Стан і перспективи зайнятості трудових ресурсів Франції в умовах інноваційних змін

 

 

3. Сучасний стан  і оцінка зайнятості трудових  ресурсів Франції

У Франції до працездатного  населення відносять всіх осіб у віці від 16 до 60 років. 16 років - це термін, який визначається відповідно до завершення обов'язкового шкільного навчання, 60 років - період виходу на пенсію. Крім того, за рамками самодіяльного працюючого населення залишаються учні та студенти, які продовжують навчання після 16 років, військові, що проходять службу (за винятком кадрових військових), безробітні та жінки, які займаються сімейним працею. 
Нагадаємо і про те, що при таких офіційних оцінках в активне населення не включаються учасники так званої «тіньової економіки». Сюди відносяться іммігранти, які працюють на підпільних підприємствах, пенсіонери, які займаються офіційно не зареєстрованими підробітками, студенти, практикуючі нелегальне репетиторство і інші. Сюди треба додати також всіх учасників торгівлі наркотиками, займаються іншими підпільними спекуляціями, проституцією та іншим. У Франції ця підпільна економіка не настільки розвинена, як в Італії, але все ж за різними оцінками в ній зайнято понад 1 млн осіб. Оборот діяльності у цій сфері перевищує 300 і більше млрд франків на рік, що складає в окремі роки 13% вартості ВВП Франції. 
         Зростання народжуваності, зниження смертності, масова імміграція та репатріація - всі ці фактори суттєво збільшили трудові ресурси країни. Зворотне вплив зробило продовження термінів навчання, а також збільшення тривалості навчальних занять у зв'язку з розвитком вищої освіти. Чисельність працездатного та працюючого населення зростала під впливом все більшого залучення жінок у діяльність за межами сім'ї. 
         Чисельність працездатного населення країни в даний час складає приблизно 2/3 загального населення (у 1989 р. 34100000 чоловік, 61% населення). У 1946 р. число осіб в робочому віці не перевищувала 27800000 чоловік. Зіставлення із загальним зростанням населення за післявоєнні роки говорить про більш низьких темпах зростання працездатних віків (приблизно в 2 рази). Це пояснюється швидким збільшенням числа дітей, осіб похилого віку, а також змінами критеріїв включення в число працездатних (підвищенням нижчого рівня з 14 до 16 років і зниженням верхнього з 65 до 60). 
        За питомою вагою працездатних вікових груп у населенні Франція стоїть в одному ряду з багатьма розвиненими західними країнами. Наприклад, в 1989 р. у Великобританії та Італії показники були однаковими з Францією (61%). Правда, в Німеччині вони були більш високими (68%).

 

Рік Кількість 1980 24 427 145 1981 24 501 171 1982 24 660 707 1983 25 040 986 1984 25 118 684 1985 25 243 557 1986 25 553 483 1987 25 552 233 1988 25 544 935 1989 25 660 765 1990 25 664 377 1991 25 645 417 1992 25 842 752 1993 25 982 398 1994 26 072 216 1995 26 213 834 1996 26 553 048 1997 26 560 293 1998 26 768 513 1999 26 997 739 2000 27 223 724 2001 27 309 297 2002 27 690 891 2003 28 268 951 2004 28 550 654 2005 28 833 906 2006 29 045 088 2007 29 281 060 2008 29 501 315 2009 29 558 828 2010 29 724 836 2011 29 863 720

Загальна чисельність робочої сили 
Проаналізуємо таблицю.

Найвищій рівень робочох сили спостерігався у 2011 році(29 863 720 чоловік ), а найнижчий рівень у 1980 році (24 427 145).

1980 році, який має найнижчий рівень (24427 145,5).

Як бачимо що кількість робочої сили зросла на 21% за останніх 31 років. 
Середня кількість становить 26 628 932,4. 
Для цих розрахунків, ми отримали результати 31-річного періоду 1980-2011 рр.. Грунтуючись на цій інформації, ми можемо оцінити, що в буде в наступних роках.

