Адміністративно-територіальний поділ України

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Апреля 2013 в 20:01, курсовая работа

Краткое описание

Ці територіальні одиниці розрізняються за трьома підставами:
1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);
2) за своїм статусом - на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

Оглавление

Вступ………………………………………………………………………………….3
1. Основи адміністративно-територіального поділу………………………..4
2. Історія формування адміністративно-територіального устрою України…….................................................................................................................7
3. Аналіз проблем сучасного адміністративно – територіального устрою України……………………………………………………………………………...13
Висновок…………………………………………………………………………….20
Література…………………………………………………………………………...21

Файлы: 1 файл

Вступ регіональна економіка.docx

— 76.43 Кб (Скачать)

Особливістю адміністративно-територіального  устрою України є значні регіональні  відмінності. Найбільша за площею область - Одеська (33,2 тис. кв. км) - переважає найменшу - Чернівецьку (8,1 тис. кв. км) - більше ніж у чотири рази. Площі з найменшими показниками сконцентровані на заході, а найбільші - на сході і південному сході (Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Чернігівська).

Диспропорції в розрізі областей спостерігаються і в кількості  населення, що пов'язане зі ступенем промислового розвитку. Регіонами з  максимальною кількістю населення  є Дніпропетровська, Донецька, а  також Луганська, Львівська, Одеська  та Харківська області. При цьому  виділяються регіони із максимальною кількістю населення - на сході, та регіони  з мінімальною кількістю - на заході. Різниця досить відчутна - у 4-5 разів. До колізій належить і те, що серед областей дві (Волинська і Закарпатська) є такими, у яких назва не сходиться з назвами обласного центру.

Значні відмінності спостерігаються  щодо кількості адміністративних одиниць  у зазначених регіонах. Кратність (співвідношення кількості) досягає кількох разів. Так, кількість сільських районів  у Вінницькій і Харківській областях більша, ніж у Чернівецькій та Івано-Франківській областях у 2,1 рази. При цьому в  районах Івано-Франківської та Тернопільської областей припадає понад 30 сільських  рад, у той час як цей показник по Луганській або Дніпропетровській  області складає 11-12. Дуже непропорційним по регіонах є показник кількості  населених пунктів різного типу та підпорядкування, що теж зумовлює певну недосконалість адміністративно-територіального поділу на рівні середньої адміністративної ланки.

Значною непропорційністю відзначається  кількість міст по регіонах. Територіальний інтервал цього показника досить значний (від 9 до 51 міста). Значною кількістю  міст виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина - 43 міста  та Донеччина - 51). Найменша кількість  відповідно в областях традиційно непромислових  або слаборозвинутих у цьому  відношенні - Житомирська, Миколаївська, Херсонська (по 9 міст).

При визначені спроможності регіональних центрів до виконання своїх функцій  важливим є показник людності. При  цьому всі регіональні центри належать до великих міст. З них  у п'яти - кількість населення  перевищує 1 млн. мешканців: Дніпропетровськ, Донецьк, Київ, Одеса, Харків. Ще три  центри мають більше ніж 500 тисяч  мешканців: Запоріжжя, Львів, Миколаїв. Населення чотирьох найменших за людяністю регіональних центрів становить трохи більше 200 тисяч мешканців: Ужгород, Тернопіль, Луцьк, Рівне. Дуже помітні диспропорції адміністративно-територіальної системи на рівні районів і міст обласного підпорядкування.

Середні значення площ районів в  окремих регіонах характеризуються значною тенденцією зростання із заходу на схід і південний схід. Найвищі значення спостерігаються  в Автономній Республіці Крим, Херсонській, Чернігівській областях. Найменші - в Чернівецькій, Тернопільській та Івано-Франківській областях.

Середня кількість населення окремих  областей та Автономної Республіки Крим коливається в межах двократного  перевищення. Найбільш раціональною схемою адміністративно-територіального устрою слід вважати таку, при якій населені пункти розміщені рівномірно. Головне - ступінь доступності до регіонального  центру з периферії і навпаки  у разі здійснення адміністративних функцій, надання різноманітних  послуг та здійснення зв'язків. Дуже незручним  розташуванням відзначаються центри Закарпатської, Волинської, Черкаської, Миколаївської, Харківської областей.

