Ґрунтовий покрив Австралії

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ І «Фізикоко  – географічне положеня материка»………………5

1. Геологічна будова……………………………………………….5
2. Рельєф Австралії…………………………………………………6
3. Клімат…………………………………………………………….
4. Рослинний і тваринний світ Австралії…………………………

       Розділ  ІІ «Ґрунтовий покрив Австралії»………………………………..

2.1 Загальна характеристика ґрунтів Австралії………………..

         2.1.1 Ґрунти тропічних сухих саван……………………………..

        2.1.2 Ґрунти  пустель………………………………………………

Висновки………………………………………………………………….

Додатки…………………………………………………………………..

         Список використаних джерел………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Австралія - це гігантське плато, увігнуте у центральній частині. Гірські підняття займають усього 5% території. Уздовж східного узбережжя

простягається система старих гір, об'єднаних під загальною  назвою Великого Вододільного хребта. Західну частину займає Західне плато, на сході якого є невисокі гори Макдоннелл і Масгрейв. Північніше цих гір розміщені пустелі: Велика Піщана пустеля та кам'яниста пустеля Гібсона; південніше - Велика пустеля Вікторія. На півдні Західного плато - плоска посушлива карстова рівнина Наларбор.

Австралія (від латин, "австраліс" - південний) найменший материк на Землі (площа 7,7 млн км²), який виділяється своєрідністю природи. Тут відсутні діючі вулкани, льодовики, в органічному світі багато ендеміків. 
Австралія повністю розміщена у Південній півкулі. Майже посередині материк перетинає Південний тропік. Крайня північна точка материка - мис Йорк (10°4Г пд. ш., 142°32' сх. д.), південна - мис Південно-Східний (39° 11' пд. ш., 146°25' сх. д.). Стосовно початкового меридіана вона далеко віддалена на схід. Крайня західна точка - мис Стіп-Пойнт (26°09' пд. щ., 113 сх. д.), східна-мис Байрон (28°38' пд. ш., 153° сх. д.). Австралія - відокремлений материк, віддалений від всіх інших материків, крім Євразії й Антарктиди. На півночі архіпелаги і внутрішні моря зв'язують його з Південно-Східною Азією. Протяжність Австралії із заходу на схід по паралелі 26° пд. ш. становить 40° (майже 4000 км), а з півночі на південь по меридіану 142° сх. д.- 29° (3219 км). Із півночі, заходу і півдня Австралія омивається Індійським океаном, а зі сходу - Тихим. Гілка теплої Південної Пасатної течії Тихого океану проходить уздовж північного узбережжя континенту. Холодна течія Західних Вітрів омиває його південні береги. Оточуючі океанічні простори мало впливають на ландшафти через незначну розчленованість берегової лінії. 
Більша частина території Австралії (південна) розташована в помірному тепловому поясі, а менша (північна) - у жаркому. Обриси материка прості, береги порізані слабо. Великих заток тільки дві - Карпентарія на півночі та Велика Австралійська - на півдні. Австралії належать острови (Тасманія, Кенгуру, Кінґ, Мелвілл і деякі дрібніші), які займають всього 73 тис. км². Уздовж північно-східного узбережжя майже на 2000 км простягнулось скупчення мілководь, островів і коралових рифів - Великий' Бар'єрний риф, унікальний витвір природи, подібного якому немає ніде у світі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ФІЗИКО – ГЕГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ МАТЕРИКА

1. Геологічна будова

Велика (західна і центральна) частина Австралії належить до області  стародавньої Австралійської платформи, що включає також північне, західне  і південне підводне продовження  материка, Арафурське море і південь  острова Нова Гвінея. Східну окраїну  Австралії складає Східно-Австралійський складчастий геосинклінальний пояс, що розвивався протягом протерозою і  фанерозою. Австралійська платформа має архейсько-нижньопротерозойський фундамент, складений глибокометаморфізованими вулканічними породами основного складу і теригенними опадами, перетвореними в гнейси і заміщені граніти. Породи архею виступають на заході (брили Пілбара і Калгурлі), у центрі (хребет Масгрейв). У Північній Австралії дрібніші брили архею, перекриті протерозойським осадовим чохлом, розділені вузькими геосинклінальними складчастими системами нижньопротерозойського віку. Східно-Австралійський складчастий пояс за віком поділяється на заході і сході на три системи: 1) Аделаїда (пізньобайкальська-ранньокаледонська), що виклинюється на північ; 2) Лакланська (каледонська), що продовжується на південь у Тасманію; 3) Система Нової Англії (герцинська), відокремлена від попередньої пізньопалеозойським крайовим прогином Боуен-Сідней. Дві останні системи нерідко поєднуються в історичному змісті за назвою Тасманської геосинкліналі. Фундамент Австралійської платформи вміщує значні родовища золота (Західна Австралія), поліметалевих і уранових руд, бокситів (Західний Квінсленд та ін.), протерозойський осадовий чохол багатий на родовища залізних руд (хребет Хамерслі в Західній Австралії та ін.). У верхньопалеозойських, а також більш молодих утвореннях на сході Австралії є поклади вугілля. В останні роки у ряді районів Австралії (Великий Артезіанський басейн, узбережжя Вікторії, Західна Австралія, прогин Амадієс) відкрито також поклади нафти і газу в осадових відкладах різного віку.

