Принципи та фактори розміщення продуктивних сил

 

 

Національний технічний університет україни

„київський  політехнічний інститут”

 

Факультет менеджменту та маркетингу

Кафедра «Економіка підприємства»

 

 

реферат

з курсу «Регіональна економіка»

 

на тему:

«Принципи та фактори розміщення продуктивних сил»

 

 

 

 

Виконала студентка І курсу, групи УЕ-21

Гусак Юлія Едуардівна

____________

 

Науковий керівник

Кириченко Сергій Олександрович

____________

 

 

 

 

 

Київ – 2012

Зміст

 

Вступ 3

1. Принципи розміщення продуктивних сил 4

2. Фактори РПС 9

Висновки 17

Список використаної літератури 19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У ХХІ століття людство входить з новою соціальною і природоохоронною концепцією, виробленою під егідою ООН – Концепцією стійкого розвитку, яка спрямована на збалан-сованість соціально-економічного й екологічного розвитку країни, покращання стану природного середовища та розв’язання глобальних світових проблем. Стратегічний орієнтир України – стійкий розвиток, що передбачає першо-черговість вирішення природно- і соціально-екологічних проблем запровадження нової філософії суспільно-природних відносин, спрямованої на їх паритетність, врівноваженість енергобалансу, забезпечення високої якості життя сучасного і прийдешніх поколінь, покращання глобальної демографічної та економічної ситуації.

Актуальність вивчення теми.: знання механізму дії факторів та принципів розвитку та розміщення продуктивних сил допоможе зрозуміти природу сучасної соціально-економічної кризи.

Метою дослідження є вивчення класифікації принципів і акторів розміщення продуктивних сил.

Об’єктом дослідження є принципи та фактори РПС.

Предметом дослідження є вплив принципів та факторів на розміщення продуктивних сил.

Головні завдання роботи:

- визначити зміст понять фактор та принцип;

- проаналізувати підходи до класифікації факторів та принципів;

- зрозуміти основні відмінності між класифікаціями факторів та принципів;

- вміти визначати вплив головних у той чи інший період часу дії факторів розвитку і розміщення продуктивних сил;

- показати визначальний вплив факторів та принципів на розміщення продуктивних сил.

1. Принципи розміщення продуктивних сил

 

Наукові розробки і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називають принципами розміщення продуктивних сил або принципами соціально-економічної регіональної політики. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил, результат наукового пізнання дії закономірності розміщення окремих об'єктів, галузей та територіальних господарських комплексів. Принципи - це також правила господарської діяльності та управління економікою, які повністю ґрунтуються на закономірностях розміщення продуктивних сил та розвитку регіональної економіки. До принципу розміщення продуктивних сил належить свідома економічна політика, що спрямована на здійснення пізнаних закономірностей. На базі пізнаних закономірностей розробляється програма розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретно-історичних умов економічної політики держави.

Принцип раціонального розміщення виробництва

Одним з найважливіших є принцип раціонального розміщення виробництва, зміст якого полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність народного господарства. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності розміщення виробництва передбачає:

♦ наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води;

♦ наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів за статтю, віком, кваліфікацією;

♦ наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання (хлібопечення, молоко, будівельні матеріали тощо);

♦ запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини, матеріалів, палива з одного регіону до іншого;

♦ обмеження надмірної концентрації промислових об'єктів у великих містах, одночасне надання переваги малим і середнім містам, колишнім райцентрам;

♦ охорона навколишнього середовища і забезпечення нормальних екологічних умов проживання населення.

Принцип комплексного розміщення виробництва

Випливає з однойменної закономірності і передбачає:

- комплексне використання природно-ресурсного потенціалу, включаючи вторинні ресурси та відходи від виробничих процесів;

- раціональне використання трудових ресурсів шляхом створення у регіоні структури виробництв з розмаїтим контингентом робочої сили;

- налагодження ефективних виробничих зв'язків між підприємствами регіону;

- створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою ефективного обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів, розташованих на певній території.

Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва

Цей принцип передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, трудових, земельних, фінансових ресурсів регіону - з іншого. Пропорційність передбачає оптимальну структуру господарства регіону, тобто відповідні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими галузями, а також між виробничою та соціальною сферами тощо.

Принцип внутрішньодержавного та міжнародного територіального поділу праці.

За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновиди виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку і є конкурентноздатною. Цей принцип в комплексі вирішує питання збалансованості експорту та імпорту і дозволяє лібералізувати імпорт товарів, які в країні не виробляються, що пов'язано з природними і кліматичними умовами.

Принцип збереження екологічної рівноваги

Цей принцип передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалів регіону. Вибираючи із декількох можливих варіантів розміщення виробництва, перевагу надають тим із них, які не створюють екологічної напруженості на вибраній території. Цьому принципу екологічної рівноваги, незалежно від важливості розміщення наданій території того чи іншого виробничого об'єкта, мають підпорядковуватися інші вигоди, що з'являються у різних варіантах при розміщенні продуктивних сил. Цей принцип повинен успішно діяти і при здійсненні реконструкції уже діючих виробничих об'єктів, де екологічна рівновага порушена, з метою приведення їх до рівноваги.

Принцип обмеженого централізму

Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення його соціально-економічного розвитку. Однак розвиток кожного регіону не повинен вступати у суперечність з державною регіональною політикою, яка розробляється з урахуванням пріоритетних загальнодержавних інтересів. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів самоврядування. Вона повинна створити за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, яка б сприяла загальнодержавним та регіональним інтересам, допомагаючи підвищувати життєвий і культурний рівень населення.

Принцип вирівнювання рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та областей.

