Характеристика Італії

      Рим є одним з найважливіших у світі центрів старожитностей і мистецтв. у ньому багато театрів, музеїв і картинних галерей, палаців, фонтанів, вілл і храмів. У 1960 р. тут відбулись Літні Олімпійські ігри. Величезною є насиченість міста історичними, архітектурними і художніми пам'ятками. Найвідомішими залишками Стародавнього Риму є руїни Форуму, Колізею, терм (лазень) Каракалли і Діоклетіана, катакомби та ін. Рим лежить на обох берегах річки Тібр за 16 км від Тірренського моря. Його аванпорт Остія малий і не відповідає потребам великого міста. В планіровці Рима виділяють його історичні елементи: Стародавній Рим, папський Рим і сучасну забудову. Стародавня частина (сім пагорбів) включає і сучасні урядові, ділові, торгові й розважальні заклади. У XX ст. здійснені спроби створення спеціалізованих комплексів на околицях: залізничний вокзал, національна бібліотека і університетське містечко на сході, олімпійське містечко на півночі та великий урядовий центр на південному заході. Схвалено довгострокову програму реставрації руїн. Заборонено рух приватного автотранспорту в частині історичного центру.

      Флоренція на річці Арно в області Тоскана має різноманітні функції, але її важливість, ще більше ніж Рима, визначається її минулим. В XIV-XVI ст. Флоренція була столицею Тосканського герцогства і головним культурним, торговим і банківським центром Італії. Тут творили найвидатніші поети, архітектори, художники і скульптори італійського Відродження. Місто в той час звали «Афінами Заходу». Флоренція відома як місто-музєй. її картинні галереї Уффіці та Пітті — серед найвідоміших у світі. Флоренція — місто-побратим Києва. Історична і культурна спадщина Центральної Італії приваблює мільйони відвідувачів: як прочан, так і туристів, і є тією сферою, яка приносить сталий і великий прибуток.

      Центру традиційно були властиві середньостатистичні показники по країні, і цей регіон вважався перехідним між індустріальною північчю та аграрним півднем. Зараз Центр так само зберігає ці серединні позиції, але раніше розрив між ним та північними регіонами був значнішим. Розподіл зайнятих за секторами економіки на Півночі та у Центрі Італії вже майже однаковий, і лише за часткою працюючих у сфері послуг Центр випереджає на 8-11%. Проте це відбувається за рахунок столичного району Лаціо, де спостерігається найвища в країні зайнятість в третинному секторі.  
 
3 Південь охоплює п'ять стандартних районів: Кампанію, Абруцці-Молізе, Південь, Сицилію і Сардинію. За деяким винятком це гористі безлісі території з жарким аридним кліматом і малородючими ґрунтами. В сільському господарстві переважають вирощування «середземноморських продуктів», пшениці та вівчарство. Промисловість різноманітна, але в її структурі відсутня комплексність і мало машинобудівних галузей. Характерна вузькість місцевого виробничого і споживчого ринку. Південь є найменш розвиненою частиною Італії і в господарському, і в соціальному, і в культурному відношеннях. Великобританія, Франція, Німеччина не мають таких бідних районів. На Південь Італії припадає 41 % території, 36 % населення і тільки 25 % ВНП.

      Характерними його рисами є високе безробіття, низькі доходи, відтік населення. Південь Італії виступає як щось зовсім протилежне Півночі. Причин відсталості Півдня багато: специфічні природні умови, іноземні завоювання в середні віки, віддаленість від Півночі та її ринків збуту, невирішена аграрна проблема і доіндустріальні соціальні відносини, застарілі традиції і ціннісні орієнтації населення. Після другої світової війни уряд намагався вирішити проблему Півдня шляхом розвитку тут капіталоємних галузей промисловості (металургія, нафтопереробка, нафтохімія). Але створення окремих підприємств-гігантів, не пов'язаних з місцевим ринком («соборів у пустелі»), дало дуже обмежені результати. "Проблема Півдня" в Італії Ще чекає на своє вирішення.

       Найбільшим і головним містом, неофіційною столицею Півдня є Неаполь (1,2 млн жителів). Значення його виходить за межі цього району. За своїми характеристиками він ближчий до Центру і входить у ту 500-кілометрову частину західного узбережжя, яка простягнулася від Флоренції через Рим до Неаполя і охоплює три області — Тоскану, Лаціо і Кампанію. В XII—XIX ст. Неаполь неодноразово був столицею різних державних утворень.

      Неаполь розташований на берегах однойменної затоки і має солідний хінтерланд, яким є родюча прибережна низовина. Різноманітна промисловість міста включає металургію, нафтопереробку і нафтохімію, машинобудування, легку і харчову. Місто є важливим портом, а також науковим і культурним центром. Його університет був заснований в 1224 р. В очах іноземців Неаполь уособлює Південь Італії і приваблює багато туристів своїм мальовничим виглядом і такими вартими уваги пам'ятками, як порт Санта-Лючія, острів Капрі, вулкан Везувій і розкопки стародавнього міста Помпеї.

