Розкриття суті "Нової економічної теорії" Пола Кругмана

Пол Кругман, син Девіда  і Аніти Кругман і внук єврейських іммігрантів з білоруського Бреста , народився 28 лютого 1953 року в Олбані, штат Нью-Йорк . Він закінчив школу імені Джона Ф. Кеннеді в Беллморе. За його власними словами, його інтерес до економіки почався з циклу романів Айзека Азімова  'Підстава' ,в якому вчені майбутнього використовували вигадану науку психоісторії у спробі врятувати цивілізацію. Оскільки психоісторії в тому сенсі, який вкладав у це слово Азімов, не існувало, Кругман звернувся до економіки, яку вважав другою найкращою наукою в світі знань.

Кругман отримав ступінь бакалавра з економіки в Єльському Університеті в 1974 році і захистив докторську ступінь в Массачусетському Технологічному Інституті в 1977-му.

З 1982 по 1983 рік він працював на адміністрацію президента Рональда Рейгана у складі Ради економічних радників .

Кругман викладав у Єльському Університеті, МТІ, Каліфорнійському Університеті в Берклі, Лондонській школі економіки і Стенфордському Університеті , і в 2000 році став професором в Прінстоні. Крім того, він входить в так звану «Групу тридцяти» , міжнародну економічну організацію. З 1979 року Кругман був науковим співробітником Національного бюро економічних досліджень , зовсім недавно доктор Кругман обіймав посаду президента Східної економічної асоціації .

У 2008 році отримав Нобелівську премію в галузі економіки за аналіз моделей  торгівлі і проблем економічної  географії. Нобелівський комітет відзначив П. Кругмана за його «аналіз моделей торгівлі і проблем економічної географії». Насправді головною заслугою П. Кругмана є їх об'єднання. Вчений переконаний, що торгівля та географія мають бути не більше як «піджанрами спільної літератури».

Коротко теорія Кругмана була сформульована так: "Скорочення витрат на транспорт запускає процес, при якому зростає населення міста, що веде до збільшення виробництва продукції, зарплати і диверсифікації поставок товарів, що в свою чергу стимулює міграцію до міст".

Традиційна теорія розміщення передбачає, що транспортні витрати лімітують географічну концентрацію виробництва. Підприємства переважно тяжіють або до ресурсної бази, або до ринків збуту продукції, намагаючись зекономити на перевезеннях. Однак виробники можуть отримати вигоду від концентрації, якщо наявна економія від масштабу виробництва. Таким чином, транспортні витрати оцінюються разом з прибутками, отриманими за рахунок економії від масштабу виробництва, іншими словами - за рахунок зниження собівартості продукції. Якщо вигоди економії масштабу перевищують транспортні витрати, то стимули для розміщення підприємств будуть високими . За умови, що економія від масштабу виробництва можлива, а регіони відрізняються величиною попиту, - перевага при розміщенні, зазвичай, надається регіонам з великим ринком. Концентрація виробництва супроводжується концентрацією населення, яке водночас є споживачем і ще більше пожвавлює попит. Більше того - в багатьох містах, де дія певних факторів зумовлює географічну концентрацію, компанії відкривають для себе переваги розміщення поряд з іншими фірмами, залученими до спільної виробничої діяльності, що приводить не лише до концентрації, а й до виникнення процесу кластеризації.

Новизна концепції П. Кругмана полягає у поєднанні теорії торгівлі та теорії розміщення. Вона об'єднує, зокрема, модель економії на масштабі виробництва, використану в новій теорії торгівлі, та значимість транспортних витрат, які є вирішальними у теорії розміщення. Їх взаємодія є ключовою у поясненні вченим регіональної виробничої концентрації та формуванні регіональних центрів і периферій.

Теорії, розроблені економічною наукою-протягом двох останніх десятиріч, можна розглядати як продовження справи У. Айзарда та як початок тіснішого зв'язку з економічною географією. У цей період з'явились «нова» теорія торгівлі та «нова» теорія економіки конкурентних переваг, які серед іншого сформулювали ключову важливість географії, що здатна впливати на результативність торгівельної діяльності національного виробництва. На думку П. Кругмана, ревного прихильника «нової» теорії торгівлі, регіональна виробнича спеціалізація і концентрація настільки важливі, що економічна географія повинна сприйматись як головна субдисципліна у межах економіки .

Подібну думку висловив і видатний американський економіст Майкл  Портер, який розглядав питання регіональної спеціалізації дещо з іншої точки  зору. Він, зокрема, стверджував, що рівень географічної кластеризації виробництва у межах національної економіки відіграє важливу роль у виділенні тих секторів національної економіки, які будуть визначати її конкурентні переваги у міжнародній економіці. Так само як і П. Кругман, М. Портер зазначав, що існують вагомі підстави для перетворення економічної географії на «головну» дисципліну економіки" .

Розглянемо найголовніші компоненти кругманівської теорії. Кругманові «нова економічна географія» та «теорії нерівномірного регіонального розвитку» тісно пов'язані з його розробками «нової теорії торгівлі». Існує кілька версій «нової теорії торгівлі», запропонованих різними вченими, але загальновизнаними є базові принципи, розроблені П. Кругманом у його праці «Переосмислення світової торгівлі».