2. Рельєф Австралії

У рельєфі Австралії переважають рівнини. Близько 95% поверхні не перевищує 600 м над рівнем моря. Головні орографічні одиниці: 1) Західно-Австралійське плоскогір'я - середні висоти 400-500 м, з піднятими краями: на сході - хребет Масгрейв (м. Вудрофф, 1440 м) і Макдоннелл (м. Зил, 1510 м), на півночі - масив Кімберлі (висота до 936 м), на заході - плосковершинний пісковий хребет Хамерслі висотою до 1226 м, на південному заході - хребет Дарлінг висотою до 582 м. 2) Центральна низовина з переважними висотами до 100 м над рівнем моря. У районі о. Ейр найнижча точка Австралії - 12 м нижче рівня моря. На південному заході - хребет Фліндерсі Маунт-Лофті. 3) Великий Вододільний хребет, середньовисотний, з плоскими вершинами, крутим, сильно розчленованим східним схилом і порожнім, східчастим західним, що переходить у горбкуваті передгір'я (даунси). На півдні, в Австралійських Альпах, найвища точка Австралії - гора Косцюшко, 2230 м.  
Сучасний рельєф Австралії значною мірою успадковує риси стародавнього рельєфу, що не зазнав з докембрійського часу різких тектонічних рухів. Поверхня Австралії піддавалася тривалому впливові, у результаті якого на виступах фундаменту утворився пенеплен - великі рівнини з острівними горами. Місця найбільшого занурення платформи зайняті алювіально-озерними рівнинами Центрального басейну і рівнинами морської й озерної акумуляції басейну Муррея та узбережжя затоки Карпентарія. Дещо вищі пластові рівнини розвинуті на схилах синекліз і сідловинах між ними, а також на північному заході і півдні Західно-Австралійського плоскогір'я, в областях крайових синекліз древнього фундаменту. Цокольні плоскогір'я і рівнини переважають у Західній Австралії. Кількаразова зміна плювіальних і аридних епох у неогені і плейстоцені визначила сполучення стародавніх і сучасних форм різного генезису. Великий Вододільний хребет виник на місці палеозойських складчастих систем. Кайнозойський вулканізм обумовив появу тут лавових плато і рівнин, дрібних кратерів, вулканічних озер; з палеозойським вулканізмом пов'язане виникнення плато Антрим. Форми плейстоценового гірського заледеніння обмежені масивом Косцюшко. Найбільші райони карстового рельєфу: рівнина Налларбор, Блакитні гори, плато Барклі, плато Атертон.

          1.3 Клімат

Значна частина Австралії лежить у тропіках, північ - у субекваторіальних широтах, південь - у субтропічних. Сумарна сонячна радіація постійно висока: на півночі і півдні - близько 590 кДж/см² на рік, у внутрішніх районах - 750 кДж/ см²; радіаційний баланс на більшій частині території - 250-290 кДж/ см², на півночі і північному сході - 335 кДж/ см². При невеликих висотах рівнин Австралії це зумовлює постійно високі температури на всьому материку. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм 20, 28, зимових 12, 20°С. Сезонні коливання температур виявляються головним чином у внутрішніх районах тропічного поясу і в субтропіках. Жаркий район із січневими температурами вище 40°С - на північному заході (Марбл-Бар). Абсолютний максимум температур 53,1°С спостерігався у Клонкаррі (Квінсленд). Абсолютні мінімуми температур у внутрішніх районах Австралії падають до -4, -6°С. Морози стійкі тільки в Австралійських Альпах, де зафіксовані температури до -22 °С.  
Положення більшої частини Австралії у континентальному секторі тропічного поясу обумовлює сухість клімату, що посилюється розтягнутістю материка із заходу на схід, слабкою розчленованістю берегів, бар'єром Великого Вододільного хребта на шляхах вологих вітрів з океанів.  
38% площі Австралії отримує менше 250 мм опадів на рік. Однак тривалих посух не буває, тому що рівнинність материка і невелика довжина з півночі на південь сприяють проникненню всередину вологих вітрів як з півночі, так і з півдня. Улітку (грудень-лютий) над сильно нагрітою Австралією встановлюється австралійський мінімум тиску, у який з північного заходу і півночі втягується вологий екваторіальний мусон, що приносить опади на узбережжя (понад 1500 мм на рік при 6-7 вологих місяцях). На південь від 22° пд.ш. вони скорочуються до 300 мм на рік з 4-5 дощовими місяцями, на західному узбережжі - до 250 мм. На півдні материка проходить серія антициклонів, що обумовлюють літню сухість південно-західної частини Австралії, рівнини Налларбор і Вікторіанських гір. На рівнинах Муррею і Дарлінгу літні посухи пом'якшуються конвективними опадами. На сході вітри з Тихого океану несуть прогріте над теплою Східно-Австралійською течією вологе повітря. Його підняття схилами гір зумовлює орографічні опади, особливо значні між 16 і 19° пд.ш. У Кернсі випадає найбільша кількість опадів в Австралії - 2243 мм. Літній максимум опадів спостерігається на півночі від лінії Сідней - мис Північно-Західний.