 

 

4. Регіональні особливості та відмінності в розвитку та розміщенні трудових ресурсів Франції в умовах інноваційних змін

 

Францію ділять на 7 ройонів(Додаток2):

• Паризький район;
• Північний район;
• Східний район;
• Ліонський район;
• Південно-Західний район;
• Середземноморський район;

Найбільшим за площею (29% території і майже дві чверті населення) є Паризький район. Характеризується найбільш розвиненою обробною промисловістю, найінтенсивнішим сільським господарством, густою мережею шляхів сполучення. Ядром району є Великий Париж з його майже десятимільйонним населенням і найпотужнішим інтелектуальним потенціалом країни.

      Північний район (Нор-Па-де-Кале) займає найменшу територію, але володіє значними трудовими ресурсами і економічним потенціалом..

      Східний густозаселений — понад 190 осіб на 1 км²..

     Ліонський район займає південну частину Франції і знаходиться між Східним і           Середземноморським районами. За площею і кількістю населення район займає четверте місце у країні, зате значно поступається за щільністю населення найбільш густозаселеному (Північному) — майже в 3,5 разу.

     Південно-Західний район .За площею район є другим у Франції, а за щільністю населення — останнім. Найбільш густозаселеними є долини Гаронни і Дордоні.

     Середземноморський район. Центром французького Середземномор'я є понад мільйонний Марсель, який займає третє місце за чисельністю населення у Франції, після Парижа і Ліона.[3,с.266]

Питома вага трудових ресурсів серед міського населення  вища, ніж серед сільського. Так, у великих і середніх містах вона становить 62—65%, а в сільській місцевості знижується до 56—57%. [1,с. 419]

Економічна діяльність в межах  країни розподіляється нерівномірно. Найбільший контраст існує між Великим  Парижем і іншою частиною країни. Понад 20% працюючих зайняті в Парижі та його передмістях, на частку яких припадає лише 2,2% території Франції. Цей же район виробляє більше 27% доходів і є найбільшим центром робочих місць вищої кваліфікації і головних офісів компаній.

         У 1998 чисельність працездатного населення Франції становила понад 25,8 млн. осіб. Вперше вона стала швидко рости на початку 1960-х років, коли покоління дітей, що народилися в період повоєнного збільшення народжуваності, досягла працездатного віку. На цей же час припав зростання імміграції та збільшення зайнятості серед жінок. З початку 1980-х років темпи зростання трудових ресурсів сповільнилися і в 1990-1993 в середньому становили всього 0,3% в рік (в 1966-1980 - 0,9% на рік). Імміграція іноземних робітників практично припинилася, а багато молодих людей, щоб відкласти пошук роботи, продовжували навчання. Крім того, люди значно раніше, ніж раніше, почали йти на пенсію. Загальне число зайнятих не відставало від зростання чисельності працездатного населення і постійно росло до першого міжнародного нафтового кризи 1973. Потім, виключаючи короткий період зростання наприкінці 1980-х років, число зайнятих залишалося на одному рівні. Число робочих місць не відповідало чисельності працездатного населення, що призвело до значного зростання рівня безробіття. У 1975 тільки 4,1% працездатного населення було безробітним, а до 1998 їх частка склала 11,8%. У 1998 в країні налічувалося 22,7 млн. зайнятих. Ситуація із зайнятістю істотно розрізняється в трьох головних секторах економіки. У повоєнний час зайнятість у первинному секторі (сільське, лісове та рибне господарство) постійно зменшувалася і в 1996 становила лише 4,6% від загального числа зайнятих. Через економічного спаду і автоматизації праці зайнятість у вторинному секторі (промисловість, будівництво) знижувалася. У 1996 в цьому секторі працювали 25,9% всіх зайнятих, тоді як наприкінці 1960-х років - 40%. Однак швидко росло число робочих місць у сфері обслуговування, в 1996 тут працювало 69,5% усіх зайнятих. У 1998 жінки складали 44% всіх зайнятих, а число робочих місць для чоловіків через спад у важкій промисловості скоротилося. Зростання числа робочих місць з неповним робочим тижнем дозволив знайти роботу жінкам, особливо які мають дітей. Щоб скоротити витрати і підвищити свою конкурентоспроможність, фірми стали частіше вдаватися до використання кадрів, що працюють неповний робочий день. У 1998 частково зайнятими були 31,6% працюючих жінок і 5,6% чоловіків. Збільшилася також кількість тимчасових робітників. В цілому у Франції, як і в інших розвинених країнах, в 1990-і роки число постійних робочих місць скоротилося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Проблеми зайнятості трудових ресурсів Франції в епоху міграційних рухів. Шляхи вирішення проблем і перспективи