       Південну частину Італії, яку можна традиційно розділити на острівний та напівострівний регіони, доцільніше буде поділити так само, як і Північ - на Південний Захід та Південний Схід. Перший вирізняється більшим домінуванням в економіці третинного сектора, а на південному сході Італії більша роль належить промисловості. Об'єднуючим же індикатором є висока зайнятість у сільському господарстві.

       Таким чином, Центр за показниками зайнятості у секторах економіки наблизився до північних регіонів, а Південь поліпшив структуру економіки і особливо зайнятості за рахунок нарощування потужностей вторинного та третинного секторів.

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА  ПРОМИСЛОВІСТІ ІТАЛІЇ

       У галузевій структурі промисловості Італії переважають обробні галузі (76%). Провідна роль належить галузям машинобудування, хімічної промисловості, харчосмакової промисловості. Останніми роками зростає частка наукоємних галузей машинобудування. Змінюється і територіально структура промисловості: відбувається її децентралізація, переорієнтація на довізну сировину із розміщенням у припортових містах, зростання промислового потенціалу центра та півдня країни. В енергетичному балансі країні домінує нафта (понад 70%). Брак енергетичних ресурсів змушує імпортувати переважну кількість потрібних для економіки нафти (95% від споживання) та природного газу (60%). Нафта надходить морським шляхом з країн Перської затоки і переробляється на нафтопереробних підприємствах, розміщених в основному в портових містах. Газ експортується газопроводами з Росії, а також з Алжиру по газопроводу, прокладеному дном Середземного моря. Видобуваються невеликі кількості кам'яного вугілля. 
 
       Основна частина електроенергії (понад 200 млрд кВт/годин) виробляється на ТЕС - 65%. Працюють ТЕС на імпортному та власному вугіллі, частково на нафті, розміщуються біля нафтопереробних заводів або у великих містах, де орієнтуються на споживача. ГЕС виробляють 30% електроенергії і розміщені на альпійських річках, повний гідроресурс яких оцінюється у 56 млрд.кВт. АЕС в Італії не працюють після негативного рішення всенародного референдуму у 1987 році. Існують окремі об'єкти альтернативної енергетики.

       Чорна металургія не має внутрішніх джерел сировини і орієнтується на імпорт, що зумовлює її розміщення у портових містах: Таранто (найпотужніший комбінат, 10 млн.тон сталі на рік), Неаполі, Генуї, Таранто та Пйомбіно. Переробні металургійні заводи розміщені в Турині, Мілані та Венеції, великих індустріальних центрах де накопичується багато металічного лому, а електрометалургія зосереджена поблизу джерел дешевої електроенергії - Больцано, Брешіа. На джерела електроенергії орієнтуються і підприємства кольорової металургії: алюміній виплавляється у Порто-Весме (Сардинія), Марчері, Больцано, цинк у Порто-Весме, Кротоне, свинець - у Порто-Весме, ртуть - у Тоскані. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу.

       Машинобудування є найбільш динамічною галуззю. Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Транспортне машинобудування є ключовою ланкою. Автомобілебудування представлене концерном "FIAT" із штаб-квартирою в Турині. Його виробничі потужності розміщені в Турині, Мілані, Модені, Больцано, містах П'ємонту і Ломбардії (автомобілі), Мілані, Емілії-Романії (трактори). Завод компанії "Alfa-Romeo" збудовано в Неаполі. Щорічно у Італії випускається до 2 млн автомашин. Окрім автомобілів, виробляються мотоцикли, мопеди, велосипеди. Суднобудівна промисловість розміщена в Трієсті, Генуї, Спеції, Ліворно, Таранто. Авіаційний транспорт виробляється в Турині, Неаполі, містах Ломбардії. У післявоєнній Італії набула розвитку електротехнічна промисловість та електроніка. Італія відома брендами пральних машин та холодильників у Комо, Варезе, Бергамо (8% та 12,5% від світового виробництва цих товарів відповідно). Окремі підприємства з виробництва електроніки розміщені у містах Південної Італії. 
 
       Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Італійська хімічна промисловість спеціалізується на органічній хімії - виробництві синтетичних волокон та полімерів. На північному сході в районі Трієста розміщуються нафтохімічні підприємства, на півдні Італії до підприємств хімії органічного синтезу додається виробництво мінеральних добрив. Хімічна галузь представлена державною монополією "ENI", концерном "Монтедісон" та його дочірньою фірмою "СННІА-віскозо".

       Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості. Італія є світовим лідером з виготовлення вовняних тканин, що становить понад 15% світового виробництва, і поступається за цим показником лише Китаю. Відповідно Італія належить до провідних світових експортерів продукції легкої промисловості. Країна визнана центром масової моди. Текстильна галузь розвинена найбільше у Північній Італії (Ломбардія, П'ємонт), є такі виробництва і на решті території (Неаполь, Прато). Швейна, взуттєва та шкіряна галузі розвинені на північному заході Італії (лідер за виробництвом взуття - місто Віджевано), у областях Венето, Тоскана, Емілія-Романья. 
       Харчова промисловість працює на місцевій та довізній сировині. Італія виробляє третину від світового виробництва оливкової олії.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ІТАЛІЇ

      Частка сільського господарства в економіці Італії достатньо висока - виробляється понад 8% ВВП та забезпечено робочими місцями 5% зайнятих. Історично селянські земельні наділи в країні не були великими, натомість на півдні поміщики свого часу володіли великими латифундіями. Тому і зараз половина угідь зосереджена у господарствах площею понад 40 га, а три чверті господарств мають наділи до 5 га.

      Малі господарства малопродуктивні і малотоварні. Домінує рослинництво (60% вартості продукції). На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих (понад 15 млн.тон/рік). Найбільше значення має культура томатів (5 млн. тон щорічно).

      Італія  є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. Ще одна важлива галузь - зернове господарство.   Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Італія виділяється виробництвом рису (1,3 млн.тон), цукрових буряків (12 млн.тон) та картоплі

       Тваринництво не забезпечує потреб населення країни. Поголів'я великої рогатої худоби становить 9 млн.голів, свиней 8,5 млн.голів, овець - понад 10 млн.голів. Щорічно виробляється біля 15 млн.тон молока та 5 млн.тон м'яса. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується.

 
      Ряд чинників зумовили виділення двох спеціалізованих сільськогосподарських областей в межах країни. На півночі клімат прохолодніший і вологіший, тут розташовані великі міста та агломерації країни, значну частину території займають гори та передгір'я. У долині річки По збудовні потужні зрошувальні системи. Тому тут сформувались сприятливі умови для інтенсивних форм землеробства, вирощування овочів, зернових культур, рису, цукрових буряків (в основному на Паданській низовині), домінування молочного скотарства та свинарства (Ломбардія, Емілія-Романія). На півдні рослинництво багатоукладне, що уповільнює перехід до інтенсивних форм. Нестача землі призводила до відпливу сільського населення до міст Півночі.

       У Середземноморській Італії несприятливі умови для розвитку сільського господарства зумовлені не стільки невеликими річними сумами опадів, скільки невизначеністю термінів їх випадання і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи. У цих регіонах вирощують зернові, зокрема тверда пшениця для виготовлення макаронів (області Апулія, Кампанія, острів Сицилія), тютюн, яблука, маслини, цитрусові, мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Збір винограду - біля 10 млн.т. рік, цитрусових - 3,3 млн.т. На півдні переважає м'ясна форма скотарства, у Апеннінах - вівчарство. На Сицілії та Сардинії - вівчарство, розведення кіз.

ТУРИЗМ ІТАЛІЇ

       Туризм має надзвичайно велике значення в житті Італії. Туризм - один з найбільших та швидкоростучих галузей італійської економіки. Щороку біля 44 млн.осіб відвідують Італію з туристичною метою, що приосить прибуток у розмірі 43 млрд.доларів, що виводить Італію на 4 місце в світі за розвитком туризму та 3-є в ЄС - після Іспанії та Франції (біля 12% від ВВП становлять надходження саме від туризму).

       На частку Італії припадає 5,6% світового туристичного ринку. 
Всесвітньо відома історія Італії, краса її природи, твори мистецтва, культурні пам'ятники, релігійні свята, мода й італійський стиль життя, вино й гастрономія — ось ті ключові пункти, які зробили Італію важливим туристичним центром світового рівня. Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземномор'я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив'єра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.

      Італійські міста мають світову славу центрів туризму. Багато з них існують з часів Стародавнього Риму, були столицями середньовічних князівств і зараз є скарбницями творів мистецтва, історичних і архітектурних пам'яток. Серед них Болонья, Падуя, Парма, Піза, Равенна і багато інших. На території Італії величезна кількість визначних пам'яток як природних, так і історико-архітектурних.

      У Римі це — храм Пантеон, Колізей, Форум, лазні Каракалла, Тріумфальна арка, собор Св. Павла, Капітолійський музей, Національний музей, галерея Боргезе та інші. У Мілані — знаменита опера «Ла Скала», церква Сан-Амброджо, монастир з фрескою «Таємна вечеря» Да Вінчі. У Пізі — «Падаюча вежа» (1174-1372), у Флоренції, символі епохи Відродження, — палац Строцці, його споруди і площі прикрашають творіння Мікеланджело, Джотто, Челліні. Унікальне місто-музей Венеція, історичний центр якого розташований на 118 островах з 400 мостами, зокрема Ріальто та Міст Зітхань.