4. Рослинний і тваринний світ Австралії

Органічний світ Австралії із середини крейдового періоду розвивався в умовах тривалої ізоляції, тому флора материка дуже своєрідна (до 75% видів ендеміки) і виділяється в Австралійську область. Найбільш характерні для неї евкаліпти й акації. Про докрейдяні сухопутні зв'язки Австралії з Південною Америкою та Африкою свідчать загальні сімейства протейних і деяких хвойних, південні буки та ін. Флористичні зв'язки з Малайським архіпелагом і островами Меланезії у неогені обумовили малезійський характер флори тропічних лісів північних і східних районів Австралії при значному її ендемізмі. Рослинний покрив Австралії відбиває як історичні особливості його формування, так і сучасні гідротермічні умови, у першу чергу ступінь зволоження території. Окраїни материка (крім західної) зайняті вологими лісами - вічнозеленими тропічними на північному, евкаліптовими підтропічними на південному сході і південному заході.  Зі збільшенням континентальності клімат у глиб материка – вологі ліси змінюються тропічними і підтропічними сухими евкаліптовими лісами, рідколіссями і саванами. У сухих внутрішніх частинах Австралії розвинуті чагарникові і трав'янисті формації. Перевага чагарникових заростей – скребів у напівпустелях і злакових у пустелях – специфічна особливість Австралії. Найбільше значення серед рослинних ресурсів Австралії мають природні пасовища в областях напівпустель і саван. Ліси товарного значення займають близько 2% площі материка. Велика частина їх складається з евкаліптів, які дають тверду деревину, що не піддається гниттю, цілющі олії і камедь.  
Тваринний світ

Своєрідність тваринного світу Австралії дозволяє виділити її в особливу Австралійську область. Фауна Австралії відрізняється стародавністю, високим ступенем ендемізму, відсутністю копитних, приматів і хижих (крім дикого собаки дінго, завезеного людиною). На материку збереглися представники фауни мезозою і третинного часу, у тому числі більшість існуючих на землі сумчастих, а також найдавніші із ссавців - однопрохідні яйцекладні єхидна і качкодзьоб. Багато тварин Австралії винищені в результаті полювання і зміни ландшафту внаслідок господарської діяльності людини. Завезення кроликів, що знищують значну частину пасовищ, сприяло зменшенню сумчастих. Зникли деякі види кенгуру, на межі вимирання сумчастий вовк, деякі види вомбатів.

Отже, зазначенні вище фактори ґрунтоутворення сприяють утворенню в Австралії червоно-бурих, пустельних ґрунтів та тропічних сухих саван.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ АВСТРАЛІЇ