Основні проблеми зайнятості населення

Зайнятість — суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка зазвичай приносить їм заробіток (трудовий дохід). Міжнародною організацією праці визначено найважливіші принципи зайнятості. Серед них — виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці. Примушування (в будь-якій формі) до праці не допускається, крім випадків, що встановлюються законодавством. Держава несе відповідальність за здійснення політики зайнятості, спрямованої на створення умов для реалізації права громадян на працю. Реалізація зайнятості включає систему соціально-економічних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та участю його в суспільно корисній діяльності. Зайнятість відображає весь комплекс взаємозумовлених економічних, соціальних і демографічних процесів розвитку суспільства і є важливою характеристикою його зрілості й прогресивності. Кількісно вона характеризується рівнем залучення населення (або окремих його груп) до суспільно корисної діяльності; вимірюється співвідношенням кількості зайнятих у господарстві до загальної кількості населення або його працездатної частини. Зайнятість характеризують також за такими основними пропорціями: розподіл зайнятих між сферами трудової діяльності й підготовка до неї (навчання з відривом од виробництва); розподіл між галузями господарства; поділ на зайнятих розумовою і фізичною працею тощо.

Щодо демографічного та промислового потенціалу Франції, то можна сказати, що природний приріст населення дуже низький, але уряд країни проводить державну політику заохочування народжуваності, яка дещо поліпшила показники приросту. Також можна сказати, що частка економічно активного населення (ЕАН) Франції не дуже висока, яка складає 25 млн. чоловік, або понад 40% все населення країни.

Зручне географічне розташування, наявність безлічі міжнародних  маршрутів авіаційного, морського, залізничного та автомобільного видів  транспорту, високий життєвий рівень населення робить Францію привабливою для іммігрантів як з країн Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки, так і європейських країн з нестабільною етнополітичної обстановкою або зазнають труднощів економічного характеру, в тому числі з Російської Федерації, інших держав-учасників СНД і прибалтійських республік. В результаті, в той час як інші країни характеризуються високим рівнем народжуваності та еміграцією, Франція ось вже протягом більше 150 років приймає у себе іноземців, прагнучи таким чином протистояти природного убутку свого населення.

Дійсно, багато фахівців сходяться  на думці, що Франції потрібні іммігранти. Наприклад, на півдні країни винороби і садівники скаржаться, що не можуть залучити достатньо працівників, незважаючи на рівень безробіття, що перевищує 9%, а статистика ООН вказує на те, що Франції щорічно необхідно залучати 1,7 млн. іммігрантів, щоб підтримувати демографічний статус кво . Сьогодні про імміграцію говорять ще й як про засіб боротьби зі старінням нації. 
          Тим часом імміграційний потік до Франції знаходить всезростаючі обсяги. Згідно з переписом населення 1999 р. загальне число іноземних резидентів, які проживають у французькій метрополії, включаючи 2,5 млн. іноземців, що отримали громадянство Франції, склало 4,3 млн. осіб, що еквівалентно 7,4% населення. Для порівняння: частка іноземців у населенні інших розвинених країн у середньому складає 4,5%. При цьому 1,3 млн. із зазначених вище 4,3 млн. чоловік - це вихідці з Алжиру, Марокко та Тунісу. Однак, це дані офіційної статистики. Згідно ж з доповіддю, представленому 2 роки тому групою академіків і експертів (Вища Рада Інтеграції), у Франції проживають не менше 4-5 млн. одних тільки мусульман, половина з яких має французьке громадянство. Причому майже 3 млн. мусульман є вихідцями з Північної Африки (1,5 млн. - з Алжиру, 1 млн. - з Марокко, решта - з Тунісу). Серед мусульман також 350 тис. іммігрантів припадає на Туреччину, 250 тис. - на Південну Африку, що залишилися - на Близький Схід (в основному, це курди і іранці). Таким чином, кожен 12-й житель Франції є вихідцем з мусульманської держави. 
 