Компактність областей визначає також  територіальну доступність з  периферії до центру. Найбільшою компактністю відзначаються лише три регіони - Волинська, Харківська, Запорізька. Середньою як для України компактністю характеризуються області: Закарпатська, Дніпропетровська, Донецька, Івано-Франківська, Луганська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська та Сумська. Найбільш незручна конфігурація в областей: Кіровоградської, Одеської, Черкаської та Автономної Республіки Крим. Несприятливою обставиною для функціонування адміністративних районів є віддаленість районів від регіонального центру. Близько 25% усіх адміністративних районів віддалені від регіонального центру на віддаль понад 100 км. Така ситуація спостерігається майже в усіх регіонах України, але найбільше вона виражена в Одеській, Херсонській, Полтавській, Чернігівській, Луганській і Сумській областях. Сучасна система адміністративно-територіального устрою характеризується високим ступенем централізації влади по лінії уряд-область-район-сільрада. Вона позбавила представницькі органи на місцях можливості проводити ефективну політику в інтересах людини, тобто надавати громадянам доступні якісні послуги. Ця система на сьогодні є основним стопором для проведення ефективних соціально-економічних перетворень, вона вносить дисбаланс у фінансову сферу та не забезпечує ефективними державними послугами громадян України.

Крім цього, існуюча в Україні  система організації влади на місцевому рівні не відповідає загальноприйнятим  європейським принципам, закладеним в  Європейській Хартії місцевого самоврядування. Невиконання положень Хартії, і як наслідок, взятих на себе зобов'язань, є суттєвою перешкодою на шляху реалізації курсу на інтеграцію до Європейського  співтовариства, задекларованого Україною.

Саме децентралізація влади  з сильними інститутами місцевого  самоврядування сьогодні є провідною  формою державної організації розвинутих країн, яка підтвердила свою економічну перевагу над централізованою формою державної організації. Виходячи із зазначеного, проведення адміністративно-територіальної реформи передбачає утворення в  рамках держави самостійних одиниць  як носіїв місцевого самоврядування, а також надання таким самоврядним  одиницям широкого кола прав та повноважень.

Реалізація цих принципів зробить  можливим для місцевих громад на практиці реалізовувати місцеве самоврядування, під яким розуміють право і реальну можливість громад регулювати та управляти значною частиною державних справ у межах, визначених законом, на підставі власної відповідальності та на благо власного населення. Питання реформування систем адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування нерозривно пов'язані. Ефективність вирішення одних питань неодмінно позначається на ефективності вирішення інших. Як свідчить досвід європейських держав реформування систем адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування не може бути розведено в часі. Адміністративно-територіальна реформа найперше пов'язана з процесом децентралізації, яка є змістом реформи місцевого самоврядування.

Вирішенню проблем адміністративно-територіального  устрою та місцевого самоврядування відкривають шлях законопроекти "Про  внесення змін до Конституції України" щодо удосконалення системи місцевого  самоврядування та "Про територіальний устрій України", основним здобутком  яких є запровадження єдиної уніфікованої адміністративно-територіальної одиниці  первинного рівня - громади, що дозволить, поряд з наведеними проблемами, розв'язати  питання не співпадання понять адміністративно-територіальної одиниці первинного рівня і населеного пункту, а отже визначення юрисдикції територіальної громади. Декларування місцевого самоврядування без надання практичних повноважень територіальним громадам та їхнім представницьким органам призвело до різних підходів у визначенні юрисдикції органів місцевого самоврядування та встановленні меж територій, на які вона поширюється.