2.1 Загальна характеристика ґрунтів Австралії

Велику частину Австралії  займають тропічні ґрунти, на південь  від 30° пд.ш. – субтропічні ґрунти. У внутрішніх районах переважають примітивні ґрунти тропічних і субтропічних пустель і піски, переважно напівущільнені. На Заході – Австралійське плоскогір'я – щебеневі ґрунти і великі покриви пісків, на рівнинах Центральної низовини – піщано-глинисті і глинисті, навколо озер Центрального басейну – засолені. На заході, півночі і сході у міру зростання літніх опадів і ступеню латеритизації ґрунтової товщі примітивні ґрунти пустель переходять у червоно-бурі напівпустельні, червоно-бурі і червоні латеритні ґрунти саван. На вологих північній і східній окраїнах материка розвинуті червоно-жовті латеритні, частково опідзолені ґрунти і їх гірські різновиди, а в низинах і в гирлах долин, затоплюваних притоками, – болотні засолені ґрунти мангрів і маршів. Пустельні ґрунти сухих субтропіків на рівнині Налларбор змінюються зі збільшенням вологості клімату на південний захід і південний схід сіро-коричневими і коричневими, що переходять на навітряних схилах хребта Дарлінг і в передгір'ях Великого Вододільного хребта в червоно-коричневі. На крайньому південному заході зустрічаються реліктові червоноземи і жовтоземи на латеритних корах. На навітряних схилах Великого Вододільного хребта на північ від 28° пд.ш. формуються гірські латеритні ґрунти, у міжгірних долинах, на стародавніх і сучасних алювіальних наносах і на вивітрених лавах – тропічні чорні. У субтропічному поясі на схилах – гірські жовтоземи і червоноземи гірські жовто-бурі лісові, на вершинах гір в Австралійських Альпах – гірські лугові ґрунти. Ґрунти сильно страждають від ерозії і площинного змиву.

Ґрунти саван Австралії відносяться до типу червоних ферраллітних, а в більш сухих місцях - червоно-бурих сильно вилужених і червоно-коричневих слабко вилужених ґрунтів. Від найбільш вологих областей півночі і сходу Австралії відбувається поступовий перехід до більш сухих областей центральної і західної частин материка. При русі зі сходу на захід і з півночі на південь ліси розріджуються і приймають стають більш ксерофітними. Поступово вони переходять у своєрідні чагарникові зарості, що називаються в Австралії «скреба». Скреб — це зарослі колючих  чагарників чи низькорослих дерев із дрібним шкірястим листям. Вони складаються переважно з евкаліптів і акацій. У залежності від переважання в них тих чи інших рослин виділяють різні типи скреба. У складі скреба також багато протейних і казуарин. Заросли скреба покривають великі простори на Центральній рівнині і на крайньому заході материка, відповідаючи кліматичним умовам напівпустель. Ґрунти під ними червоно-бурі, часто засолені, перехідні в безструктурні ґрунти пустельних областей. У пустельних районах на Західно Австралійському плоскогір'ї, а частково і на Центральній рівнині великі площі займає так звана спініфексова пустеля. Спініфексом в Австралії називають гостролисті тверді злаки, що  ростуть на сипучих пісках і кам'янистих ґрунтах, утворюючи рідкі, але щільні дерновини.

У центральних, найбільш сухих  частинах материка великі простори зовсім позбавлені рослинності і являють собою суцільні кам'янисті  розсипи чи ділянки рухливих піщаних дюн. Для кам'янистих пустель Західно-Австралійського плоскогір'я характерні ділянки, покриті могутніми залізистими корами, що не відповідають сучасним кліматичним умовам і являють собою древні утворення, що сформувалися в умовах більш вологого клімату.

На півдні материка пустеля підходить до самого океану. Там, на безплідних вапняках рівнини Налларбор, можна зустріти тільки рідкі кущики лободи і деяких солянок чи зарослі карликових евкаліптів.

На південно-заході і південно-сході Австралії переважає деревна і чагарникова субтропічна рослинність, але є розходження в складі флори.

 

2.1.1 Ґрунти тропічних сухих саван

Червоно-бурі грунти сухих саван формуються в тропічному поясі при річній сумі опадів 800-1000 мм із сухим сезоном 6 місяців і більше, Кз у сезон дощів 0,6-0,9 в сухий – 0,3-0,4. Рослинний покрив представлений своєрідною формацією, що одержала назву сухої савани. Окремі досить крупні дерева (баобаби, акації та інші) підвищуються над покритою травою місцевістю. Кореневі системи цих дерев розвинуті надзвичайно широко й потужно. Вони забезпечують збереження дерев в сухий період. У вологі літні періоди, коли випадає 75% річної кількості опадів, суха савана зеленіє, трави досягають висоти більше 4 м. Взимку, в період засухи, дерева скидають листя, трави вигорають, органічна речовина мінералізується в основному на поверхні грунту і підстилка не формується. Суттєве значення має діяльність мурах і термітів для оструктурювання грунтів і збагачення їх органічною речовиною шляхом заповнення нею ходів термітів. Зони червоно-бурих грунтів чітко виражені в Африці між 15° і 30° пн.ш. та на півдні на підгірних рівнинах Драконових гір. Невеликі масиви цих грунтів є в Мексиці, Бразилії, Індії, Південно-Східній Азії, Австралії.