Традиційна економіка торгівлі спирається на теорію порівняльних переваг Давида Рікардо, яка базується на тому, що за умов досконалої конкуренції та за заданої відносної нерухомості одного чи більше факторів виробництва, країни будуть спеціалізуватись на тих галузях, у яких вони мають фактор порівняльних переваг (наявність сировини, дешева праця тощо). Принцип порівняльних переваг передбачає, що країни з несхожими ресурсами будуть обмінюватися несхожими товарами. Базуючись на цьому твердженні, легко пояснити торгівлю мінеральною чи сільськогосподарською продукцією, працеємними споживчими товарами. Але більша частина світової торгівлі, і особливо торгівлі країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - це обмін подібними видами продукції. Така внутрішньогалузева торгівля швидко поширилася в останні десятиріччя, що неможливо пояснити традиційною теорією торгівлі.

«Нова теорія торгівлі» - це спроба внести ясність щодо цієї форми торгівлі. Ця теорія, визнаючи, що відмінності між країнами продовжують бути важливими причинами торгівлі, йде далі традиційного погляду. Всупереч припущенню про досконалу конкуренцію та незмінну віддачу, які формують основу теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, нова теорія домінуючими рисами сучасної економіки вважає недосконалу конкуренцію і зростаючу віддачу.

Виходячи з цього, нова теорія доводить, що значна частина торгівельного обміну, особливо внутрішньогалузева торгівля між країнами з подібною спеціалізацією, сформована скоріше зростаючою віддачею від масштабу виробництва, а не використанням національних факторів переваг. Попит на продукцію, а не фактори переваг, є визначальним у темпах зростання виробництва. Через існування зростаючої віддачі порівняльні переваги можуть створюватись національною чи регіональною владою. Це положення принципово нове порівняно з моделлю Д. Рікардо, у межах якої вільна торгівля розглядається як єдина належна політика. Нова теорія торгівлі стверджує, що існування недосконалої конкуренції та зростаючої віддачі відкриває можливості для запровадження стратегічних торгівельних програм з метою створення порівняльних переваг шляхом просування та підтримки тих експортних секторів, де можлива економія масштабу. Іншими словами, стратегічна торгівельна політика здатна змінити модель міжнародної економічної спеціалізації країни у бажаному для неї напрямку .

На думку П. Кругмана, нові розробки в теорії торгівлі ведуть до її зближення та взаємного переплетіння з теорією розміщення. Його нова економічна географія є гібридом цих двох вчень і об'єднує концепцію недосконалої конкуренції та економії на масштабі виробництва, використані в новій теорії торгівлі, та значимість транспортних витрат, які є визначальними у теорії розміщення.

Модель П. Кругмана передбачає, що високі транспортні витрати перешкоджатимуть географічній концентрації виробництва: «Через витрати, пов'язані з подоланням відстаней, індивідуальні виробники віддають перевагу таким місцям для розміщення підприємств, які відзначаються або великим попитом, або особливо вигідними умовами постачання» .

Однак зі зниженням транспортних витрат фірми будуть зосереджуватись в  одному місці, втілюючи в життя економіку  масштабу. На базі цієї теорії розміщення її автор стверджує, що великомасштабні райони - більш значимі економічні утворення, ніж національні держави. Він пише, що на супутникових нічних зображення світу швидше видно «регіональні агломерації, а не національні концентрації».

Для розуміння розробленої ним  теорії розміщення П. Кругман пропонує кілька моделей, які пояснюють формування особливої географічної структури виробництва.

Перша модель, що має назву «Центр-периферія», забезпечує базову структуру для НЕГ, тобто структуру, яка ілюструє як взаємодія зростаючої віддачі на рівні фірми, транспортних витрат та фактора мобільності можуть спричинити зміни просторової економічної організації.

У реальному світі зазвичай є  більше, ніж два ймовірних місця  розташування виробництва. Але у  простій моделі вчений припускає  існування двох можливих регіонів розміщення з відсутністю обміну ресурсами між ними. При цьому один з регіонів пропонує більший ринок збуту, ніж інший, і виробництво певних товарів пов'язане зі зростаючою віддачею через економію масштабу виробництва. Завдяки зростаючій віддачі з'являється стимул до концентрації виробництва. З міркувань транспортних витрат (якщо припустити, що всі інші фактори рівнозначимі) також вигідніше випускати продукцію у місцях, де сформувався більший ринок, і потім перевозити до інших регіонів.

Якщо далі модель дещо ускладнити і припустити, що деякі ресурси, наприклад, трудові - мобільні, тоді стає очевидним, що працівники мають стимул мігрувати до регіону з більшим ринком, тим самим збільшуючи розмір ринку, куди вони переїжджають, і зменшуючи той, який вони залишають. Стає безсумнівним виникнення певної асиметрії між регіонами, що можливо з'явилась через випадкові обставини, але надалі буде самопідсилюватися.

