  феодальні права без будь-якого викупу. Общинні землі підлягали негайному розподілу між селянами. Відтоді дрібне землеволодіння у Франції стало основною формою землекористування. Зберігання феодальних актів на землю, утаємничення їх від спалювання карались каторгою.

Жирондисти звинуватили якобінців в узурпації влади. У відповідь на це якобінці підготували проект нової Конституції Франції. 24 червня 1793 р. Конвент урочисто схвалив її текст і поставив на всенародне обговорення.

Конституція закріпила республіканський режим: «Республіка єдина й неподільна» — записано в ст. 1. Вона містила більш радикальне тлумачення принципу суверенітету народу, ніж Конституція 1791 р. Колишнє абстрактне поняття верховенства нації було замінено конкретнішим змістом: «Суверенний народ — це сукупність усіх громадян» (ст. 7). Для прийняття закону або важливого загальнодержавного рішення голосування в Законодавчому корпусі було недостатньо. Потрібне було ще схвалення громадян, принаймні очевидної більшості їх. Таким чином якобінці прагнули реалізувати вчення Ж. Ж. Руссо про народний суверенітет і безпосередню, пряму демократію.

1.2 Основні стани оформлення конституційного права США.

Після проголошення незалежності колонії продовжували вести тяжку  і напружену боротьбу проти Англії. В армії Вашингтона відчувалося нестача продовольства, зброї. Але американський народ стійко долав труднощі і злигодні, мужньо бився з британськими військами, значну частину яких становили найманці: для боротьби з американськими патріотами Англія найняла в правителів дрібних німецьких князівств близько тридцяти тисяч солдатів. 

На другому етапі  стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними  завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією. Про це свідчили зокрема проведені в цей час аграрні зміни, які мали на меті ліквідацію багатьох істотних елементів феодалізму. Так, було знищено феодальне землеволодіння корони, за рекомендацією Конгресу 1777 року конфісковані маєтки майже тридцяти тисяч лоялістів. Фермери й орендарі, не чекаючи рішення Конгресу, самочинно припиняли сплату фіксованої ренти.

Рішуче було покінчено  і з такими атрибутами феодалізму, як майорат і невідчужуваність землі. Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об’єднання колоній. Декларація незалежності проголосила виникнення суверенних Сполучених Штатів Америки. Але це проголошення слід було підкріпити реальним утворенням і оформленням єдиної союзної держави. Існувала пекуча потреба — економічна і воєнна — об’єднати штати, заснувати центральні органи влади.

Але процес утворення  союзної держави розвивався повільно і несміливо. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при  обговоренні компетенції і функцій  союзних органів бажали максимально  обмежити їх права. Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об’єднаних колоній.