Цей принцип передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності, зокрема виробництво внутрішнього валового продукту надушу населення. Тут характерною рисою повинне бути оптимальне використання наявного ресурсного потенціалу, який, однак, не повною мірою сприяє вирівнюванню економічного розвитку. Проте незалежно від території, де проживає населення, соціальний розвиток має досягти гармонійно-пропорційного рівня в усіх поселеннях, де проживають люди незалежно від рівня їх економічного розвитку. Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва.

Дотримання принципів розміщення продуктивних сил є основою регіональної політики держави. Регіональна політика - це сфера управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни у просторовому регіональному аспекті. Для посилення ролі і значення розвитку регіонів потрібно докорінно змінити структуру територіальної організації господарства, здійснити технологічне і комплексне оновлення виробництва. Основними принципами політики держави повинні бути:

- перевага регіональних інтересів над галузевими, відомчими, над інтересами окремих виробництв;

- всебічне врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних та соціально-демократичних передумов розміщення продуктивних сил і розвитку регіону з наданням переваги соціально-економічному спрямуванню;

- пріоритет інтенсивного, ресурсозберігаючого підходу до розміщення продуктивних сил при обмеженні матеріаломісткого виробництва.

Засобом регулювання територіальної організації суспільства мають бути розроблені регіональні програми відповідно до державної стратегічної програми, які нарівні централізованої єдиної держаної програми повинні забезпечуватись відповідними фінансовими і матеріальними ресурсами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Фактори РПС

 

Фактори розміщення виробництва (ФРВ) – це самі ті причини, що зумовлюють відповідне географічне розподілення підприємств різного виду діяльності на території певної країни, також на окремих регіонах, в маштабному сенсі – по тертої світу. Тобто, це ті першопричини, які зумовлюють  розміщення промисловості в певному місці. Для аналізу даного питання необхідно враховувати, також відносну  економію на витратах виробництва. Економічно доцільним буде той варіант, який зумовлює мінімальний обсяг витрат при заданому обсязі виробництва або ж можливий ще варіант – максимальний обсяг виробництва при наявних витратах. Дані варіанти осмислюються у ході моделювання розвитку й розміщення виробництва за допомогою методів математичного програмування. Початкова стадія аналізу факторів розміщення різноманітних підприємств – розрахунок витрат на електроенергію та паливо, різноманітні напівфабрикати, основні фонди, робочу силу, тощо. Необхідно врахувати, що дані витрати та витрати на збут містять так звану транспортну складову. З цього випливає, що при моделюванні насамперед необхідно вирішити транспортне завдання, тобто прорахувати абсолютно всі витрати пов’язані з доставкою сировини від її постачальників на виробничий цех та від останнього до споживачів готової продукції. Проте не тільки матеріальні відіграють значну роль, має враховуватися й властивості місць розміщення, які називаються юридичними. Зокрема, податкова система, прямі субсидії, звільнення від податкового навантаження на інвестиції, регулювання тарифів в енергетику. До надзвичайно важливих факторів розміщення належать особисті землеволодіння, одержане право власності або управління на землю, можливість довгострокової оренди землі, екологія даної місцевості також може здійснити значний вплив, оскільки вони накладають значні обмеження уряду на розміщення підприємств різних галузей, домінантними в даному питанні є галузі металургії, атомної промисловості та хімічного комплексу. Не можна не врахувати і особливості в організації профспілок та регулювання трудових відносин. Останнім фактором слід назвати стратегічні фактори розміщення.

Закономірності і принципи територіальної організації продуктивних сил реалізуються тільки при умові врахування і аналізу ряду факторів, які впливають на розміщення різноманітних галузей народного споживання. Оцінка факторів складає основу науки про розміщення виробництва, оскільки лише при їх вивченні можна робити висновки про ефективність розміщення.

Фактори розміщення науковці поділяють на такі напрями: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, транспортні, соціально-економічні, екологічні тощо.

 Природно - географічні мають такі характеристики:

Відзначаються якісно-кількісними показниками, такими як: наявність різноманітних родовищ корисних копалин - мінерально-сировинних, наявність ресурсів деревообробної, будівельної промисловості. Найважливіший цей вплив на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину і продукцію. Сировинний фактор характеризує галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості, що значною мірою вимагає розміщувати виробництво поблизу джерел сировини з метою здешевлення транспортних перевезень.

Матеріаломістким галузям  притаманна  висока концентрацієя виробництва і вони, як правило, розміщені в районах видобутку сировини. Наприклад, вуглевидобувна промисловість, металургія, важке машинобудування - Донбас і Придніпров'я України; цукрова промисловість – Центральному економічному регіоні; деревообробна і меблева промисловість - в західному регіоні України. Таким же чином розрізняють галузі, які використовують паливно-енергетичні ресурси. Зокрема, визначають питому вагу витрат палива і енергії на одиницю виробленої продукції. За цим фактором виробництва поділяють на три групи:

1) високоенергомісткі, частка паливно-енергетичних затрат складає 30-45% (вони переважають затрати на сировину і матеріали);

2) середньо- або малоенергомісткі, до них зараховують ті, де частка паливно-енергетичних затрат складає 15-20% (тобто менше від затрат на сировину і матеріали);

3) неенергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 6 % (тобто у декілька разів менші від затрат на сировину і матеріли).

З природних ресурсів важливим фактором є водний.

Воду використовують всі галузі народного господарства (при чому вода використовується як у промисловості так і в сільському господарстві). Тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має колосальне значення. Відсутність води або ж обмеженість водних ресурсів у регіоні – значна перепона для розвитку регіону, оскільки там не будуть розміщуватися водомісткі галузі. До них можна віднести галузі хімічного комплексу, металургії, особливо чорної, первинної обробки текстильної сировини.