Сфера послуг Японії

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГЕОГРАФІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА

на тему:

Сфера послуг Японії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала 

студентка 4 курсу

групи УРР

Пальчук М.

 

Викладач

Тиква Л.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

Японія — держава у Східній Азії. Офіційна назва — Японська Держава. Розташована на Японському архіпелазі, у північно-західній частині Тихого океану. Складається з 47 адміністративних одиниць — префектур. Столиця — Токіо. Одна з найбільш технологічно розвинутих країн світу. Для Японії характерним є наявність та високий розвиток усіх галузей сфери послуг. Всесвітньо визнані її успіхи в галузях банківської сфери, освіти і охорони здоров'я. Сфери відпочинку і внутрішнього туризму також одержали значний розвиток. Японія — один з лідерів кіно- і телеіндустрії, видавничої справи.

Фінансова сфера. Фінансова система Японії складається з бюджету центрального уряду, місцевих бюджетів і спеціальних фондів та фінансів підприємств, корпорацій, що належать центральним і місцевим органам влади. Особливість державних фінансів Японії полягає в тому, що показник частки державних витрат у ВВП є одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн. Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.

З метою перерозподілу  фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур  у Японії створена спеціальна установа — Фонд фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету  центрального уряду. З метою визначення територій, які мають право на одержання коштів з Фонду вирівнювання, розраховуються бюджети так званих стандартних територій. Стандартною вважається префектура з чисельністю населення 1,7 млн. чоловік і площею 6900 км² і муніципалітет з такими показниками: 100 тис. осіб і 160 км².

Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на б категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта, соціальне  забезпечення, сприяння ринку зайнятості і розвитку промисловості й економіки. Для кожної категорії визначається одиниця виміру втрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями діяльності дає показник базових фінансових потреб стандартної території.

Сучасна банківська система  Японії виникла після Другої світової війни і побудована за американським  зразком. Вона складається з приватних банків, кредитних асоціацій, урядових фінансових установ, а також філій іноземних банків; є однією з найбільш потужних і розвинених у світі в даний час. Серед провідних світових банків частка Японії в останні роки неухильно підвищується. Потужні фінансово-промислові групи на чолі з японськими банками здійснюють великомасштабні промислові інвестиції в США, в країнах Західної Європи, Азії та Австралії.

Кредитна діяльність японських банків за кордоном має  тенденцію до посилення інтернаціоналізації: деякі з них стали центрами міжнародного кредитування. Розширюються і масштаби розміщення цінних паперів японськими банками на ринках США та країн Західної Європи. Японський банк розвитку здійснює пільгове короткострокове кредитування окремих галузей економіки, у підтримці яких не зацікавлені приватні банки. Освіта фінансово-промислових груп у післявоєнний період також є особливістюрозвитку банківської системи країни.

Банківську систему  країни очолює Центральний Банк, 55% акцій якого належить державі. Акціонери не беруть участь в управлінні діяльністю банку. Центральний банк очолюють його Президент і Директорат, що складається з ряду віце-президентів, радників Президента, інспекторів з нагляду за веденням справ і директора. До методів управління Банку Японії ставляться: ліцензування банківської діяльності; встановлення мінімального розміру статутного капіталу для банків; видача дозволів на зміну найменувань банків, створення і ліквідацію їх філій. Основні напрями діяльності Банку Японії :

– облік комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань;

– надання кредитів під забезпечення векселів, боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

– купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій;

– виписка векселів на отримання;

– приймання вкладів і проведення операцій у національній валюті;

– приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках.

Центральний банк встановлює мінімальні рівні показників банківської ліквідності. До них відносяться: норма власного капіталу, що визначає частку власного капіталу банків в його сукупному розмірі; норма ліквідних активів, що відображає співвідношення капіталу до боргових зобов'язань; норма нерухомості; обмеження на видачу великих кредитів і ін. Встановлюються також зобов'язання банків за поданням звітної документації. У перші повоєнні десятиліття Японія активно не використовувала класичні інструменти грошово-кредитної політики. Домінувало пряме кількісне лімітування кредиту і штучне заниження процентних ставок, що забезпечувало високі темпи економічного зростання. Внаслідок глибокої і тривалої економічної кризи, що почалася в середині 70-х років, істотно посилився вплив держави на кредитну систему країни і зросло значення грошово-кредитного регулювання економіки.