          Одночасно, високий рівень оподаткування і велика кількість адміністративних бар'єрів у підприємницькій сфері призводять до того, що індивідуальні платники податків, які досить заможні і активні, залишають межі Франції. Так, уже 300 тис. французів проживають в південно-східній Англії, де податки значно нижче і набагато простіше відкрити власний бізнес. На еміграцію населення впливає і ситуація з безробіттям - тільки у 30% французів до 30 років є постійна робота. Не дивно, що за останні роки понад 2 млн. молодих французів виїхало в США і Великобританію. А влада, про що говорять вищенаведені цифри, щоб підтримати стабільну демографічну ситуацію, компенсують цей відтік марокканцями та алжирцями. Подібна ситуація ще більш посилює демографічну кризу і підсилює відчуття французами втрати своєї «національності» на тлі поступово проникає в країну американської моделі бізнесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Напрями реструктуризації зайнятості  трудових ресурсів в Франції

Реструктуризація — це процес здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності, організаційно-правових форм, з метою фінансового оздоровлення, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції та підвищення ефективності виробництва.

Висновки

Чисельність населення Франції становить 63,2 млн. чоловік (2005 р.) - це третє місце  серед європейських країн і двадцять перша серед країн світу. Тривалий час природний приріст населення в країні був дуже низьким, але останнім часом, завдяки демографічній політиці уряду, став дещо вище, ніж в інших розвинених державах Європи. Населення збільшується завдяки імміграції населення з колишніх колоній, країн Східної Європи і Північної Африки, Італії та Туреччини. 
   Показники природного руху: народжуваність - 12,4 ‰, смертність - 9 ‰, природний приріст - 3,4 ‰. Середня тривалість життя французів - 79 років (83 - жінки, 75 - чоловіки). 
   За національним складом Франція - однонаціональних держава. 93,6% населення країни - французи. Національними меншинами у Франції є корсиканці, баски, ельзасці, бретонці, фламандці. У країні проживають вихідці з колишніх колоній, а також близько 4,5 млн. алжирців, іспанців, турків, португальців, італійців. Більшість віруючих мешканців Франції - християни-католики. Досить вагоме місце в країні займає іслам. Його сповідують вихідці з країн Північної Африки, колишніх французьких колоній. Є також прихильники іудаїзму, православ'я, протестантизму та англіканства. 
   Розміщено населення по території країни нерівномірно. Середня його густина - близько 110 чол./км2. У промислово розвинених районах вона досягає до 300 чол./км2, тоді як в горах щільність становить 20-30 чол./км2. 75% населення Франції - це міські жителі, які в основному проживають в 50 міських агломераціях країни (понад 60% населення держави). Близько 1/5 жителів Франції проживає в Паризькій агломерації. Великими агломераціями є також Ліон (1,2 млн. чол.), Марсель (1,2 млн. чол.), Лілль (1 млн. чол.). Сільське населення зосереджене в невеликих населених пунктах і хуторах. 
   У структурі зайнятості переважає сфера послуг (71%), у промисловості зайнято близько 25%, в сільському господарстві - 4% економічно активного населення. У Франції досить великий рівень безробіття (12,4%).

Список використаної літератури

 

1.Олійник Я.Б., Географія.  Україна і світ.-2008-с.419

2.Юрківський В.М., Регіональна економічна і соціальна географія(зарубіжні країни).-2001-с.31