У контексті проголошено їадміністративно-територіальної реформи (АТР), яка передусім стосується збільшення повноважень і можливостей місцевого самоврядування щодо управління територіальними господарськими комплексами й виконання регуляторних функцій щодо соціально-економічного розвитку відповідних громад, держава спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії, отже, самодостатності адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень за рахунок власних доходів. На це спрямовані також реформи податкового законодавства і бюджетної системи в Україні.

Територіальна реформа - це основа для інших реформ. Вона створює підґрунтя для зміни всієї системи управління в державі у контексті оголошеної конституційної та адміністративно-територіальної реформ. Наразі реформу ще не розпочато. Зараз триває обговорення законопроектів, які стануть базою реформи: "Про територіальний устрій України", "Про місцеве самоврядування громади", "...району", "...області", "Про місцеві державні адміністрації".

 

    Малюнок 2 - Схема сучасного територіально-адміністративного устрою України                                                                                                                    

Сьогодні в Україні 27 тисяч  сіл, а сільських рад — близько 10 тисяч, тобто, у середньому, на три  села приходиться одна сільрада. Одна з основних ідей реформи — влада  повинна прийти в кожне село, селище. Територіально-адміністративний розподіл України повинен стимулювати ефективну роботу всіх ланок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) і органів місцевого самоврядування, гарантувати права й свободи людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок:

Отже, адміністративно-територіальний устрій України змінювався впродовж історичного розвитку залежно від завдань і функцій держав, до складу яких входила її територія. Зміни в системах адміністративних одиниць здійснюються з метою покращання організації державного механізму на місцях. Тільки протягом минулого століття відбулося кілька змін адміністративно-територіального устрою України.

На карті Адміністративно-територіальний поділ подано сучасні державні кордони, межі АР Крим, адміністративних областей і районів, тобто всіх одиниць адміністративного поділу, за якими можна визначити їх географічне положення. У складі держави – 1 автономна республіка (АР Крим), 24 адміністративні області, 490 районів, 458 міст, у тому числі 177 республіканського та обласного підпорядкування, а також Київ і Севастополь – міста, що мають спеціальний статус.

У 26 містах є поділ на райони, усього районів у цих містах – 114 (зокрема  в Києві замість 14 тепер 10 районів); селищ міського типу – 886; сільських  населених пунктів – 28504. Кількість  адміністративно-територіальних одиниць  у регіонах подано на 1 січня 2009 р.

Положення одиниць регіонального  рівня можна визначити найпростіше  за фоновим забарвленням їх територій, а назви – за назвами обласних центрів (окрім підписаних на карті  Закарпатської і Волинської областей та Автономної Республіки Крим). Центри регіонів виділено спеціальними пунсонами. За назвами районних центрів (пунсон з крапкою всередині) можна визначити  назви самих адміністративних районів. Селища міського типу від сіл відрізняються  шрифтом їх назв, хоча і мають  однакові із селами пунсони.

 

 

 

 

Література

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року//Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 30 (23.07. 1996). - Ст. 141.
  2. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року "Про затвердження Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР" //Відомості Верховної Ради Української РСР. - 2009. - №12. – Ст. Д79.
  3. Конституційне право України. // За редакцією В. Ф. Погорілка. - К. Наукова думка. - 2009. - С. 609-675].
  4. Новик В. П. Формування адміністративно-територіальної структури України: історичні реалії та сучасні проблеми // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – 2009. – Випуск 2/2009. – С. 18 – 32.
  5. Ткачук П. Адміністративно-територіальний устрій України: досвід і уроки// Місцеве самоврядування. -2009. -№ 5-7 (14). - С. 141-151.
  6. Шаповал В. Територіальна організація держави в конституційному праві//Новий етап розвитку місцевого самоврядування, реформування житлово-комунального господарства в Україні. За матеріалами ІХ Всеукраїнських муніципальних слухань "Житлово-комунальна реформа – першочергове значення місцевого та регіонального розвитку", 22-26 вересня 2010 р., м. Київ- "Пуща-Озерна" // Науковий редактор: М. Пухтинський. - К.: Атака - Н. 2004. - С. 260-274].

Информация о работе Адміністративно-територіальний поділ України