Головними органами грошово-кредитного регулювання в країні виступають: Банк Японії, Міністерство фінансів і  Федерація економічних організацій. До основних методів регулювання належать: зміна норм позичкового відсотка і обов'язкового резервування; проведення операцій з державними цінними паперами таіноземною валютою; адміністративні заходи, що проводяться спільно з урядом. Переважання адміністративних заходів, що мало місце в 70-і роки, змінилосяринковими методами регулювання. Державний контроль над діяльністю банків був ослаблений. Проте в руках уряду залишилася функція кредитування об'єктів з високим ризиком діяльності і низькою рентабельністю.

Наука і освіта. У Японії освіта вважається обов'язковою і вона ніби злита з системою профісіональної освіти. Система вищої освіти включає в себе такі основні чотири види освітніх установ: 1. університети повного циклу (4 роки); 2. університети прискореного циклу (2 роки); 3. професійні коледжі; 4 технічні інститути.

В університетах повного циклу  навчання триває 4 роки, однак на медичному  і ветеринарному факультетах - 6 років. Після закінчення основного 4 - річного  курсу навчання в університеті випускник  може поступити в магістратуру чи докторантуру. Термін навчання в магістратурі в японських вузах - 2 роки. Докторантура - 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний у світі інститут "студента-дослідника" - кенкюсей. Це значить, що студент, який поставив перед собою мету отримання наукової ступеня, має можливість займатися дослідницькою роботою в обраній ним конкретної галузі знань протягом від 6-ти місяців до 1-го академічного року.

Існують 2 основних види студентів-дослідників:- студент, який продовжує навчання в  іншому університеті за угодою з університетом, де він проходив основний курс;- студент-іноземець, який може бути прийнятий в університет для підготовки до здачі вступних іспитів терміном до 2-х років, але без наступного продовження свого перебування в Японії, в цьому випадку студент може повернутися додому і через деякий час знову запросити в'їзну візу для вступу до університету.

В університетах прискореного циклу  термін навчання складає 2 роки, але  для бажаючих отримати спеціальність  медичної сестри термін навчання складає 3 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу становлять дівчата. Вони спеціалізуються на таких напрямках, як економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист. В останні роки в Японії особливої популярністю користуються суспільні науки. 
Освіта у професійних коледжах орієнтована на тих, хто бажає отримати вузькотехнічну освіту. Термін навчання в цьому випадку не більше 3-х років.

Термін навчання в технічних  інститутах становить 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам. Випускники таких інститутів влаштовуються на роботу на фірми та дослідницькі центри, пов'язані з розробкою нової передової технології і ноу-хау. У технічних інститутах готують також фахівців торгового флоту. 
Найвідомішими державними університетами Японії є: Токійський, Кіотський, Осакський, Хоккайдський, приватними (більшість розташована в Токіо) - Васеда, Мейдзі, Токай, Хосей, Кейо.

Вже більше 50 років ця країна впевнено тримає пальму першості в найрізноманітніших галузях науки. Високі технології в автомобілебудуванні, енергозбереженні та робототехніці, медицині та дослідженняхкосмосу - всі ці та багато інших галузей знаходяться на найвищому рівні, в першу чергу, завдяки винаходам і розробкам японських вчених. На сьогоднішній день наука Японії займає передові позиції в сфері нових технологій. Врахувавши досвід минулого, країна використовує більшість своїх розробок для поліпшення якості життя людей і захисту навколишнього середовища. Створюються та вдосконалюються нові, екологічно чисті двигуни для автомобілів, роботи і ефективні медикаменти, що полегшують життя громадян, економляться і повторно використовуються енергоносії і цінні метали. Сучасний підхід Японії до науки з певної точки зору можна назвати шляхом у майбутнє.

