Юридичні особи як суб’єкти цивільного права

Дозвільний порядок утворення  юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є  дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов’язань (п. 2 ст. 5 Закону України ”Про підприємства в Україні”).

Неодмінною умовою виникнення юридичної  особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.

При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:

а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об’єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження);

б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).

Припинення діяльності юридичних  осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, юридична особа є такою,  що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 2 ст. 104 ЦК України).

Відповідно до ст. 34 Закону України  ”Про підприємства в Україні” ліквідація і реорганізація підприємства здійснюються за рішенням власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства в наслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; в) якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; г) з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Формами припинення юридичних осіб є: а) ліквідація; б) реорганізація  (злиття,  приєднання, поділ, перетворення) (ч. 1 ст. 104 ЦК України). При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов’язків до інших осіб. Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як правило, ліквідаційна комісія.

Законом України  ”Про об’єднання громадян” (ст. 32) передбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об’єднання громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання національної та релігійної ворожнечі тощо); 2) систематичного або грубого порушення вимог ст. 22 цього закону (одержання політичними партіями коштів або іншого майна від державних органів або іноземних держав тощо); 3) продовження протиправної діяльності після попереднього накладення стягнень; 4) зменшення кількості членів політичної партії до числа, коли вона не визнається як партія. Рішення про примусовий розпуск всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян та території України приймає Конституційний Суд України.

Однією з підстав  ліквідації юридичних осіб як суб’єктів  підприємницької діяльності є банкрутство. Відповідно до ст. 1 Закону України ”про банкрутство” від 14 травня 1992 року під банкрутством розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом.

При реорганізації  також відбувається припинення юридичної  особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у  порядку загального правонаступництва.

Сама реорганізація  здійснюється в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення.

Злиття має  місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.

Приєднання —  це форма реорганізації, за якої одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність.

Зворотний процес має місце при поділі й виділенні. Поділ означає, що на базі однієї юридичної  особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділенні немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

Своєрідною формою реорганізації юридичних осіб є  їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права та обов’язки) переходять до новоутворених юридичних осіб. У разі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої.

Правонаступник  відповідає за зобов’язаннями юридичної  особи, що припинила своє існування, у повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділенні правонаступники відповідають за боргами попередника пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.

Юридична особа  розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філій і представництва. Філія юридичної особи — це структурно і територіально відокремлена її частина, яка за своїм місцезнаходженням виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

Представництво  — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише деякі функції  від імені юридичної особи  поза її місцезнаходженням (укладає  договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філії і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.

Відповідно до ст. 95 ЦК України юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, створення філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ здійснюється у тому самому порядку, що його встановлено для створення цих організацій (ст. 7 Закону України ”Про підприємства в Україні”).

Крім понять ”філія”  і ”представництво”, у практиці трапляються поняття дочірньої організації, хоч воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої організації, призначає її керівника та здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається у статуті організації, яка її створила. Проте дочірня організація не відповідає за боргами своєї основної організації, а остання — за боргами дочірньої організації. При неплатоспроможності (банкрутства) засновника стягнення за його боргами може звертатися на майно дочірньої організації за умови ліквідації останньої і після задоволення претензій її кредиторів.

4 Види юридичних осіб

Юридичні  особи можна поділяти на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на: а) приватні; б) колективні; в) державні; г) змішані. Відповідно до суб’єктного складу юридичні особи поділяють на: а) українські; б) спільні з участю іноземного інвестора; в) іноземні; г) міжнародні організації та об’єднання.

У деяких країнах СНД поширений  поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об’єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

Однак слід зазначити, що такий поділ  є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботу, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при прийнятті нового ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права (ч. 2 ст. 81 ЦК). Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, під подіють під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також  визначає для юридичних осіб, що діють у цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємство, господарські товариства, кооперативи тощо. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних осіб вирішується у різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України ”Про підприємства в Україні” (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Залежно від форм власності, встановлених Законом України ”Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, основане на власності фізичної особи;
• колективне підприємство, основане на власності трудового колективу підприємства;
• господарське товариство;
• підприємство, основане на власності об’єднань громадян;
• комунальне підприємство, основане на власності відповідної територіальної громади;
• державне підприємство, основане на державній власності, в тому числі казенне підприємство;
• спільне підприємство, основане на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав;
• підприємство, основане на власності юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

Перехід до ринкової економіки зумовить появу нових організаційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, до яких належать такі юридичні особи, які створені на підставі договору шляхом об’єднання майна (абр майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст.1 Закону України ”Про господарські товариства” можуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст.3 закону).

Господарські товариства можна  поділити на дві групи: об’єднання капіталів та об’єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх створені передбачають об’єднання майна засновників та учасників і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності), до другої групи — товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, а й безпосередньо особистою участю.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певне число акцій рівної мінімальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплачених сум.