Якщо не всі ресурси мобільні (наприклад, земля), тоді повинен виникати мотив до розосередження виробництва з тяжінням до немобільних ресурсів. Отже, навіть, ця найпростіша модель П. Кругмана містить ідею про існування напруження між доцентровими силами, які сприяють концентрації, та відцентровими силами, що протистоять їй.

В іншому сценарії моделі «Центр-периферія» П. Кругман пропонує уявити два регіони, дві виробничі системи (сільське господарство та промисловість) і, відповідно, - два типи праці (фермерську та робітничу).

Промисловий сектор виробляє різноманітну горизонтально диференційовану  продукцію. Кожен різновид продукції  виробляє окрема фірма, яка економить  на масштабах виробництва, використовуючи робітників як єдиний вид витрат.

Аграрний сектор виробляє однорідну  продукцію зі сталою віддачею, використовуючи працю фермерів як єдиний вид витрат. При цьому робітники є мобільними і вільно пересуваються між регіонами, тоді як фермери — немобільні та рівномірно розподілені між регіонами. Не мобільність фермерів розглядається як відцентрова сила. Доцентрова сила має складніші причинно-наслідкові зв'язки.

По-перше, чим більша кількість  підприємств розташована у регіоні, тим більша різноманітність продукції, що виробляється. Отже, робітники (вони ж - споживачі) мають кращий доступ до товарів порівняно з працівниками іншого регіону. Різноманітність приваблива для споживачів. Таким чином (за інших однакових умов), робітники в тому регіоні мають вищі реальні прибутки завдяки можливості вибору. Така обставина стимулює міграцію робочої сили до цього регіону. Звідси - по-друге, як результат, - збільшена кількість робітників (водночас споживачів) створює більший ринок порівняно з іншими регіонами. Можливість економії на масштабі, яка веде до зниження собівартості продукції, також сприяє концентрації виробництва. Все це разом зі зниженням транспортних витрат робить ефективним виробництво в регіоні з більшим ринком з наступним перевезенням до інших територій.

Таким чином формуються доцентрові сили, що сприяють концентрації. Вони генеруються  через кругові причинно-наслідкові зв'язки. Так звані форвардні (прямі) зв'язки формуються через прагнення робітників бути ближче до виробників споживчих товарів, зворотні зв'язки — через мотиви виробників концентрувати виробництво там, де більший ринок. Ці типи зв'язків мають спільну природу і взаємно доповнюють один одного.

Якщо прямі та зворотні зв'язки достатньо сильні для того, щоб  здолати відцентрові сили, що формуються немобільними фермерами, то економіка набере вигляду моделі «центр-периферія», в якій промислове виробництво буде сконцентроване в одному регіоні.

Але агломерація може і не створитися. Якісна поведінка такої умовної  економіки залежить від того, чи прямі й зворотні зв'язки достатньо  сильні для подолання відцентрових сил, які генеруються такими немобільними факторами, як сільськогосподарські угіддя. Зміни у транспортних витратах, економії від масштабу виробництва, географічній мобільності ресурсів здатні змінити економіку з такої, де два регіони є симетричними та однаковими, на таку, в якій найменші початкові переваги накопичуються, перетворюючи один регіон на індустріальне ядро, та інший - на деіндустріалізовану периферію.

Система причинно-наслідкових зв'язків  може бути застосована не лише щодо виробників товарів та споживачів, а й щодо взаємопов'язаних виробництв, що зумовлює географічну концентрацію певних галузей і появу таких вузькоспеціалізованих центрів як Детройт чи Голівуд.

У попередній моделі «Центр-периферія» фактор мобільності розглядався як ключовий у створенні ефекту агломерації. Після незначної модифікації підходу «Центр-периферія» та зміщення акценту на географічну концентрацію певних галузей, ключовим у моделі стає припущення існування вертикальної структури виробництва, в якій існують сектори, що виробляють матеріали для виготовлення кінцевої продукції. Виникають прямі та зворотні зв'язки, які ведуть до концентрації як виробників кінцевої продукції, так і постачальників проміжних продуктів, а також обслуговуючих галузей на одній території.

Отже, продуценти напівфабрикатів  зацікавлені в розміщенні там, де є великі ринки збуту для їх продукції, тобто у місцях виробництва  кінцевих продуктів. Виробники останніх мають мотивацію до розміщення там, де є постачальники комплектуючих. У цьому випадку можна говорити про характеристики, які спричинюють формування кластерів.

Другий істотний аспект географічної економіки П. Кругмана - визнання, що регіональний економічний розвиток є історично зумовленим процесом. Часто домінуючі вектори регіонального розвитку визначаються випадком, вдалим збігом обставин. Виразним прикладом є добре відома Кремнієва долина, яка існує завдяки далекоглядності одного із стенфордських посадовців та наявності в регіоні Стемфордського університету. Провідний статус Нью-Йорка багато істориків пояснюють початковими перевагами, зумовленими каналом Ері та запровадженням на початку XIX ст. регулярних трансатлантичних рейсів.