Привертає увагу розширена  цілеспрямована наукова діяльність у Японії. На світовий ринок дедалі більше надходить патентів та ліцензій, особливо в галузі промислової генетики (біотехнології), систем інформаційного забезпечення, нових видів енергії і матеріалів, медицини, контролю і системних досліджень Землі та океану. Здійснюється державний план створення 18 академічних містечок ("технополісів") з метою виробництва конкурентоспроможної наукоємної продукції для світового ринку і розповсюдження нових технологій серед місцевих фірм.

Технополіси розміщуються в багатьох районах, але перевага надається Канто і Кінкі. Прикладом  може бути Цукуба за 50 км на північний  схід від Токіо, де в галузях нових технологій вже працюють близько 50 науково-дослідних інститутів і два університети. Традиційними для японських учених є наукові дослідження в океанології та сейсмології. Тепер їх доповнюють атомні і космічні дослідження. На півдні Кюсю в місті Каґосіма діє космічний центр, а на розташованому поруч острові Танеґасімо — космодром. Центр контролю за супутниками розташувався в Цукуба.

Засоби масової інформації. Засоби масової інформації в Японії є одними з найрозвинутіших у світі. Вона займає перше місце серед країн за обсягами тиражу щотижневих газет та ступенем їх поширення — 1 примірник на тисячу осіб. Японія є лідером в світі за кількістю радіо- та телеприймачів, обсягами телерадіомовлення, а також обсягами перегляду телепередач. Так само вона входить до десятки провідних країн за кількістю друкованих видань, насамперед книг і журналів, які припадають на душу населення.

В Японії існує громадське та комерційне телерадіомовлення. Перше  представлено Японською телерадіомовною  корпорацією (NHK). Вона має два загальнонаціональні кабельні телевізійні канали — NHK General TV та NHK Educational TV, три супутникових телевізійні канали — NHK BS-1, NHK BS-2 та NHK Hi-Vision, і три радіостанції внутрішнього мовлення — NHK Radio 1, NHK Radio 2 та NHK FM. Корпорація також здійснює міжнародне телерадіомовлення, що представленню телевізійними каналами NHK World TV і NHK World Premium, а також радіостанцією NHK World Radio Japan.

Найпопулярнішим засобом  масової комунікації є телебачення. Японці дивляться його, в середньому, 3 години на добу. Проте через боротьбу телеканалів за аудиторію та залежність від спонсорів, загальний культурно-освітній рівень телепередач пристосований до потреб інтелектуально невибагливої публіки. Більшу частину ефіру займають розважальні програми; на другому місці після них — випуски новин та політичні дебати.

Незважаючи на поширеність  телебачення, основним джерелом новин  для японців залишаються газети. Від інших засобів масової  комунікації вони вирізняються універсальністю, наочністю та критичністю матеріалів. Японські газети поділяються на загальнонаціональні та регіональні. До перших належать такі видання як "Йоміурі сімбун" (14 млн. примірників), "Асахі сімбун" (13 млн.примірників), "Майніті сімбун" (10 млн.примірників), "Санкей сімбун" і "Ніхон кейдзай сімбун" (по 4 млн. примірників); до других — такі видання як "Хоккайдо сімбун", "Тюґоку сімбун", "Нісі-Ніппон сімбун", тощо.

Загальнонаціональні газети мають мільйонні тиражі видаються  на високоякісному папері. Вони складають  більше половини загального тиражу щоденних газет, що дозволяє говорити про монополізацію ними японського газетного ринку. Підприємства, які володіють загальнонаціональними газетами, виконують функцію керманичів японського інформаційного бізнесу. Вони підтримують тісні зв'язки із радіо- та телекомпаніями, співпрацюють з тижневиками та спортивними журналами, а також мають вплив на видавничу сферу та електронні засоби масової інформації. 
Загальнонаціональні інформаційні агенства - "Кіодо Цусін" і "Дзідзі Цусін". Видавництво Іванамі Сьотен випускає наукову і просвітницьку літературу.

Це перша країна, уряд якої усвідомив особливу роль інформації як найважливішого фактора економічного та соціального розвитку.

Програму інформатизації було сформовано в середині 70-х років. Вона передбачала створення до кінця ХХ ст. особливої суспільно-інформаційної структури, яка охоплювала б виробництво, збут, транспорт, обслуговування, управління, освіту, побут.